Читати книгу - "Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб."

МЕЛОДИКА МОВЛЕННЯ — (від гр. співучий) — один з основних елементів інтонації, що виявляється у послідовних змінах висоти голосу (тону). Мелодика виконує синтаксичну функцію: засобами мелодики оформлюються і розрізняються розповідні, питальні, спонукальні речення. Від мелодики залежить і емоційне забарвлення речення. Радість, гнів, зневага, презирство тощо у висловленні виявляються і засобами мелодики.

КАДАНС (від фр. cadence з лат. cado — падаю, припиняюся) — тип мелодики мовлення, характерний для кінця фрази. Закінчуючи думку ми здебільшого (в межах розповідного речення) знижуємо тон і затримуємо темп: фізіологічно під кінець речення спадає тиск повітря і напруженість гортанних м’язів, через що затримується і знижується звук. Інколи (наприклад, під впливом тих чи інших емоцій), навпаки, закінчуючи, ми прискорюємо темп і підвищуємо тон. В усякому разі, залежно від змісту речення, так чи інакше змінюємо хід звуків голосу.

КАКОФОНІЯ (від гр. поганий звук) — немилозвучне сполучення звуків, що болісно вражає слух. Часто какофонія у мовленні виникає внаслідок набридливого повторення одних і тих самих звуків, їх скупчення у реченні, що не пов’язано зі стилістичним завданням: «Яка ріка така широка, як Ока?» Протилежне — евфонія.

ПРОСОДИЧНІ ЕЛЕМЕНТИ — ритміко-інтонаційні елементи мовлення (мелодика, відносна сила вимови слів та їх частин, співвідношення відрізків мовлення за довготою, загальний темп мовлення, паузи, загальне темброве забарвлення тощо), які організовують мовлення шляхом протиставлення одних частин мовного потоку іншим.

ЛОГІКО-РИТМІЧНИЙ НАГОЛОС-наголос, за допомогою якого мовлення членується на такти і фрази.

ЕНКЛІЗА — (від гр. відхиляю) — акцентуаційне прилягання ненаголошеного слова до попереднього наголошеного і утворення з ним єдиної акцентуаційної одиниці: прочитав би, надвечір, чи приходив же. Протилежне — прокліза.

ЕНКЛІТИКА — ненаголошене слово, що стоїть після наголошеного, утворюючи з ним єдине фонетичне ціле. Тобто слово, яке підпало енклізі. Найчастіше це частки, допоміжні дієслова. Протилежне — проклітика.

ФІЗІОЛОГІЧНА ПАУЗА — (від гр. природознавство) — незначуща зупинка у мовленні для вдиху. Фізіологічна пауза повинна збігатися, у всякому разі в більшості випадків, з іншими значущими паузами — граматичними, логічними та психологічними.

Оскільки емоційне напруження супроводжується напруженням м’язів, то регулювати самопочуття можна, знімаючи м’язове напруження. Щоб краще відчути стан розслаблення, слід заздалегідь потренуватися в напруженні окремих груп м’язів і подальшому їх розслабленні.

Вправа 1. Розслаблення й напруження м’язів руки. Стійте прямо, випрямте руки вперед, пальці стисніть у кулак, одночасно напружуючи м’язи п’ясті, передпліччя, плеча (3—4 с.). Пам’ятайте про уявну дію при цьому (ви хочете бути сильним, міцним, ваші м’язи сильно напружені). А потім розслабтеся: руки вільно падають униз, повторюючи маятникоподібні рухи.

Вправа 2. Використання слів для релаксації. Концентруємо увагу й даємо самонаказ: «Увага на руки! Мої пальці розслаблені... Мої пальці й п’ясті розслаблені... Мої передпліччя й плечі розслаблені... Моє обличчя спокійне й нерухоме...»

Потрібно знати, напруження яких м’язів викликає та або інша емоційна реакція. Так, при емоції страху найбільше напружуються артикуляторні та потиличні м’язи, отже, на їх розслаблення й треба звернути увагу, перебуваючи у цьому стані.

Вправа 3. Використання образів-уявлень для розслаблення.

Яскраве уявлення про якийсь об’єкт здатне викликати відповідні відчуття й реакцію організму. Наприклад, сильне хвилювання можна зняти, якщо уявити себе (бажано кілька разів) тим, хто відповідає на іспиті без хвилювання. Звичайно, це важко й не завжди вдається, у такому разі можуть допомогти сюжетні уявлення на кольоровому фоні: луг, річка, море.

Вправа 4. Контроль тонусу мімічних м’язів. Ця вправа допомагає не тільки надати обличчю спокійного вигляду, а й досягти внутрішньої гармонії, заспокоєння. Текст може бути таким: «Я зосереджений на моєму обличчі. Моє обличчя спокійне. М’язи чола розслаблені. М’язи очей розслаблені. М’язи щік розслаблені. Губи та зуби розтиснені. Рот розтягнутий в усмішці. Моє обличчя, як маска». Разом з усмішкою ми відчуваємо, як зникає напруження в обличчі й по всьому тілу.

Вправа 5. Контроль і регуляція темпу руху й мовлення.

Разом із м’язовою скутістю емоційне збудження може виявитися в зростанні темпу рухів і мовлення, метушливості. Уникнути цього допоможуть такі завдання:

а) плавно й поволі стискати й розтискати пальці рук, плавно й поволі переводити погляд з одного предмета на інший, так само писати, йти, говорити;

б) використовувати в тренуванні чергування швидкого й повільного, плавного й різкого темпу. Наприклад, 2—3 хв. робити все (збирати розкидані книги, писати на аркуші тощо) сповільнено й плавно, потім 1—2 хв. — швидко й різко, імітуючи метушливість і знервованість. Далі знову повільно й т. д. Так само читати уривки добре знайомих творів.

Ці вправи, побудовані на темповому контрасті, допомагають регулювати емоційний стан, оскільки він оптимізується під впливом розміреного й частого ритму.

Вправа 6. Контроль і регуляція дихання. Оскільки наше дихання й емоційний стан взаємозв’язані, то контроль і регуляція першого можуть сприяти саморегуляції другого. Спостереження показують, як змінюється дихання в емоційних станах: рівне дихання сплячого, глибоке у того, хто задумався, прискорене у того, хто хвилюється, «роздуті ніздрі» у того, хто гнівається.

Вдих при діафрагмальному диханні здійснюється через ніс. Спочатку повітрям при розслаблених і злегка опущених плечах наповнюються нижні відділи легенів, живіт при цьому все більше й більше випинається. Потім вдихом послідовно підіймаються грудна клітка, плечі й ключиці. Повний видих виконується в тій же послідовності: поступово втягується живіт, опускається грудна клітка,