Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

Фургон мав бути десь поблизу. Під час переслідування Паоло Роберто тримався від нього так далеко, що часом втрачав з очей, але востаннє фургон промайнув перед ним усього за кілька хвилин перед тим, як зникнути. Паоло дав задній хід, розвернувся на узбіччі і повільно поїхав назад на північ, вибираючи місце, де б можна було з’їхати з дороги.

Через якихось сто п’ятдесят метрів він раптом побачив просвіт, що промайнув у суцільній смузі лісу, — від шосе відгалужувалася лісова доріжка. Повернувши кермо, він проїхав ще метрів десять і зупинився. Вискочивши з машини і навіть не подумавши зачинити двері, він повернувся до дороги і перестрибнув через рівчак. Пошкодувавши про те, що не захопив із собою ліхтарика, він почав продиратися крізь чагарники.

Чагарники виявилися всього лише придорожньою лісосмугою, і несподівано він вийшов на піщаний майданчик. Попереду темніли приземкуваті споруди. Він попрямував до них, і в цю мить несподівано над в’їзними воротами однієї з будівель спалахнуло світло.

Паоло пригнувся і завмер, присівши. Наступної миті світло засяяло в усій будівлі. Вона чимось нагадувала склад, з рядом вузьких, високо розташованих віконець по фасаду. У дворі було повно контейнерів, праворуч виднівся жовтий самоскид, а біля нього — білий «Вольво». У світлі зовнішньої лампи він раптом помітив за двадцять п’ять метрів від себе той самий фургон.

Потім прямо навпроти того місця, де він затаївся, відчинилися ворота складської будівлі. Звідти вийшов у двір барилкуватий блондин і закурив сигарету. Коли він повернув голову, Паоло розгледів у променях світла, що волосся у нього зібране в кінський хвіст.

Паоло закляк на місці, впершись одним коліном у землю. Він був на самій видноті за двадцять п’ять метрів від чоловіка з кінським хвостом, але той не побачив його в темряві, очевидно засліплений спалахом запальнички. Потім обидва, і Паоло, і чоловік з кінським хвостом, одночасно почули звук притишеного голосу, що долинав із фургона. Коли той черевань зробив крок до фургона, Паоло повільно ліг, притиснувшись до землі.

Далі Паоло почув, як відсунулися двері, і побачив, що білявий гігант вистрибнув з фургона. Потім з відчиненого фургона здоровань витягнув назовні Міріам Ву, підхопив її під пахву і тримав, ніби нічого й не сталося, хоча вона й пручалася. Здається, двоє чоловіків щось сказали одне одному. Паоло не міг чути їхніх слів. Чоловік з кінським хвостом відчинив водійські двері і скочив до кабіни. Машина рушила з місця й повільно розвернулася. Промінь світла від фар ковзнув усього за кілька метрів від того місця, де лежав Паоло. Фургон зник у темряві, і Паоло чув, як звук мотора поступово затихав, віддаляючись.

Білявий гігант поніс Міріаім Ву до приміщення складу. Паоло бачив тільки, що за високо розташованими вікнами рухається тінь, віддаляючись у глиб будівлі.

Промоклий до нитки, він обережно підвівся з землі, відчуваючи одночасно полегшення і тривогу. Нарешті він знайшов фургон і знав, що Міріам Ву тут, поряд, але легкість, з якою білявий гігант підхопив її, викликала в нього тривогу навпіл з повагою. Наскільки Паоло зумів розгледіти, це був чоловік велетенського зросту, що справляв враження неймовірної сили.

Найрозумнішим було б не сунутися самому, а подзвонити в поліцію, та його мобільний остаточно здох. Крім того, він дуже приблизно уявляв собі, де знаходиться, і не зміг би точно пояснити, як сюди доїхати. До того ж він не мав ані найменшого уявлення про те, що за стінами складу діється з Міріам Ву.

Він обійшов півколом будівлю і переконався, що іншого входу немає. За дві хвилини він знову стояв біля під’їзду. Треба було на щось зважитися. Паоло аніскільки не сумнівався в тому, що білявий гігант виконує тут роль «Bad guy», тобто лиходія. Він побив і викрав Міріам Ву. Паоло не надто злякався: він вірив у себе і знав, що у разі бійки зуміє дати відсіч будь-кому. Питання було тільки в тому, чи озброєний той, хто зараз у будинку, і чи немає там ще кого. Навряд, щоб там був іще хтось, крім Міріам Ву і білявого гіганта.

Ворота складу були достатньо широкі, щоб через них могла заїхати вантажівка, і мали хвіртку. Підійшовши і натиснувши на ручку, Паоло опинився у великому освітленому приміщенні. Скрізь було порозкидано старі діряві коробки та різний мотлох.

Міріам Ву відчувала, як по щоках у неї течуть сльози. Вона плакала не так від болю, як від безвиході. Доки вони їхали, гігант дивився на неї як на порожнє місце. Коли фургон зупинився, він відклеїв їй від рота липучку, підхопив на оберемок і переніс у приміщення без найменших зусиль, а там жбурнув на цементну підлогу, не звертаючи уваги на її благання і протести. Погляд, яким він подивився на неї, був крижаним.

І Міріам Ву зрозуміла, що на цьому складі на неї чекає смерть.

Він обернувся до неї спиною, відійшов до столу, що стояв поряд, відкрив пляшку мінеральної води й почав пити великими ковтками. Ноги Міріам Ву залишалися вільними, і вона спробувала підвестися.

Він обернувся до неї, посміхаючись. Він стояв ближче до дверей, ніж вона, тому в неї не було жодної можливості проскочити. Вона безнадійно опустилася на коліна і тут сама на себе розсердилася. Але ж ні, хай йому біс! Я не здамся без бою. Вона знову звелася на ноги і зціпила зуби. Ну ж бо, підійди до мене, чортів козел!

Зі скутими за спиною руками вона відчувала свою незграбність і невпевнено стояла на ногах. Але коли він почав до неї наближатися, вона обернулася до нього, приміряючись до найбільш незахищеного місця, завдала блискавичного удару ногою по ребрах, розвернулася дзиґою і вдарила знову, цілячи в пах. Улучивши йому в ребро, вона відскочила на метр і змінила ногу для наступного удару. Зчеплені руки заважали їй замахнутися так, щоб поцілити йому в обличчя, тому вона щосили вдарила його в грудину.

Простягши руку, він схопив її за плече і розвернув, немов паперову ляльку. Він ударив її кулаком усього раз, не надто сильно, по нирках. Міріам Ву заволала, божеволіючи від паралізуючого болю, що пронизав її аж до діафрагми, і знову впала на коліна. Він дав їй ще одного ляпаса, і вона впала на підлогу. Він копнув її чоботом під бік; вона задихнулася і відчула, як у неї тріснуло зламане ребро.

Паоло Роберто не бачив биття, але почув, як Міріам Ву раптово скрикнула від болю. Це був різкий, пронизливий крик, що