Читати книгу - "Вічний календар"

на рондель олії й почав смажити. На запах смаженої риби, тихо обтираючи одвірки, увійшли троє сусідських котів. Кухарський згріб зі стола риб’ячі нутрощі й кинув котам на підлогу. Якби Баревичевій треба було котів, то Кухарський мав би з чого вибрати, але їй потрібен пес.

Німий кликав борухатого. Цілий день перед сторожуванням на цегельні він прибивав лати до накриття, під яким зберігав на зиму вугілля. Дошки прогнили і проламалися. Дах, покритий рубероїдом, провалився. Цілий ранок борухатий крутився Німому під ногами. Зібравши в сітку щось перекусити, Німий почав накликати пса, бо надходив час вирушати на сторожування. Година була пізня — але пса ніде не було. Німий пішов сам, гадаючи, що борухатий по дорозі наздожене. Німий дійшов до чайної. Кухарський, п’яний і задоволений, хитався в засмальцьованому піджаку поверх блакитної майки. З кишені стирчала пляшка, заткнута кукурудзяним качаном.

Німий хотів запитати Кухарського про пса.

«Аґумоґумеме, — почав Німий ліпити один звук до іншого, — яянавґугу?»

«Шо?» — незадоволено запитав Кухарський.

«Яянавґугу», — повторив Німий.

«Яя ґуґу, — перекривив Кухарський жалісливе запитання Німого. — Йди собі, куди йшов. Чо сє мене чіпаєш?»

Хасанович приніс собачий смалець до Баревичів, як було домовлено. Він злупив шкіру з борухатого й гострими турецькими ножами розпатрав тушу. Зішкрібши спочатку підшкірний жир, а тоді жирові нарости з кишок і шлунка, Хасанович зліпив із того всього невеликий балабух і загорнув марлею.

Тушу виніс уночі на місце біля ферми, де закопували здохлу худобу. Тикєна в літній кухні, щоби Дмитро нічого не запідозрив, перетопила жир на смалець і переконала чоловіка, що купила козячого. Два тижні Баревич їв псячий смалець і на якийсь час йому справді полегшало.

Німий не знаходив собі місця. Він намагався пояснити кожному, кого зустрічав, що пропав борухатий. Допитувався як умів про пса. Ніхто не розумів, що він питає, хоча на цегельні одразу помітили зникнення.

Німий розводив руками, викрикував, бризкаючи слиною, але пес як крізь землю провалився. На цегельні думали, що пес Німого просто здох від старості або упав в яму з гашеним вапном.

Дмитро Баревич протягнув на псячому смальцеві до березня.

У березні трапилося чергове загострення і Джуринкою, обліпленою пір’ям курячого дощу, задихнувшись у сні, Баревич відплив у вічність.

9

Сніг з океану

Коли до Нью-Йорка навідувалася зима — зі снігопадами й хурделицею, Д. переконував себе, що він знову в Європі. У такі дні, якщо випадала нагода, йому подобалося пройтися берегом океану. Сніг набивався в капюшон куртки, прилипав до вовняних шкарпеток, у які заправлені джинси, а вдома він знаходив сніг у мокрих кишенях. За якусь годину атлантичні вітри холодними язиками облизували обвітрене лице. Зимові спустошені пляжі залишили навіть мартини, а він вдивлявся в далечінь, помічаючи на бруклинській стороні Сі Ґейт із білою вежею маяка. Мартини перечікували негоду під дерев’яним настилом, покладеним на цементні палі, або в покинутих на зиму, перевернутих догори дном човнах. На паркінґу, змівши щіткою сніг з лобового скла, Д. умощувався в зимний «Фольксваґен». Прогрівав мотор і, пробуксовуючи, виїжджав на прочищену грейдерами дорогу. Останніми роками погода змінилася, і на Різдво внадилися снігопади.

На Різдво Д. ставив на підвіконня горщик із маленькою ялинкою й чіпляв одну-єдину іграшку, придбану на блошиному ринку. Якщо сніги були затяжними, то різдвяні канікули розпочиналися завчасно. Транспортна мережа Нью-Йорка не витримувала затяжних снігопадів, першими збивалися зі звичного графіку сабвейні потяги, спізнювалися міські автобуси, застрягали в корках потоки автомобілів. Якщо Східна ріка не приносила валунів криги з верхів’я штату, то пороми пахкотіли чорним димом і курсували випробуваним фарватером, поміж Статен Айлендом і Мангеттеном.

У такі дні, якщо його не тягнуло на узбережжя, Д. вирушав поромом зі Статен Айленда, щоби потинятися в околицях Юніон-скверу.

Цього року, коли Нью-Йорк засипали буревійні сніги, Європу заливали дощі. Різдво в Парижі чи Лондоні заповідалося з дощовим брудом. Д. залишався в Нью-Йорку. Відмовив знайомим приїхати на лижі в Поконо і скасував куплені за пів року квитки до Європи. Його нова подружка Джаннет полетіла до Ванкувера, де мешкали її батьки. Вона залишила Д. зі своєю карликовою ялинкою роздивлятися байонський порт, панорама якого відкривалася з вікна помешкання. Якогось дня, коли Д. готував сніданок, сніговий вітер кинув об шибу чорно-зеленого дрозда. Знесилений птах упав у металевий кошик, де навесні стояли вазони. Якби не цей кошик, то валятися мертвому дрозду в кучугурі снігу перед будинком довелося б довго. Д. відчинив вікно, просунув руку і схопив пульсуючу грудку з пір’я і снігу. У теплі дрізд віджив. Тепер Д. мав із ким зустрічати Різдво. Спочатку підгодовував птаха крихтами хліба й печива, а потім знайшов через інтернет найближчий зоомагазин. Він замовив клітку і пташиний харч. Дивлячись на дрозда, Д. згадав, що бачив у дитинстві, як синиці скльовували обмерзлу горобину, а інколи живилися шипшиною. Птахи налітали цілою зграєю на вцілілі зимові ягоди й погойдувалися на обледенілих гілках. За добу погода погіршилася. На замовлену клітку й морожені ягоди довелося чекати кілька днів. Опритомнівши, дрізд кілька разів спробував утекти. Літав від стіни до стіни, бився дзьобом об шиби, але за якийсь час змирився зі своєю долею — підлетів до кухонного столу, почав дзьобати підгорілу французьку булку.

Д. вирішив, що розповість цю пригоду мамі, яка вірила у прикмети.

На флагштоку порома «John F. Kennedy» тріпотів прапорець.

Горішні палуби й рятувальні човни засипано снігом. Пахло солодким димом солярки.

Д. довелося дивитися на нью-джерзійський берег, на якому виднілися портові крани й нафтові резервуари. Кілька днів поспіль нью-йоркський порт не приймав ні кораблів, ні танкерів.

Д. скинув навушники — і почув, що проповідник дочитує притчу про блудного сина. В усіх проповідників, що плавали рейсами між Статен Айлендом і Мангеттеном, на проповідь залишалося не більше пів години. Саме за такий час пором долає відстань між двома островами. Вони змінювали один одного, наче матроси на вахті: хтось