Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

Але у Максуда виникли свої проблеми. Близько півсотні амаліонів було ним уже вбито. Тепер ворожі солдати змінили тактику. Вони тримали дистанцію, а самі переозброїлися. Середньої довжини списами, якими вони намагалися його заколоти, завдавали неприємностей. Він тепер не міг ні до кого дістатись, щоб убити. Це ускладнювало захист фронту і флангів. Його могли банально заколоти. Він перерубував кілька списів, але з'являлися дедалі нові. Максуд вдав, що нападає по фронту, відлякавши амаліонів, а сам кинувся ліворуч. Моментально солдати противника, яких він відлякнув, перейшли в атаку. Йому коштувало великих зусиль відбити швидке насування ворога, щоб дівчата за його спиною не постраждали. Амаліони виявилися добре навченими. Він гадав, що його маневр дасть йому кілька зайвих секунд. Але амаліони надто швидко зреагували, і він мало не поплатився за свою самовпевненість. Максуду доводилося крутитися швидше за білку в колесі, щоб не дати вбити себе і двох дівчат у себе за спиною. Ворог виявився добре підготовлений. Можливо, навіть знав, кому він протистоятиме. Становище ускладнювалося тим, що дівчата у нього за спиною незабаром його підіпруть. Крик Ейр поставив крапку у розумінні безнадійності ситуації. І це при тому, що з сьогоднішнього дня він вважав себе сильнішим, ніж у попередні. Ось тобі і на. Вже двічі за сьогодні він схибив. Перший раз, коли дозволив тіньовику розбити його групу. Адже він не знав тоді, що ворог уже не боїться нападати та вбивати на червоних пісках. Вдруге —  просто зараз, коли переоцінив свої можливості.

- Ви дати мені Дазіре! -іІстеричний голос високого тону. - Вона моя! Я вбити вас поодинці, поки ви не дати Дазіре!

Максуд навіть не обернувся на голос. З того боку, звідки він долинав, ще тримався щит. Поки що не варто було турбуватися. Хотілося вірити, що до дилеми вибору ще далеко. Але треба терміново вигадати, як допомогти Ейр. Гучний звук битого скла відвернув його увагу всього на секунду, за яку він встиг отримати два уколи списом. Один поранив руку, інший зачепив стегно. Щит впав. Разом із ним розбилися й дві сині із сірою окантовкою смужки. Сірий — колір ворожої Химерниці. Сильна Химерниця. Максуд тепер відчував її. Дуже сильна. Хоч не аннемор, але могутня. Чимось її ритм і імпульси навіяли йому давно забуті відчуття. Злість і лють, що кипіли в ній, задавали тон тому, як бачив її воїн. Так, вона безперечно могла стати проблемою. Дилема виросла перед ним в одну мить. Застосувати Крок і швидше за все померти. Навряд чи його встигне врятувати одна Химерниця синього кольору. Втекти. Тоді помре Ейр, Жеместьє та та Химерниця, що на землі. Але без нього становище людей стане явно програшним. Навіть із тим військом, що він зібрав. І Ейр – друг. Де ж Амайанта? Краєм ока він помітив, що чергова синя стріла летить прямо в нього. Зробити нічого він уже не встигав. Майже водночас зі стрілою він відчув ще один удар. З іншого боку. Стріла увійшла йому в плече і зупинилася. Жахливий біль вразив його тіло з голови до п'ят. За мить стріла обсипалася битим склом. Амаліони зупинилися, відкривши роти. Ззаду Максуд чув пихкання Ейр та її різкі видихи, якими вона супроводжувала випади. Праворуч вже не було щита, але амаліони не нападали з того боку. Вони залишили прохід, яким до них йшла Химерниця з червоним волоссям і родимою плямою у формі вертикальної розмитої рисочки через все око.

- Де вона? Я вбити її! - кричала Химерниця.

Права рука Максуда погано слухалася. Це все сірий колір ворожої Химерниці. Пальці вже не так міцно стискали руків’я меча. Максуд не знав, скільки він зможе на неї сподіватися. Позаду Ейр і Химерниця не витримували тиску. Ейр кричала на кожен свій удар, очевидно, привертаючи увагу Максуда до величезних розмірів проблеми. Те, що амаліони на секунду оторопіли, дозволило воїну миттю подивитись на Химерницю. Ту, яка билася. Дівчина з жовтим волоссям уже однією ногою переступила через Химерницю на землі і відчайдушно намагалася втримати хоча б це хитке становище, не відступаючи далі. Ейр прикривалася щитом, змінюючи положення ніг після чергової спроби розсікти їй литковий м'яз. Амаліони кинулися в бій. Час вийшов. Амайанта вже була тут. В ньому. Він відчував її. Це підвищувало його шанси на вдалий результат після застосування Кроку. І лише одна думка на задвірках підсвідомості твердила: "Ти ще заслабкий для його застосування".

Сандрін бігла попереду. Вона озирнулася. Відразу за нею мчали Жазель і Звір. Тревізо і Делоріс замикали групу. Може, краще було б там залишитися? Але сили Химерниць не діяли проти обладунків та щитів чорних воїнів. Вони позбавлялися своєї головної переваги. Напевно, Максуд ухвалив правильне рішення. Вона бігла попереду, але постійно оглядалася, готова зайняти місце у хвості групи для відбиття можливої атаки. Сандрін злилася. Вона була зла до безумства. Потрапити в таку пастку на землях, мир на яких обіцяли спадкоємці богів. Тепер вона частково відчула на собі розпач людей, які жили раніше під так званим покровительством богів. Вона відчула свою нікчемність поряд із ними. Химерниця черговий раз озирнулася. Жазель дивилася на небо.

- Попереду засідка! - крикнула клерк. - Попереду! Обережно.

Чудово. Виходить, Амайанта її попередила. Точно треба було лишитися. Тепер їхній загін розбитий на дві частини. Поодинці вижити буде складніше. Сандрін підхопила зелені блискавки у собі. Браслет мав рацію, емоції — це ключ. Тонкі жилки яскраво зеленого світла подібно до розрядів блискавки затанцювали в неї в очах. Сила наповнила її. Засідка? Ну що ж.

  Сандрін на ходу розставила руки і два мечі влипли в її долоні. Вона міцніше охопила їх. Вже вдруге їй вдалося створити нову зброю. Їх краї виглядали розмитими. Хоча ні. Зараз вона мала змогу до них добре придивитися. Вони диміли! Так, це був такий самий дим, який вони затягують у пляшечки. Верхнє лезо меча випаровувалося. Складалося таке враження, адже насправді меч не зменшувався. А з нижнього леза серпанок ніби капав. Різкий і гучний рев миттєво відвернув її. Вона повернула голову. О, ні! Напад, про який попереджала Жазель. Зліва на них мчали луксори. Добра сотня цих страшних тварин мчала на всіх чотирьох лапах, ляскаючи своїми щелепами. Зіткнення не уникнути. Занадто далеко до фортеці і надто близько до цих тварин.