Читати книгу - "Метаморфози"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Голос триніжок подав, схвилювавши серця переляком:
«Те, що шукаєте, римляни, тут, — поблизу слід шукати.
Йдіть, щоб рятунок найти поблизу. Бо не сам Аполлон вам
Поміч у скруті подасть на цей раз, а син Аполлона.
/640/ 3 добрим знаменням — у путь, до нащадка мого, вирушайте!»
Щойно розважний сенат ознайомився з волею бога,
Щойно довідались, де б міг селитися Фебів нащадок, —
До берегів Епідавра негайно судно споряджають.
Ось воно вже підпливло, побережжя торкнувшись опуклим
Днищем, — і стали посли перед радою грецьких старійшин:
Просять, щоб їм дали бога, котрий покінчив би, присутній,
З лихом Авсонії — так віщування велить недвозначне.
Греки на це подивились по-різному: дехто був певний,
Що неможливо відмовити; більшість, однак, була проти:
/650/ Дбаймо про себе, мовляв, і Цілителя з рук не пускаймо.
Поки вагалися, в сутінках світло розвіялось денне,
Далі вже й тіні густі поповзли по земнім круговиді.
Тут уві сні рятівного побачив ти, жителю Рима,
Бога; край ложа твого він стояв саме так, як у себе
В храмі стоїть: неотесану палицю мав у лівиці,
Правою, мов у задумі, погладжував бороду довгу.
Врешті, таке з його вуст заспокійливе слово злетіло:
«Ти не хвилюйся: прийду в ваше місто, змінивши свій образ.
Бачиш змію, що довкола кийка мого кільцями в’ється?
/660/ Добре приглянься, щоб міг її потім пізнати, бо в неї
Я перевтілюсь, але буду більший, якими бувають
Жителі неба, коли свій божественний змінюють вигляд».
Голос розвіявся й бог, а за голосом вслід і за богом —
Сон, а за сном навздогін — благодатний світанок надлинув.
Щойно рої мерехтливих зірок розігнала Аврора,
Все ще не знаючи, що їм робити, зійшлися вельможі
В гарно збудований храм і благають, щоб, віщий подавши
Знак, їм сам бог указав, на якому б волів бути місці.
Ледве промовили те, — величезною ставши змією,
/670/ Золотом гребеня бог заяснів, себе виявив свистом;
І колихнулось зображення бога, жертовник і двері,
Золотосяйне склепіння й долівка стряслась мармурова.
Сам посередині храму свого він по груди, високий,
Звівся й окинув усіх миготливим од полум’я зором.
Заціпеніла юрба. Тільки жрець, що священне волосся
Білою стрічкою мав перев’язане, бога впізнавши, —
«Ось він, Цілитель! — гукнув. — Привітайте словами й душею
Бога, що вам об’явивсь! Хай щасливою, о незрівнянний,
Буде поява твоя для народу, що храм твій шанує!»
/680/ Кожен, як велено, бога вітає; благальну молитву
Всі за жерцем повторяють гуртом; і словами, й душею
Богові честь виявляють належну й нащадки Енея.
Той в свою чергу схитнув своїм гребенем — добре знамення! —
Тричі мигнув язиком блискавично, присвиснувши тричі.
Потім донизу по сходах ковзнув. Перед виходом ще раз
На стародавній жертовник оглянувся, наче прощався
З домом затишним своїм та з порогом обжитого храму.
Ось він по встеленій квітом землі, вигинаючи тіло,
В’ється високими колами через середину міста
/690/ Ген аж до гавані, що напівкруглим захищена валом.
Там зупинився; ласкаво поглянув на тих, що юрбою
Мовчки ступали за ним, на своїх шанувальників ревних, —
І переповз на судно авсонійське. Воно, колихнувшись
Під тягарем божественного тіла, занурилось глибше.
Раді Енея сини. На піску прибережному, вдячні,
Вбили бика й одв'язали мерщій корабельні причали.
З вітром попутним помчав корабель. Бога здалеку видно:
Шию лускату на зігнутий ніс корабельний поклавши,
В синю далінь задивився. При мірних вітрах Іонійське
/700/ Море пройшли й підпливли до Італії з шостим ранковим
Блиском Палланта дочки. Оминають Лакінію, славну
Храмом Юнони. Позаду лишивсь прибережний Скілакій{706},
Згодом — Япігія. Зліва од весел розтанули в морі
Скелі Амфрізькі, а справа — обривисті кручі Келенські.
Вже за кормою — Рометій, Кавлон, вже Нарікія зникла.
Вже пропливли без пригод сицилійські вузини Пелора,
І владаря Гіппотада оселю, і рудні темеські;
Далі — Левкосія, острів, і Пест, на троянди багатий,
І мальовничі Капреї були, й передгір'я Мінерви,
/710/ І виноградними лозами славні нагір'я суррентські,
Й місто Геракла, й Сівілли святилище, Кумської жриці;
Потім — Літерн, де гарячі джерела й дерева, багаті
На запахущу смолу, і Вольтурн, що пісок загрібає,
І Сінуесса, де цілі рої голубів сніжно-білих;
І нездорові Мінтурни, й земля, де колись вихованець
Пагорб насипав, і край Антіфата, й Трахант болотистий,
Врешті, — Кірки земля і з утоптаним берегом Антій.
Щойно вітрильне судно повернули туди мореплавці, —
/720/ Вища-бо хвиля пішла, — по дошках корабельних ковзнувши,
Дугоподібно звивається бог і за мить проникає
В батьківський храм, що піску золотавого східцем торкався.
Та коли море вляглось, Епідаврець лишає отецький
Храм і вівтар, де побув якийсь час із спорідненим богом.
От він і знов прибережний пісок борознить шурхотливо
Тілом лускатим, і знов, по кормі переливно ковзнувши,
Ніс корабля головою гнітить, поки в Кастр і в священну
Гавань Лавінія не завітали, де Тіброве гирло.
Люд, — і мужчини, й жінки, — щоб зустріти прибулого бога,
/730/ Юрбами суне туди; йдуть і діви, що твій підживляють,
Весто троянська, вогонь; голоси там лунають вітальні.
Поки судно просувається вгору по жовтому Тібру,
Ладан потріскує на вівтарях, що рядочком димляться
Вдовж берегів, розпливаються пахощі в чистім повітрі.
Жертва лягає під ніж, зігріваючи кров'ю залізо.
Ось і до Рима, що знявся над світом, судно завернуло.
Випроставсь бог і, над щоглою звившись,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Метаморфози», після закриття браузера.