Читати книгу - "Хрещений батько"

– Так, – відповів Майкл. – Ще рік тому він відкрив невелику піцерію в Буффало. Під новим ім’ям, із підробленими паспортом й особистими даними. Цей пастух Фабріціо живе як у бога за пазухою.

– Отже, більше нема чого чекати. Коли почнеш? – спитав дон.

– Хочу почекати, поки Кей народить дитину, – відповів Майкл. – На випадок, коли трапиться щось непередбачене. І хочу, щоб Том улаштувався у Вегасі, щоб він не був уплутаний у цю справу. Гадаю, що через рік.

– Ти підготувався до всього? – запитав дон. Вимовивши це, він не дивився на Майкла.

– Тебе це не обходить, – тихо говорив Майкл. – Я беру на себе всю відповідальність. Я навіть не можу дозволити тобі права вето. Якби ти спробував заборонити мені тепер, я б вийшов із «родини» й готував усе на власний ризик. Ти не відповідаєш за цю справу. Дон довго мовчав, а потім зітхнув і сказав:

– Хай буде так. Може, саме тому я й відійшов від справ. Може, тому я й передав усе тобі. Я вже зробив своє в житті, у мене вже немає сили. І тут є обов’язки, які навіть найкраща людина не може виконати. Ось такі справи.

Того року Кей Адамс-Корлеоне народила другу дитину, теж сина. Пологи були легкі, без жодних ускладнень, і її вітали в маєтку як королівську принцесу. Конні Корлеоне подарувала для немовляти шовкове вбрання і білизну ручної роботи, привезені з Італії, надзвичайно дорогі й гарні. Вона сказала Кей:

– Це все Карло розкопав. Він перевернув увесь Нью-Йорк, аби знайти щось надзвичайне після того, як мені не пощастило купити нічого, що б мені справді сподобалося.

Кей вдячно посміхнулася й відразу збагнула: від неї хочуть, щоб вона переповіла цю зворушливу історію Майклові. Отже, вона вже ставала по-своєму сицилійкою.

Цього ж таки року в Голлівуді помер від крововиливу в мозок Ніно Валенті. Його смерть освітлювали під великими заголовками у бульварних газетах, бо кілька тижнів перед тим із великим успіхом з’явився на екранах фільм, у якому Джоні Фонтане забезпечив для Ніно провідну роль. Газети вказували також, що похорони узяв на себе Джоні Фонтане, що обряд буде приватним і в ньому візьмуть участь тільки рідні й близькі друзі. В одному сенсаційному інтерв’ю навіть стверджувалось, що Джоні Фонтане звинувачував себе у смерті свого друга, бо не примусив його лікуватися, але все це здавалося скоріше докорами сумління вразливого, але невинного свідка трагедії. Джоні Фонтане зробив кінозіркою свого друга дитинства Ніно Валенті, а що ще може зробити друг?

Ніхто з членів «родини» Корлеоне не приїхав у Каліфорнію на похорон, був лише Фредді та ще Люсі з Джулісом Сігалом. Дон хотів і собі поїхати на похорон, однак мікроінфаркт на місяць прикував його до ліжка. Отже, натомість він послав великий вінок живих квітів. Вінок повіз на Захід Альберт Нері як офіційний представник «родини».

А через два дні після похорону Ніно в Голлівуді, у будинку коханки-кінозірки, застрелено Моу Гріна. Альберт Нері ще цілий місяць не повертався до Нью-Йорка. Він провів свою відпустку на Карибському морі й повернувся до виконання своїх обов’язків засмаглий, як негр. Майкл Корлеоне привітав його усмішкою й кількома словами подяки, між якими була також звістка про те, що віднині Нері отримає від «родини» додаткову платню у вигляді прибутку від одного грального закладу на Іст-Сайді, що вважався вельми прибутковим. Нері відчував задоволення і радість із того, що живе у світі, де належно винагороджують за сумлінне виконання обов’язків.

Майкл Корлеоне вжив усіх застережливих заходів на випадок будь-якого розвитку подій. Мав непохибні розрахунки і бездоганні заходи безпеки. Він був терплячий, гадаючи використати рік на готування. Але скористатися цим часом повністю йому не пощастило. Бо сама доля виступила проти нього, і то найнесподіванішим чином. Не хто інший, як сам Хрещений Батько, сам великий Дон підвів Майкла Корлеоне.

Одного сонячного недільного ранку, коли жінки були ще в церкві, дон Віто Корлеоне убрався у свій садівницький одяг: мішкуваті сірі штани, вилинялу синю сорочку, пом’ятий рудий капелюх, прикрашений пропотілою сірою шовковою стрічкою. За останні роки дон нівроку погладшав і заявляв, що порається коло своїх грядок із помідорами, щоб підтримувати здоров’я. Хоча нікого не міг ввести в оману.

Правда була в тому, що він справді любив порпатися у садку; йому подобалося спостерігати ранкове пробудження природи, воно нагадувало про дитинство на Сицилії, якихось шістдесят років тому, ще в ті часи, коли він не знав жаху і смутку, які відчув, утративши батька. Тепер на грядках бобів зацвіли білі квітки; висока цибуля-шалот оточувала все зеленим живоплотом. У кінці саду стояла, мов на варті, діжка з розведеним коров’ячим гноєм – найкращим городнім добривом. У цій нижній частині стояли й дерев’яні підпори, які дон зробив власноручно, перев’язавши стовпи товстою білою проволокою. Над ними витикалися пагони помідорів.

Дон поспішав полити свій сад. Треба встигнути, поки не припекло сонце й не перетворило краплі води на лінзи, що збирають сонячні промені й пропалюють листя салату, немов папір. Сонце потрібніше від води, хоча вода теж необхідна, але нерозумне дозування того й другого може наробити чимало лиха.

Дон обходив город, вишукуючи мурашок. Якби побачив мурашок, значить, на його городині завелася попелиця і треба збризкати.

Закінчив поливати саме вчасно. Сонце вже починало припікати, і дон подумав: «Досить». Але треба ще було підперти кілочками кілька рослин, і він знову нахилився. Як тільки закінчить оцей останній рядок, одразу ж піде у дім.

Зовсім несподівано він відчув, наче сонце спустилося з неба й пече його в саму маківку. У повітрі затанцювало безліч золотистих мушок. Старший Майклів син біг до діда, що стояв навколішках. Хлопчика огортала запона жовтого сліпучого світла. Але дона не обдуриш, надто він був досвідчений для цього. За вогненною жовтою запоною зачаїлася смерть, що наготувалася завдати йому удару, і дон помахом руки попередив хлопця, щоб той тікав геть звідси. І вчасно, бо вдарило як молотом у груди; дон жадібно розкрив рота, щоб ухопити повітря, і повалився на землю.

Хлопчик помчав кликати батька. Коли Майкл Корлеоне й люди, що вартували при воротах, прибігли у садок, вони побачили, що дон лежить розпростертий долі, стискаючи в жменях землю. Підняли його і перенесли у затінок до вимощеного кам’яними плитами подвір’я за домом. Майкл нахилився над батьком, тримаючи його за руку, а інші вже дзвонили до лікаря й викликали «швидку допомогу».

Величезним зусиллям дон розплющив очі, щоб востаннє подивитися на сина.