Читати книгу - "Експансія-I"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Саме ці події й спонукали Гутієреса до того, щоб зустрітися з Ріктером: як-не-як німець писав про атомну бомбу, Хіросіма й Нагасакі у всіх у пам'яті; дискусії в ООН на перших сторінках газет; створивши штуку, американці стали такими могутніми, що нікому й ніколи ще такого й не снилося; маючи таку зброю тут, в Аргентіні, цілком можна думати про те, щоб проголосити еру Перона в іспаномовному світі, підкорити собі не тільки Парагвай, а й усі країни аж до Мексіки, перетворивши їх у бастіон проти більшовизму та американського фінансового капіталу.
Оскільки він уже зустрічався з двома німцями, що втекли з рейху в травні (один запропонував проект хімічного тресту добрив, другий писав про те, як можна одержати патенти на автомобілебудування), оскільки Гутієрес був людина розумна й гостро відчував співрозмовника, одразу ж збагнув ту різницю, яка ділила німців на тих, що приїхали сюди з санкції, працювали багато років у аргентінських умовах, звикли до тутешньої більш-менш демократичної манери спілкування, і на тих, які втекли з рейху, здійснивши, мабуть, перший за останнє десятиріччя несанкціонований начальством вчинок, і тому здавалися йому зовсім розчавленими й переляканими; так, між іншим, і було насправді — це підтвердила служба спостереження, що її пустили за цими німцями зразу після того, як закінчилася розмова. Можна було б, звичайно, до кінця розчавити цих німців, узяти їхню ідею, не давши їм натомість нічого, вони все одно й не пікнули б, роз'їдені страхом, але Гутієрес розумів, що саме німці мають здійснювати ці свої проекти, особлива нація, мало хто може працювати так, як вони, не гріх повчитися в того, хто вміє, зрештою, вони ж працюватимуть на Аргентіну, а не на себе, підконтрольні в усіх своїх вчинках й позбавлені будь-яких прав.
Тому Гутієрес і розмовляв з Ріктером цілком доброзичливо, слухав його з інтересом, вважаючи, що саме така манера розмови допоможе людині вільно поводитись і не бути заляканим йолопом, що нездатен незалежно й відкрито викладати не так головну ідею, як деталі, по яких можна буде згодом судити про міру його компетентності.
Ріктер розумів, що його доля не могла вирішитись так скоро, як він про те мріяв, бо він не мав хисту державного мислення. Він не розумів, що це таке, та й не міг розуміти, будучи вихований у рабській тупості рейху, яка рано чи пізно привела б імперію Гітлера до катастрофи. Люди були позбавлені можливості самовиявлення, яке насамперед і становить гарантію могутності країни; коли людина виконує тільки продиктоване «генієм фюрера», який навіть школи не закінчив толком, коли інженер, робітник, дослідник не може проявити свій талант без того, щоб без упину не оглядатися на чиновника НСДАП, співробітника СС, офіцера гестапо, функціонерів «трудового фронту» Лея, кожен з них мав право заборонити те, що йому було просто незрозуміле, — тоді держава (а тим більше під ударами Червоної Армії) розпадеться не просто на якісь там шматки, а на сім'ї, не зв'язані між собою нічим, крім нацистської заборони на все; тупа заборона — шлях до національної катастрофи, юридично затверджене право на самостійність — дорога до державної могутності.
Тому що державні справи в умовах гітлерівського рейху вирішував лише Гітлер та два-три його найближчі костоломи, такі, як Гіммлер і Герінг, які в свою чергу самі були розчавлені фюрером, позбавлені права заперечувати створеному ними ж, бездарами, божеству, яке піднесло їх, безграмотних авантюристів, до абсолютного всевладдя, тому що нації тільки лишалося бездумно й сліпо виконувати те, що привиділося єфрейторові, — Ріктер не міг навіть уявити собі, що стільки запитань виникне у Гутієреса (вихований у Лондоні, чудово знав юриспруденцію) після розмови про аргентінську атомну бомбу.
Перш ніж доповідати ідею Перону, полковник послав своїх секретарів, щоб зустрілися з професором Умберто Дейвою, якого завербував німецький резидент Зандштете ще наприкінці тридцятих років; той вислухав посланців Гутієреса й відповів, що атомну бомбу — якщо вся документація перебуває в одних руках — можна виготовити за умови, коли центр, який вироблятиме її, матиме достатню кількість електроенергії, необхідні мінерали і, головне, вклади. На запитання, які мінерали і де можна їх закупити, професор приготував вичерпну довідку і пообіцяв підрахувати фінансові витрати на реалізацію проекту протягом тижня.
Потім до представників американських, бразільських та шведських фірм, які мали в Аргентіні свої філіали, підвели агентуру, яка повинна була зібрати інформацію про те, які мінерали, обладнання, верстати й прилади можна у них придбати, але так, щоб нікому ніколи й на думку не спало, що все це купується для виробництва атомної бомби.
Після цього ті фінансисти, які підтримували Перона, прозондували у філіалах американських, швейцарських та британських банків питання про позику «на шляхове будівництво в сільських районах Аргентіни».
Лише після цієї попередньої роботи, на яку витратили близько місяця, питання доповіли Перону. Будучи людиною парадоксальною й стрімкою в рішеннях, диктатор спитав Гутієреса:
— Ну, а коли американці дізнаються про те, що член націонал-соціалістської робітничої партії Німеччини, СС штурмбанфюрер Ріктер почав здійснювати для нас атомний проект? Що буде, коли про це дізнаються росіяни? Ви подумали про це?
— Я вважав, що про це треба думати пізніше, — відповів Гутієрес, — після того як ми приймемо пропозицію, якщо, звичайно, ми її приймемо.
Перон підвівся з-за столу; спортивної статури, налитий м'язами, завжди чудово одягнений (іспанська пристрасть до краси — незнищенна), він легко пройшовся по кабінету, ступаючи по паркету немов спринтер, здавалося, от-от побіжить; спинився біля книжкових стелажів (найдужче любив Унамуно, Муссоліні і Джером К. Джерома), розхитуючись з носка на п'яту, а потім сказав:
— Одна сила — це диктат. Дві сили — вже дипломатія. Ви зрозуміли мене?
— Ні.
— Я люблю вас саме за те, що ви єдиний, хто відповідає чітко, без будь-якої потуги на багатозначне всерозуміння… Як ви поставитесь до того, коли ми запропонуємо
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Експансія-I», після закриття браузера.