read-books.club » Публіцистика » 25 портретів на тлі епохи 📚 - Українською

Читати книгу - "25 портретів на тлі епохи"

151
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "25 портретів на тлі епохи" автора Олексій Підлуцький. Жанр книги: Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 130 131 132 ... 153
Перейти на сторінку:
дедалі менше часу суто сценічній діяльності. Можливо, 35-річний Рейґан усвідомив, що стати зіркою першої величини в кінематографі йому вже не вдасться, й вирішив стати такою зіркою в… політиці.

Друга половина 1940-х в Америці — епоха «полювання на відьом» Комісії конгресу США з розслідування антиамериканської діяльності, очолюваної сенатором Джозефом Маккарті. Й одним із головних полів цього «полювання на комуністів» став Голлівуд. Рейґан обирався головою Гільдії кіноакторів як представник ліберального крила голлівудської громади. Одначе в ході цієї «війни» проти лівих він зайняв чітко виражену антикомуністичну позицію. «План комуністів стосовно Голлівуду, — стверджував Рейґан, — був надзвичайно простий. Він полягав у тому, щоб заволодіти кінопромисловим бізнесом з метою створення колосальної всесвітньої пропагандистської бази». Рейґан давав свідчення на відповідних слуханнях у Вашингтоні, за деякими даними, негласно співпрацював з ФБР в антикомуністичній боротьбі. В цій боротьбі він знайшов і своє особисте щастя. Розлучившись 1949 року з Джейн Вайман, Рейґан два роки вів «парубоцьке життя». Аж доки 1951 року один із друзів Рейґана не попрохав його зустрітися з молодою актрисою Ненсі Девіс, яку помилково було внесено до списків співчуваючих комуністам. З’ясувалося, що існує ще одна актриса з таким самим ім’ям та прізвищем, але «справжня Ненсі» (як називав її з того часу Рейґан) є цілком благонадійною дочкою відомого чиказького нейрохірурга та політичного діяча ультраконсервативного спрямування Лойала Девіса. Це було взаємне кохання з першого погляду, й у березні 1952 року Ненсі та Рональд побралися. На відміну від Джейн, Ненсі не «нудило» від політики, вона стала найближчою помічницею, радницею та натхненницею Рейґана в його політичній кар’єрі й, як стверджує багато оглядачів, організаторкою всіх його перемог у цій царині. Принаймні, після знайомства з Ненсі Рейґан став помітно консервативнішим. І навряд чи це — звичайний збіг обставин.

Одруження Рейґана збіглося в часі з остаточною втратою інтересу до нього як до актора з боку кіномагнатів. Останнім художнім фільмом, у якому знявся Рейґан, стали «Морські дияволи» в 1956 році — до речі, єдиний фільм, де Рональд і Ненсі грали разом.

Але ще 1954 року Рейґан укотре змінив професію. Він став ведучим щотижневої телевізійної програми «Театр Дженерал електрик». Ця компанія мала 139 заводів у 38 штатах. І щотижня Рейґан привозив яку-небудь зірку кіно, театру чи естради на якийсь завод «Дженерал електрик». Виступ зірки транслювався на всю країну, але він доповнювався бесідами цієї ж зірки та ведучого Рейґана з працівниками заводу, які теж транслювалися в ефір і мали на меті «утвердження американських цінностей». За 8 років роботи в «Театрі» Рейґан об’їхав усі ці заводи, провів перед мікрофоном загалом 40 тисяч годин, здійснюючи часом по 14 виступів на день.

1961 року Рейґану виповнилося 50 років. Він був ведучим популярної телепрограми, володів великим будинком на березі Тихого океану, стайнею та величезною земельною ділянкою. Дружна родина складалася з дружини Ненсі, дочки Патті та сина Ронні-молодшого. Й хоча «Театр Дженерал електрик» наступного року припинив своє існування, Рейґан став ведучим інших програм. А 27 жовтня 1964 року виголосив свою відому промову на підтримку консервативного кандидата в президенти США Баррі Ґолдвотера. «Ми зрозуміли, що Рейґан викладає позицію Ґолдвотера краще, ніж сам Ґолдвотер», — охарактеризував цю промову лідер каліфорнійських консерваторів. Саме в цей день Рейґан іще раз змінив професію — став політиком. А вже 8 листопада 1966 року республіканець-консерватор Рейґан завдав повної поразки демократу-лібералу Пету Брауну на виборах губернатора Каліфорнії. 3 січня 1967 року Рейґан «вселився» в губернаторську резиденцію в місті Сакраменто.

Рейґан провів у ній вісім років, очолюючи найбільший і найрозвинутіший штат Америки, який за обсягами промислового виробництва вже тоді випереджав переважну більшість країн світу.

Рейґан запровадив у своїй роботі стиль, принципово відмінний від стилю попередників: замість того, щоб особисто займатися всіма, навіть третьорядними проблемами роботи адміністрації штату, він зосередився лише на ключових питаннях. Зокрема, в перший же рік свого губернаторства йому вдалося навести лад в Берклійському університеті, який був чи не головним центром екстремістсько-лівацького студентського руху в США в 1960-ті роки.


«Нєт, містер Брежнєв!»

Рейґан дуже швидко став визнаним лідером консервативних сил у загальноамериканському масштабі. Й уже 1968 року був реальним претендентом у кандидати на президенти США від Республіканської партії. Проте він програв тоді досвідченому Річарду Ніксону. Перемога Ніксона на президентських виборах у листопаді 1968-го означала, що він автоматично буде висунутий кандидатом від республіканців і 1972 року, а наступний шанс Рейґан отримає лише 1976 року, коли йому виповниться вже 65 років, а в такому солідному віці ще нікому не вдавалося стати президентом США. Багатьом його шанувальникам тоді здалося, що «потяг Рейґана вже пішов». Проте сам Рейґан з цим був категорично не згодний. Тим, хто передрікав «смерть» штату Каліфорнія під керівництвом «актора-невігласа», довелося крізь зуби визнати, що за 8 років губернаторства Рейґана Каліфорнія не просто «вижила», а перетворилася на найважливіший фактор впливу на політичне та економічне життя всього американського суспільства.

Попри це, Рейґан програв боротьбу за право стати республіканським кандидатом і 1976 року, щоправда, з дуже незначним відривом, — президенту Джеральду Форду, який замінив Ніксона після Вотергейтського скандалу. Форд, у свою чергу, програв президентські вибори демократу Джіммі Картеру.

Саме тоді Рейґан визнав у розмові з сином, що найбільше шкодує про свою поразку через неможливість зустрітися в ролі президента США з… радянським Генеральним секретарем Леонідом Брежнєвим: «Я б сидів і слухав, як протягом двох годин перекладач доводить до мого відома, яких поступок чекає містер Брежнєв від президента Сполучених Штатів, якщо останній хоче зберегти дружбу з Росією. Потім би я повільно підвівся, обійшов би довкола столу й прошепотів би містеру Брежнєву на вухо по-російськи: «Нєт!» Мені справді дуже шкода, що тепер цього не відбудеться».

Шкодування виявилися передчасними. 1980 року Рейґан таки використав свій шанс, став президентом і повів дуже жорстку політику стосовно СРСР, яка й стала

1 ... 130 131 132 ... 153
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «25 портретів на тлі епохи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "25 портретів на тлі епохи"