Читати книгу - "Екстремофіл, Алан Кервін"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— О, це моя давня мрія! Стільки років я на неї вже дивлюся. Ненавиджу. Хочу її знести, — задоволено засміявся Ратан.
За годину до прибуття командири розмістили на підлозі судна голограму з планом антенних полів і супутніх будівель. Усі штурмовики скупчилися довкола неї, і Борислав з Лялечкою озвучили на загал наміри щодо антен.
— Тоді, якщо антени знищать роботи, мій загін одразу ж прямує знешкоджувати генератори шуму і підсилювачі захисних полів у цьому секторі, а потім, коли з-за бар'єра прийде підкріплення, почнемо зачищати приміщення у зворотному напрямку, — сказала одна з командирів.
— Ми діємо аналогічно у своєму секторі, — підтримала її друга жінка-командир і поглянула на Борислава: — на тобі командний центр: і вгорі, і внизу.
— Лялечко, зможеш повторити свій трюк з вікном для проникнення в адмінбудівлю?
— Можу. Але цього разу разом з Тео. В «Танзанії» мені довелося опустити один бластер. Добре, що люди там були без геройських поривів, але підтримка мені не завадить.
— Тео, — Борислав суворо поглянув на нього. — Ти з Лялечкою.
Він кивнув: не сумнівався, що буде саме з нею. Пригод йому хотілося, але до колін підступно підповзали дрижаки. На базі близько двадцяти людей, стільки ж кіборгів і сотні дві дроїдів. Це набагато більше, ніж в «Танзанії» — просто не буде.
Після наради Лялечка пішла до кабіни пілотів, щоб підготуватися до перевірки дозвольних паролів, а Гиря запросив Тео поснідати з його підрозділом, аби кишечки не співали пісень на штурмі. Відмовлятися не став, їсти хотілося.
Згодом Гиря забажав вислухати історію про підрив базової станції. Розповісти довелося не лише фрагмент про станцію, а й усю історію каравану контрабандистів: про дітей під платформами і старших, яких холоднокровно вбили в малих на очах. Про Макса. Інформація про активацію чіпа в людині зовсім не здивувала штурмовиків. Потім постало питання звідки взявся товар для обміну, і так Тео розповів про Аяна, його ідею підбити судно Ради Корпорацій, про запчастини і лабораторію під дорогою, у якій його й знайшли.
— А куди поділи тіла піддослідних? — поцікавився Борислав, який також був серед слухачів.
— Поховали на території.
— Коли над Долиною піде дощ, треба буде злітати перевірити, що там, і забрати тих, що піднімуться, щоб допомогти їм відновитися, — відповів той, дивлячись йому в очі.
— Гадаєте, хтось підніметься?
— Якщо там є носії першого типу вірусу, то так. Ні тривале замороження, ні висушування не є перешкодою для відновлення, коли умови зміняться, адже єдиний спосіб знищити екстремофіла першого типу — спопелити.
— Звідки ви це знаєте?
— Від сестри. Ти ж знаєш, хто вона?
— Так, — про Дару, одну з розробниць «вуалі», Тео чув уже не раз.
Геніальна представниця першого типу вірусу. Вона виняток чи вірус насправді не такий вже й агресивний? Тео замислився про це й замовк.
— А цей Аян, я так розумію, чолов’яга що треба. Може, візьмемо його до нас? Як гадаєш? Він захоче? — запитав Гиря, чим повернув Тео до реальності:
— І він, і Боб уже не молоді, вони можуть не пережити інкубаційний період.
— Ну, з віком тестостерон падає, тож шанси є, — заперечив Борислав.
— Можливо, але це їхні життя, тому вони самі мають вирішувати.
Тільки Тео договорив, над ним пролунав голос Лялечки:
— Тео, нам пора. Назовні сніжить, можливо, доведеться фіксувати цілі з вулиці. Підготуйся.
— Ясно.
Поверх шкіряної куртки пілота Тео одягнув свою «вуаль» і пішов відкріплювати коробки з роботами.
Антарктична станція розпочала процедуру перевірки паролів одразу, як тільки вони ввімкнули ідентифікацію. Отримавши на всі запити правильні відповіді, диспетчер запитав:
— Що привезли?
— Експериментальні зразки роботів і команду тестувальників, — відповів Ратан, а потім озирнувся на Лялечку, Тео й Борислава, що стояли за його спиною, і посміхнувся, адже тестувальники незвичайні.
— Знову? Та скільки можна?.. А де Бо? — запитав диспетчер.
Пілоти перезирнулися.
— Що казати? Що в нього розлад шлунку? — запитав Ратан.
— У нього позаплановий ремонт, я за нього, — відповіла Лялечка під здивованими поглядами пілотів.
— Щось сьогодні все позапланове, — гмикнув диспетчер. — ти хто?
— Називай мене Бу.
— Добре, Бу. Я відкрив периметр, заводь своє корито і розвертай правим бортом до другого доку. Так буде зручніше розвантажуватися, бо намете вам снігу. І не зачепи ніде дах.
— Прийнято, — відповіла Лялечка, а потім поглянула до пілотів, які вирячалися на неї. — Що таке?
— Бо — це хто? — запитав Давид.
— Дроїд-штурман.
— І звідки ти про нього знала?
— Я скопіювала базу даних «Танзанії»: коли він згадав про Бо, то я знайшла, що це скорочена ідентифікація. Я ж кіборг, я багатозадачна.
— Вражає, — кивнув Ратан і взявся за штурвал. Якби він ляпнув про розлад шлунку, то був би провал...
Лялечка підійшла до вікна, поглянула на базу, а потім сказала:
— Тео, я зафіксувала цілі, ходімо.
Вона по черзі під’єднувалася до коробок з роями, програмуючи роботів атакувати антени. Потім довелося попросити допомоги в штурмовиків, щоб швидко відкрити всі коробки разом і випустити бджіл крізь аварійний люк у підлозі вантажного відсіку.
Одночасно з їхнім приземленням пурпурові спалахи осяяли арктичний пейзаж. Одна антена, якій перебили основу, стрімко впала біля свого підніжжя, прошивши наскрізь сусідню будівлю, в якій тут же спалахнула пожежа, а потім прогримів потужний вибух. Три інші антени похилилися і одна за одною почали падати врізнобіч, чіпляючи то генератори шуму, то підсилювачі захисних полів, які знаходилися поруч.
— Відчиняй! — скомандував Борислав пілотам, і навантажувальна рампа у хвості судна почала опускатися.
Лялечка пристебнула до себе Тео, увімкнула захисне поле й вилетіла першою. Масштаб руйнувань виявився більшим, ніж вона розраховувала: два з чотирьох захисних бар’єрів вимкнулися, третій тремтів, лише четвертий ще тримався. Роззирнувшись, вона полетіла до другого доку.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Екстремофіл, Алан Кервін», після закриття браузера.