Читати книгу - "Прокляття рейлі, Вікторія Сурен"

На душі легко та свіжо. Хоч перший вдих дається мені важко, однак я вчуваю особливе повітря, наповнене життям, магією та імбиром. Це далеко не Земля. У Феєріалі все магічно-екологічне, і це не може не дивувати. Та тішити.

Ох.

Запахи ліків ріжуть ніс. Мабуть, віднині Інес справді замінить мені мати, бо, схоже, біологічну в мене відібрали, полишивши з розбитим серцем, яке тут заліковують всілякими магічними сиропами, що аж ніяк не допомагають позбутися нічних кошмарів та приступів.

Часом здавалося, що без них мені навіть легше.

Лежу на лівому боці, обернена до стіни з вікном в якійсь з кількох палат медичного корпусу. Оглядаю те, що дозволяє бачити безпечне для обпеченої правої ноги положення й усвідомлюю, що на вулиці досі день. Отже, не так довго я і спала. Мене Ру сюди приніс?

До речі, про Ламберсона.

— Я кажу тобі, її ногу підсмажили, наче шматок м’яса. Клянуся Святим Духом і його дітьми, вона пахла, неначе шашлик! І якби не я, то взагалі б згоріла. Я врятував усе становище!

Суджі поруч тяжко зітхає на ці нісенітниці, але я не виказую, що прокинулася. До біса їх. Не хочу розмовляти та бачити їхні обличчя. Думаю, вони моє також, однак я маю більше права на образи: Ру точно знав правду про викрадення рейлі.

— Що їй дала Інес? — тихо питає Суджі, аби не розбудити мене.

— Якесь снодійне тире заспокійливе тире з побічним ефектом. Сонечко Інес сказала, що наша курочка гриль не зможе розмовляти найближчі пару годин.

— Жах. А ти чого крутишся тут? — невдоволено питає Суджі, і я вчуваю у її голосі звичне обурення. Вона дедалі більше повертається до колишньої пихатої себе, бо довкола все потроху влягається. Схоже, Асмодей не збирається вбивати її, а для обвинувачень у смерті Раміро немає доказів. Однак Сон Суджі казала щось лабораторії та досліди.

— Вона взагалі-то моя подруга, — грубо відрізає Ру. — Хоч і кинула, наче шматок чогось. Навіть не попрощалася. Хай би тікала, але попрощатися! — фиркає Ру, і я відчуваю, як він ображено схрещує великі руки на грудях. Ха…

— Ну зі мною вона також не попрощалася, якщо тебе це втішить, — докидає Суджі.

Ру знову фиркає.

— Знайшла з ким порівняти.

Їхня розмова заходить у всі можливі річища, допоки не торкається теми орієнтації Ру, під час якої дізнаюся, що йому подобаються, як дівчата, так і хлопці. Але, зрештою, не такі агресивні панночки, як я.

— Тобто Люци справді образився, — зазначає Ру, коли ледь не засинаю, — але він навіть після її втечі сидів та малював людські прапори в кабінеті «Клинка». Я вже мовчу, що він двічі викрав дозвіл в Асмодея прямо з кабінету. Квіти могли відчути його присутність і викликати ректора, а він так ризикував задля неї. Це взагалі більше не мій Люци, який все життя боявся навіть свою думку виказати.

Я знову впадаю в сон, неначе важка рука тисне на повіки.

Розплющивши очі, повільно перекидаюся на спину, вивчаючи залите вечірніми барвами приміщення. Хтось перевернув пляшечки з рожевими, помаранчевими та жовтими відтінками, які пробиваються крізь вікно до палати.

Мені хочеться завішати зелені фіранки й знову вирубитися. Кривлюся від болю в нозі, однак все набагато краще, аніж очікувала. Особливо радію, що зникли всі синці після ударів та падінь в колишньому рідному будинку. Інес знову постаралася на славу.

Хочу з нею поговорити. Або просто послухати її бурмотіння за роботою. Якісь історії зі студентами, цікаві витівки… Можливо, я зможу підробляти у неї, допомагаючи та прибираючи?

Обернувши голову до дверей невеликої палати, я стрічаюся поглядом з Люци, що зайняв стілець біля бежевого столика. Вогневик ледь усміхається, допоки сонце заповнює шоколадне волосся полум’яними барвами.

Я боляче заплющую очі, знову відвернувши голову до вікна.

Досі німа.

Махаю йому рукою, щоб пішов собі геть, а тоді ображено повертаюся до стіни, ледь контролюючи тіло.

— Дуже по-дорослому, — тягне Хейг. Хочу, щоб він зник та облишив мене у спокої. Напевно. — Я хотів сказати, що твій стан стабільний. Але кілька разів ще треба регулярно обробляти опік. Він не страшний.

Хотіла б сказати, що мені байдуже, та цей світ лишив мене можливості навіть сипати прокльонами. Чудово.

— Мірабель за порушення правил закинули до Вежі Правосуддя на добу. Вона із заможного роду, тому більшого годі й чекати, але свідків було так багато, що без покарання також не можна було лишити. А… А ще один рейлі тим часом ледь не спалив ліс. Це я так… останні новини кажу… Думаю, подібних випадків багато, просто ми знаємо далеко не про всі. Суджі вдалося погасити його.

Прекрасно.

— І… і ти не можеш уникати мене вічність.

Ще і як можу.

— Ти знаєш, що ми обидва молодці, правда? Кожен щось зробив іншому й тримає образу. І про це треба поговорити. Люди вміють говорити? Бо в Аріусі проблеми вирішують саме так. Прогулянки, розмови, сварки. О… вибач. Ну ти можеш принаймні послухати мене, поки зілля…

Я знову перекидаюся на спину, ледь скривившись, обертаю голову до Люци й змахую долонею, викликавши потік повітря, який змушує папірці на столі ринути в обличчя вогневика. Хлопець ледь відвертається й навіть перехоплює один з них.