Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

— Що це, чорт забирай, таке? — проревів він.

На душі в Еріки Берґер похололо. Їй досить було лише мигцем поглянути на обкладинку, щоб зрозуміти, що саме Берґшьо знайшов у ранковій пошті.

З фотографіями Фредрікссон нічого зробити не встиг. Але він устиг відправити Берґшьо статтю Хенрі Кортеса.

Вона сіла навпроти нього і спокійно відповіла:

— Це стаття, написана журналістом Хенрі Кортесом, яку журнал «Міленіум» збирався дати в число, що вийшло тиждень тому.

Берґшьо був у нестямі від люті.

— Що ви, чорт забирай, собі дозволяєте? Я сам привів вас в «СМП», а ви найперше починаєте інтригувати. Та ви просто якась медійна шльондра!

Очі Еріки Берґер звузилися, вона вся похолола. Слова «шльондра» з неї вже вистачило.

— Невже ви справді вірите в те, що хтось буде на це зважати? Думаєте, що вам удасться за допомогою цієї пустопорожньої балаканини відправити мене у відставку? І якого біса було надсилати мені цю базгранину анонімно?

— Усе зовсім не так, Берґшьо.

— В такому разі розкажіть, як саме.

— Статтю вам надіслав Петер Фредрікссон. Його відучора звільнено з «СМП».

— Хай йому біс, про що це ви говорите?

— Довга історія. Але я тримала статтю при собі вже більше двох тижнів, намагаючись придумати, як мені краще з вами про неї поговорити.

— За цим текстом стоїте ви.

— Ні, не я. Зібрав матеріал і написав статтю Хенрі Кортес. Я про неї нічого не знала.

— І ви хочете, щоб я в це повірив?

— Щойно мої колеги з «Міленіуму» побачили, що текст стосується вас, Мікаель Блумквіст призупинив його публікацію, зателефонував мені і передав копію статті, щоб я могла вирішити, як вийти з цієї історії з найменшими втратами. У мене статтю викрали, і тепер вона опинилася у вас. У «Міленіумі» хотіли дати мені шанс поговорити з вами до її публікації, а публікувати статтю збиралися в серпні.

— Я ще ніколи не зустрічав такої безсоромної журналістки. Ви обскакали всіх.

— Гаразд. Якщо вже ви прочитали репортаж, можливо, ви заразом переглянули і матеріали журналістського розслідування. До статті Кортеса не підкопаєшся, її цілком можна публікувати. І вам це відомо.

— Що це, чорт забирай, має означати?

— Якщо ви залишитеся головою правління до моменту, коли «Міленіум» опублікує статтю, «СМП» це дуже нашкодить. Я роздумувала і сяк і так, намагаючись знайти вихід, але, на жаль, не знайшла.

— Що ви хочете сказати?

— Вам необхідно піти.

— Ви жартуєте? Я не зробив нічого такого, що суперечить закону.

— Маґнусе, невже ви справді не розумієте масштабів цього викриття? Не змушуйте мене скликати правління, це приведе лише до ще більшої ганьби.

— Вам не доведеться нічого скликати. Вашу роботу в «СМП» закінчено.

— Вибачте. Звільнити мене може лише правління. Будь ласка, запрошуйте членів правління на екстрене засідання. Я б запропонувала прямо сьогодні в другій половині дня.

Берґшьо обійшов навколо столу і став так близько до Еріки Берґер, що вона відчувала його дихання.

— Берґер… у тебе ще є шанс залишитися тут. Йди до своїх клятих приятелів з «Міленіуму» і прослідкуй за тим, щоб ця статейка ніколи не побачила світу. Якщо впораєшся з цим, я, можливо, забуду все те, що ти накоїла.

Еріка Берґер зітхнула.

— Маґнусе, ви просто не розумієте серйозності ситуації. Я не маю жодного впливу на те, що публікує «Міленіум». Що б я не говорила, статтю все одно опублікують. Мене цікавить лише те, як це позначиться на «СМП». Тому ви повинні піти.

Берґшьо сперся руками на спинку крісла і нахилився до Еріки.

— Твої приятелі з «Міленіуму», можливо, замисляться, якщо довідаються, що тієї ж миті, як вони розголосять цю нісенітницю, тебе звідси виженуть.

Він знову випростався.

— Я сьогодні їду на нараду до Норрчьопінґа. — Він поглянув на неї і додав багатозначно: — Із «СвеаБюґґ».

— Он як.

— Коли я завтра повернуся, ти доповіси мені, що з цим покінчено. Ясно?

Він надягнув піджак. Еріка Берґер спостерігала за ним, примруживши очі.

— Виконаєш акуратненько, може, і затримаєшся в «СМП». А тепер звільни мій кабінет.

Вона встала, повернулася назад у скляну клітку і протягом двадцяти хвилин сиділа в кріслі мов закам’яніла. Потім підняла слухавку і попросила Андерса Хольма зайти. Пам’ятаючи минулі помилки, він з’явився за хвилину.

— Сідайте.

Андерс Хольм звів брови і сів.

— Ну, в чому я прогрішився цього разу? — іронічно поцікавився він.

— Андерсе, це мій останній день в «СМП». Я зараз подаю заяву про звільнення. Під час ланчу я запрошу віце-голову і решту членів правління на засідання.

Він витріщився на неї з непідробним подивом.

— Я рекомендуватиму вас як виконуючого обов’язки головного редактора.

— Що?

— Ви не проти?

Андерс Хольм відкинувся на спинку стільця і поглянув на Еріку Берґер.

— Я, чорт забирай, ніколи не хотів стати головним редактором, — сказав він.

— Я знаю. Але у вас досить жорстка хватка, і задля публікації гарного матеріалу ви підете по трупах. Мені б лише хотілося, щоб у вас було більше мізків.

— Що все-таки сталося?

— У нас з вами різний стиль роботи. Ми з вами весь час сварилися з приводу того, як слід подавати матеріал, і тут ми ніколи не зійдемося.

— Так, — сказав він. — Ми ніколи не зійдемося. Але можливо, мій стиль старомодний.

— Я не певна, що «старомодний» правильне слово. Ви класний фахівець у галузі інформації, але поводитеся як засранець. У цьому немає жодної необхідності. Але найбільше ми сварилися через вашу переконаність у тому, що на оцінку новин не повинні впливати особисті пристрасті і що ви як начальник інформаційного відділу не повинні подібного допускати.

Еріка Берґер раптом уїдливо посміхнулася Андерсові Хольму, потім відкрила сумку і дістала оригінали матеріалів про Берґшьо.

— Давайте перевіримо ваше чуття на новини. У мене є стаття, отримана від Хенрі Кортеса, співробітника «Міленіуму». Я сьогодні вранці вирішила, що ми дамо цю статтю як головний матеріал дня.

Вона кинула папку Хольму на коліна.

— Ви — начальник інформаційного відділу. Буде цікаво дізнатися, чи поділяєте ви мою оцінку цієї новини.

Андерс Хольм відкрив папку і почав читати. Вже після перших рядків його зіниці розширилися, він випростався на стільці і поглянув Еріці Берґер просто у вічі. Потім опустив погляд і прочитав статтю від початку до кінця, затим відкрив і став уважно читати документацію, на що пішло двадцять хвилин. Після чого він повільно відклав папку убік.

— Вибухне грандіозний скандал.

— Знаю. Тому я сьогодні подаю заяву про звільнення. «Міленіум» збирався надрукувати