Читати книгу - "Гармонія , Анна Стоун"

Але гарний настрій не тривав вічно.

Прийшов лист. Від родини Ампелайо — одна з аристократичних сімей відмовилася приймати «Гармонію». Причина не вказувалася. Але вони знали. Віктор Адейр. Він не жартував…

Згодом — ще один лист. Його принесли особисто Раді просто під час вечері. Переглянувшись, вона з Альбрехтом підвелися з-за столу й відійшли до вікна.

— Тепер він пише тобі особисто? — зітхнув Альбрехт, побачивши сургуч із гербом Адейрів.

Рада розгорнула аркуш. Вони читали разом:

Ну, привіт, Рада-Гармоніє. Ще не забула мене?

Ти досі не зрозуміла, з ким зв’язалась? Я не віддаю своє. А ти — ніхто, випадкова пташка, якій вдалося летіти високо. Якби ти погодилася тоді — було б легше. Але ти зробила свій вибір.

Я попереджав. Я знищу вас. Ви співатимете на вулицях, для натовпу злидарів.

Та я милосердний. Даю тобі шанс. Приїдеш до мене до першого червня й погодишся на мої умови — все забуду. Інакше — ти втратиш усе. Таких, як ти, в мене були десятки. Ті, хто відмовлявся — залишалися ні з чим.

І не смій розповідати Великому герцогу. Інакше я використовую всі свої зв'язки й захищатиме герцогство вже не буде кому.

Альбрехт мовчав. Коли дочитав до кінця, повільно перевів погляд на Раду.

— Що будемо робити?

— Я не поїду. Я не його річ! — Рада зціпила зуби думаючи, що далі сказати. — Але і коханкою я теж не стану. Простіше позбутися його.

— І втратити тебе назавжди? — в його голосі з’явилась крижана рішучість. — Думаю на цей раз ми не обманемо суд. Ні, це не варіант. Він не вартий твоїх сліз. І тим паче, щоб ти через нього бруднила руки. Але мовчати вже не можна.

І з цими словами Альбрехт вихопив листа з її рук і рішуче пішов назад до їдальні.

— Мерлін! Почитай!

— Альбрехт! — зойкнула Рада, але було пізно.

Великий герцог уже читав листа. На його обличчі з’явився гнів. Катана, побачивши вираз його очей, піднялася й підійшла.

— Це… серйозна загроза. — спокійно, але твердо сказав Мерлін. — Чому ви нічого не сказали раніше?

— Ми хотіли вирішити це самі… — Рада опустила очі.

— Ви що, не бачите, що цей тип — небезпечний псих?! — вигукнула Катана. — Чому я дізнаюся останньою, що хтось погрожує моїй дочці?!

— Вибач, мамо… Ми не хотіли тривожити вас перед весіллям. І… подібні пропозиції нам уже траплялися. Але все вдавалося залагодити.

— Але не цього разу. — суворо кинув Мерлін. — Альбрехт, де ти був, коли це все почалось?

— Я тоді був зайнятий… і не помітив, що він фліртує до Ради. 

— Якщо ви вже зголосилися бути Гармонією, то всюди ходить разом! Я дав вам таке право! Але не спати в одній кімнаті. Інакше обручу вас і кінець!

— Мерлін, ну навіщо? Ми ж як брат і сестра! — з досадою кинув Альбрехт.

— Тим краще. Немає кохання — немає і прокляття.

— А якби одружились — вас би вже ніхто не зачепив. — втрутилася Катана.

— І «Гармонія» тоді більше не існувала б… — сухо зауважив Альбрехт. — Чи не ви самі так казали?

Рада озирнулася, дивлячись спочатку на одного, потім на іншого брата. Її очі спалахнули.

— Досить! Я — не річ! Ми зробили все, що могли. Але тепер нам потрібна ваша допомога! Лише ви можете щось змінити!

Мерлін підвівся. Його голос став владним:

— Не хвилюйся. Ми щось придумаємо. Я — Великий герцог. І цього разу я сам візьмуся за справу.

* * *

Відтоді вони стали обережнішими. Відкрито проголосили свої умови: «Гармонія» виконує лише пісні — і нічого більше. Жодних приватних виступів, жодних званих вечерь і жодних дарунків для себе особисто. Усі кошти та подарунки без винятку передавалися до державної скарбниці.

Змінився й репертуар.

Вдалося покласти на музику вірші, які колись подарували сестри маркізи — Пансі та Вероніка. Пісня отримала назву «Дощ». Сумна, з нотками розпачу. Друга ж — «Обережно» — навпаки, мала жвавіший ритм, але в ній читався виклик. Це був протест, оголошення на весь світ: Рада й Альбрехт — єдине ціле. Між ними — гармонія, і для когось третього місця не передбачено.

Після цього серед аристократії поповзли чутки. Хтось говорив, що скоро буде весілля. Але Рада та Альбрехт швидко розвіяли всі домисли.