Читати книгу - "Гаррі Поттер і Напівкровний Принц"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Дамблдор не відповідав. Його обличчя смикнулося, ніби він міцно спав і бачив жахливий сон. Келих почав випадати з рук; рідина з нього от-от мала вилитися. Гаррі простяг руку, схопив кришталеву посудину й притримав.
- Пане професоре, ви мене чуєте? - голосно перепитав він, і його голос луною розлігся в печері.
Дамблдор важко зітхнув, а тоді заговорив голосом, якого Гаррі не впізнав, бо ще ніколи не чув, щоб Дамблдор був такий переляканий.
- Я не хочу... не примушуй мене...
Гаррі втупився в це поблідле обличчя, яке він так добре знав, з його гачкуватим носом та схожими на два півмісяці окулярами, й не знав, що робити.
- ...не подобається... хочу зупинитися... - простогнав Дамблдор.
- Ви... вам не можна зупинятися, пане професоре, - вимовив Гаррі. - Ви повинні випити все до дна, пам’ятаєте? Ви самі сказали, що повинні випити. Ось...
Ненавидячи самого себе, відчуваючи огиду до того, що робить, Гаррі силою приклав келиха Дамблдорові до рота й нахилив, щоб директор допив рідину.
- Ні... - захрипів Дамблдор, коли Гаррі знову зачерпнув келихом з чаші. - Не хочу... не хочу... пусти мене...
- Усе гаразд, пане професоре, - примовляв Гаррі; рука в нього тремтіла. - Усе гаразд, я тут...
- Припини це, припини, - стогнав Дамблдор.
- Так... так, зараз усе припиниться, - збрехав Гаррі і перехилив келих у роззявлений Дамблдорів рот.
Дамблдор закричав; його крик луною розлігся по величезній печері й понад мертвотною чорною водою.
- Ні, ні, ні... не треба... я не можу... не можу, не силуй мене, не хочу...
- Усе гаразд, пане професоре, усе добре! - примовляв Гаррі, а руки в нього так тремтіли, що він ледве зміг зачерпнути шостий келих; чаша була вже напівпорожня. - Нічого з вами не діється, ви в безпеці, це все несправжнє, клянуся, що це несправжнє... випийте ще, нате, випийте...
І Дамблдор слухняно випив, наче Гаррі пропонував йому протиотруту, але, вихиливши келиха, він упав навколішки й затрясся, мов у лихоманці.
- Я сам винен, я сам винен, - ридав він, - перестань, припини це все, я знаю, що я помилився, ох, благаю, перестань, я більше ніколи-ніколи...
- Випийте, пане професоре, і все припиниться, - сказав Гаррі надтріснутим голосом, перехиляючи Дамблдорові в рота сьомий келих.
Дамблдор припав до землі й зіщулився, неначе його оточили невидимі кати; махнув рукою, мало не вибивши з тремтячої долоні Гаррі знову наповненого келиха, й застогнав:
- Не зашкодь їм, не зашкодь їм, прошу тебе, прошу, це моя вина, краще мені завдай болю...
- Нате, випийте, випийте, вам стане краще, - у відчаї лепетав Гаррі, і Дамблдор знову йому підкорився, роззявивши рота, хоч очі все одно не розплющував і тремтів усім тілом.
Аж ось він упав долілиць, кричучи й б’ючи кулаками по землі, поки Гаррі наповнював дев’ятий келих.
- Прошу, прошу, прошу, ні... тільки не це, не це, я зроблю все, що завгодно...
- Просто випийте, пане професоре, просто випийте...
Дамблдор випив, наче дитина, що вмирає зі спраги, але щойно допив, як знову заволав, немовби його нутрощі горіли вогнем...
- Годі вже, будь ласка, годі...
Гаррі зачерпнув десятого келиха й відчув, як кришталь черкнув по дну чаші.
- Уже скоро, пане професоре, випийте це, випийте...
Він підтримав Дамблдора за плечі, і Дамблдор знову випив келих; Гаррі вкотре зачерпнув, і Дамблдор застогнав ще стражденніше, ніж досі:
- Я хочу вмерти! Я хочу вмерти! Припини це, припини, я хочу вмерти!
- Випийте, пане професоре, випийте... Дамблдор випив і відразу заголосив:
- УБИЙ МЕНЕ!
- Нате... це допоможе! - мало не задихнувся Гаррі. - Випийте ще... зараз усе закінчиться... все закінчиться!
Дамблдор пожадливо припав до келиха, випив його до останньої краплини, а тоді нестямно захрипів і долілиць повалився на землю.
- Ні! - крикнув Гаррі, що збирався вже знову наповнювати келих, але впустив посудину в чашу, кинувся до Дамблдора й перевернув його на спину; Дамблдорові окуляри збилися набік, рот був роззявлений, а очі заплющені. - Ні, - почав трясти його Гаррі, - ні, ви не вмерли, ви ж казали, що це не отрута, отямтеся, отямтеся... Ренервате! - вигукнув він, скеровуючи чарівну паличку на Дамблдорові груди; спалахнуло червоне сяйво, але нічого не сталося. - Ренервате... пане директоре... благаю...
Дамблдорові вії здригнулися; серце в Гаррі ледь не вискочило з грудей.
- Пане директоре, ви?..
- Води, - прохрипів Дамблдор.
- Води, - задихано повторив Гаррі, - ...зараз...
Він зірвався на ноги, схопив келиха, що лежав у чаші, і майже не звернув уваги на золотий медальйон, що лежав на дні.
- Аґваменті! - крикнув він, тицьнувши в келих чарівною паличкою.
Келих наповнився прозорою водою; Гаррі впав навколішки біля Дамблдора, підняв йому голову й підставив келих до вуст... але той був порожній. Дамблдор захрипів і почав задихатися.
- Але ж тут була... стривайте... Аґваменті! - знову вигукнув Гаррі, націлившись чарівною паличкою на келих. І знову на якусь секунду в ньому блиснула чистісінька вода, але щойно келих наблизився до Дамблдорових уст, як вона миттю зникла.
- Пане директоре, я зараз, я зараз! - у відчаї белькотів Гаррі, хоч і не думав, що Дамблдор його чує; той повалився на бік, хрипів і судомно хапав ротом повітря, наче в передсмертній агонії. - Аґваменті... Аґваменті... АҐВАМЕНТІ!
Келих наповнився і знову спорожнів. Аж ось Дамблдорове дихання почало затихати. У голові в Гаррі все переплуталося від паніки, він інстинктивно вловив, що залишався один-єдиний шлях здобути воду, бо так задумав Волдеморт...
Він кинувся до самого краєчка каменя й занурив келих в озеро, наповнивши його по самісінькі вінця крижаною водою, що вже не зникала.
- Пане директоре... нате! - загорлав Гаррі й незграбно вилив воду Дамблдорові на обличчя.
Нічого кращого він і не міг зробити, бо та його рука, в якій не було келиха, раптом закрижаніла, але не від холоду води. За зап’ястя його вхопили білі слизькі пальці, а істота, котрій вони належали, помалу стягала хлопця з каменя. Поверхня озера вже не була гладенька, як дзеркало; вона пінилася, і скрізь, куди не глянь, з води вигулькували білі голови й руки - чоловіки, жінки й діти з запалими, невидющими очима сунули до острова: армія мерців, що піднімалася з чорної води.
- Петрифікус Тоталус! - зарепетував Гаррі, чіпляючись за гладеньку мокру поверхню острівця, й одночасно цілячись
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гаррі Поттер і Напівкровний Принц», після закриття браузера.