Читати книгу - "Вовк-тотем"

У його свідомості не було відчуттів, пов'язаних з досвідом отримання їжі з рук людини, тому, побачивши господаря з їжею в руках, він ніколи не мав розчуленого вигляду, не крутив головою й не виляв хвостом, як це робили собаки. Вовчик не відчував анітрохи вдячності до Ченя, який його утримував, і, вочевидь, зовсім не вважав, що цей горщик з їжею — якийсь дар від людини, розглядаючи його як їжу, що він сам здобув. І він повинен був щосили охороняти здобуту власними силами їжу, не шкодуючи заради цього навіть життя. У стосунках між Ченем і Вовчиком слова «утримання» не існувало: Вовчик був лише в тимчасовому ув’язненні, а не на утриманні. І в цьому «ненажерливому» характері Вовчика ніби була закладена якась унікальна й непокірна духовна сутність, що підтримувала його. Чень відчував, як від таких думок у нього холоне спина; він не знав, чи вдасться йому залишити в себе й виховати цього вовка.

Зрештою, Чень Чжень остаточно відмовився від своїх намірів погладити Вовчика, коли той їсть — він вирішив поважати такі дорогоцінні природні риси характеру малого. Згодом, щоразу під час годування, він непорушно сидів навпочіпках за три кроки від Вовчика, щоб не заважати йому хапати їжу. Непорушно спостерігаючи за Вовчиком звіддалік, він також шанобливо сприймав від нього настанови.

Дуже швидко живіт Вовчика здувся так, що мав ось-ось луснути, і швидкість поглинання їжі суттєво зменшилась, однак голова його все ще залишалась у горщику і він продовжував їсти. Чень Чжень помітив, що коли Вовчик наїдався, він починав перебирати харчами — спочатку виїдав з каші м’ясний фарш, потім починав вибирати окремі шматки м’яса, відправляючи їх у пащу своїм гострим язичком, мов пінцетом. Таким чином дуже швидко різнобарвна м’ясна каша перетворювалась на одноманітну жовто-білу пшоняну кашу. Чень, широко розплющивши очі, дивився, як Вовчик щось іще виловлює з неї. Придивившись уважно, він зрадів — Вовчик несподівано почав їсти шматки сала й м’які кістки, що були в каші. Перебираючи їжею, Вовчик орудував своїм писком, як свиня рилом, відсуваючи вбік кашу й вибираючи з неї шматочки м’яса, сала й маслачки. Нарешті він невдоволено почав ритися в каші, де вже не було жодного шматочка м’яса, але все ще не відривався від їжі. Чень витягнув шию, щоб роздивитись краще, що він буде робити далі, й ледь не скрикнув від радості — Вовчик несподівано притис язиком рештки каші й почав хлебтати молоко, яке при цьому піднялося на поверхню: молоко для вовків — також смакота. Коли маля нарешті підняло голову, від цілого горщика запашної м’ясо-молочної каші залишилась тільки тоненька смужечка сухого пшона, без плямки масла, без кольору й без запаху. Чень Чжень хоч і сердився, але розсміявся — він і подумати не міг, що це вовченя таке жадібне й хитре.

Ченю не залишалося нічого іншого, як додавати в горщик рештки м’яса, решту молока й трохи теплої води, щоб із цього всього ще вийшло з півгорщика рідкої каші, однак як він не перемішував, на м’ясо в ній залишився тільки натяк у бульйоні. Чень виніс горщик надвір і вилив цю кашу-суп у собачу миску. Цуценята швидко стовпилися навколо, але спробувавши, відразу ж почали незадоволено форкати й скавучати. Чень Чжень переживав на власному досвіді труднощі скотаря, адже вигодувати собаку на скотарські трудові одиниці — важка справа, а якщо ще й додати вовка, то ситуація виявляється ще гіршою. Причому всі ці негаразди він побажав заподіяти собі сам.

Вовчик так наївся, що вже ледве пересувався, тому розтягнувся на землі віддалік і спостерігав за тим, як цуценята їдять залишений ним суп. Коли Вовчик наїдався, він дозволяв робити з собою все, що завгодно. Тепер Чень Чжень міг підійти до нього поближче й лагідно покликати його по імені: «Вовчику, Вовчику!» При цьому маля притьмом переверталося догори пузом, згинало свої чотири лапки, упиралося головою в землю й дивлячись навпаки, загравало до Ченя. Чень зробив крок уперед і схопив Вовчика на руки, а потім, тримаючи його під пахвами, підняв угору і підкинув до неба п’ять-шість разів поспіль. Видно було, що Вовчик і боїться, і радіє — його паща радісно посміхалася, однак хвіст був міцно затиснутий між задніми лапами, які злегка трусилися. Проте дотепер Вовчик уже відносно звик до цих дій Ченя; він нібито зрозумів, що це — дружня поведінка. Чень спробував покласти Вовчика собі на маківку, а його лапи поставити собі на плечі, проте перебувати в такому положенні Вовчик боявся, тож міцно вчепився в комір Ченя.

Повернувши маля на землю, Чень Чжень усівся, підібгавши ноги, й поклав вовченя собі на коліна на спинку, розпочавши черговий сеанс масажу животика. Таким чином матері-собаки й матері-вовчиці допомагають своїм малятам перетравлювати їжу, але тепер робити це довелося Ченю. Він сприймав це заняття як розвагу: повільно погладжуючи долонями животик Вовчика, він слухав, як той задоволено урчить, гикає й пукає. Лютий під час їжі Вовчик тепер перетворювався на слухняне цуценя, він хапав своїми передніми лапками палець Ченя й починав його безперервно облизувати, міг також і злегка прикушувати його своїми гострими вовчими зубами. Погляд Вовчика при цьому був дуже ніжним, а в хвилини особливого комфорту під час масажу в його вовчих очах навіть з’являвся якийсь натяк на посмішку, ніби він сприймав Ченя за мачуху, яка досить непогано справляється зі своєю роботою.

Крім зайвого клопоту, Вовчик додав Ченю й більше радості. Чень раптом уявив, як колись у сиву давнину або в якомусь далекому місці тепер, лагідна вовчиця язиком вилизує животик людської дитини, яка щойно наїлася її молока, а це зовсім голе «вовченя» кусає від радості свої ступні й сміється. Ціла зграя малих і великих диких вовків оточила маленького товстуна й мирно спостерігає за ним, а дехто з вовків навіть може принести йому в зубах шматок м’яса, щоб воно поїло. Скількох людських дітей вигодовували вовчиці з давнини й до сьогодні? І скількох вовченят вигодовували люди? Тепер Чень Чжень міг на власному досвіді пережити одну з оригінальних легенд про вовків, складених за багато років. І міг сам відчути, навіть власноруч торкнутися, вовчої ніжності й доброти. У його серці зринула надія, що ті люди, які колись і десь були вигодувані вовками