Читати книгу - "Судова риторика: теорія і практика: навч. посіб."

ДЕКЛАМАЦІЙНИЙ МЕТОД (Баженов) — спосіб виголошення тексту. Виділяють такі методи: говірний, ораторський, розспівний або речитативний, наспівний, пісенний, моторний, евфонічний, звуконаслідувальний, комбінований.

ЗВУКОНАСЛІДУВАЛЬНИЙ МЕТОД ДЕКЛАМАЦІЇ (Баженов) — спосіб декламації, що вживається не так з естетичних міркувань, як через намагання зобразити ті чи інші позамовні звуки або шуми: стукотіння коліс поїзда, цокання маятника тощо. Часто він переплітається з моторним, бо звуки зображаються зазвичай як результат рухів, які їх викликали.

ЕВФОНІЧНИЙ МЕТОД ДЕКЛАМАЦІЇ (Баженов)-метод декламації, в якому мелодія і ритм відступають на другий план. Основне його завдання — виділення фонетичного інструментування — рим, алітерацій, асонансів тощо. Вживається як допоміжний метод.

КОМБІНОВАНИЙ МЕТОД ДЕКЛАМАЦІЇ (Баженов) (від лат. combino — з’єдную) — спосіб виголошення, що полягає в одночасній чи послідовній комбінації кількох методів декламації.

МОТОРНИЙ МЕТОД ДЕКЛАМАЦІЇ (Баженов) — спосіб виголошування, що використовує ритм промови, аби ілюструвати той чи інший вид руху, акцентуючи увагу головним чином на двох складниках тону: темпі й силі. Мелодика відступає на другий план, а особливої ваги набувають звукові повтори і паузи.

НАСПІВНИЙ МЕТОД ДЕКЛАМАЦІЇ (Баженов) — метод декламації, при якому мовний звук, що допускає відносно точне мелодійне нотування лише в місцях основних наголосів, прагне і поза логічним наголосом уступити своє місце суто вокальному звукові. При наспівному методі виявляють себе сталішими не тільки мелодія, а й тривалість окремих звуків. Наспівний метод застосовують як стилізацію говірного.

ОРАТОРСЬКИЙ МЕТОД ДЕКЛАМАЦІЇ (Баженов) — урочистий, піднесений спосіб виголошування. Відрізняється від говірного більшою силою голосу, різноманітністю інтонації, старанністю артикуляції, повільнішим темпом. Промовець не просто розповідає, а доводить, переконує, запалює. Ораторський метод застосовують, якщо мовлення спрямоване на широкий масовий вплив — збори, мітинг тощо.

ПІСЕННИЙ МЕТОД ДЕКЛАМАЦІЇ (Баженов) — метод проголошення усного слова, при якому декламація у власному розумінні переходить у спів пісні, романсу, виходячи поза межі ораторської діяльності. Коли ми маємо лише наближення до чистого вокалу, він збігається з наспівним методом.

РОЗСПІВНИЙ МЕТОД ДЕКЛАМАЦІЇ (Баженов) — спосіб виголошення, що застосовується переважно у культових, богослужбових жанрах, дуже рідко вживається в ораторській практиці (наприклад, у голосіннях). Мовні ознаки декламаційної інтонації при розспівному методі близькі до вокальної сталості. Те саме, що й речитативний метод декламації.

СИТУАТИВНИЙ МЕТОД ВИМОВИ — манера говоріння, зведена у певний (для відповідного історичного періоду традиційний) відносний стандарт, пристосований до певних типологізованих умов спілкування. Кожна з таких вимовних манер зазвичай не пов'язується з якимось одним функціональним стилем (скажімо, публіцистичним, науковим, інформаційним тощо). Вона може накладатися на більшість основних функціональних стилів, видозмінюючи їх індивідуальні вимовно-інтонаційні особливості відповідно до обставин мовлення, але в цілому не порушуючи принципових (диференційних) характеристик інтонації того чи іншого стилю. Виділяють такі ситуативні методи вимови (Баранник): мітинговий, звичайний публічний, розмовний, або говірний. Відмінності між ситуативними методами вимови виявляються в загальних фонаційних особливостях, зокрема, в характері проказування слова і всього речення, у висоті тону, у своєрідностях мелодійного рисунка фрази, у силових (енергетичних) характеристиках мовлення, в паузальному членуванні речення і цілого словесного масиву. Особливо важливу роль у формуванні різних ситуативних (як і функціонально-стильових) видозмін монологічного мовлення відіграють темпоральні показники говоріння.

РОЗМОВНИЙ МЕТОД ВИМОВИ — один із ситуативних методів вимови, що використовується у випадках безпосередньої близькості з адресатом (наприклад, розповідь, часом навіть бесіда, якщо вона відбувається у невеликому колі слухачів).

Силові якості вимови — невисокі, фраза виголошується без особливого напруження голосу, в кінці речення інтенсивність основного тону часто спадає «до нуля». Кінцеві частини фрази промовляються, як правило, у більш низькій тональності, ніж це буває у двох інших ситуаціях мовлення. Для розмовного ситуативного методу вимови звичайним є нижній голосовий регістр (грудний резонатор), але той, хто говорить, легко може виходити в інші голосові регістри. Порівняно високі темпові показники. Пришвидшення темпу нерідко змінюється його уповільненням, а уповільнення — пришвидшенням. Серед пауз помітне місце займають психологічні; пауз, розрахованих на дистантний резонанс, немає зовсім. Те саме, що й говірний метод вимови. Див. також: говірний метод декламації.

ЗВИЧАЙНИЙ ПУБЛІЧНИЙ МЕТОД ВИМОВИ — один із ситуативних методів вимови, властивий виступам у звичайних умовах публічної монологічної комунікації: аудиторія не перевищує оптимальних розмірів або, якщо вона досить велика, на трибуні є мікрофон. Вимова оратора чітка і відзначається достатніми силовими характеристиками, але не має високих енергетичних показників, властивих мітинговому методу вимови. Для вимови цього ситуативного типу характерний головним чином середній голосовий регістр з виходами у верхній і часом у нижній голосові регістри. Темп мовлення при цьому середній, членування мовлення здійснюється за допомогою логічних і психологічних пауз. Звичайний публічний метод вимови є основним у сучасному публічному мовленні.

МІТИНГОВИЙ МЕТОД ВИМОВИ — один із ситуативних методів вимови, що використовується у виступах перед дуже великою аудиторією, зазвичай в урочистій атмосфері. Кожне слово і речення оратор виголошує не лише ясно і чітко, але й з відносно великою силою. Щоб оратора почули всі (а такі промови виголошують найчастіше у великій залі або на площі), йому доводиться «форсувати» голос. Особливість цього методу — широке використання верхнього голосового регістру з переходами на середній. Для загальної мелодичної схеми мовлення властивий своєрідний мітинговий монотон, що утворюється виголошенням фрази у відносно неширокому тональному діапазоні (низькі тональності, звичайно, відсутні, грудний резонатор використовується мало). Відповідне враження посилюється особливим наскрізним ритмом мовлення, у формуванні якого велике значення має своєрідне паузальне членування речення. Крім логічних і психологічних пауз, звичайними тут є дистантні паузи: оратор виголошує кожну частину речення так, ніби розраховує на дистантний резонанс, вичікує, щоб слово досягло найвіддаленішого слухача.

МІКРОФОННИЙ МЕТОД ВИМОВИ — метод, що розвинувся з появою радіо і телебачення (спеціальні виступи з промовами, лекціями, доповідями, звітами, повідомленнями, розповідями, коментарями, розгорнуті відповіді на запитання кореспондентів, різноманітні репортажі тощо). Для цього методу вимови, на відміну від аудиторного, не характерні силові акценти, розраховані на дистанційне сприйняття фрази, при ньому немає необхідності в особливій, ораторській силі голосу. Виголошення перед мікрофоном характеризується меншою енергією, ширшим тональним діапазоном, звичайним, узгодженим з вимогами конкретного комунікативного завдання (а не розрахованим на дистанційний резонанс) паузальним членуванням, більш високими темповими показниками; йому властива в цілому менша