Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том сьомий"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Карсонс, — стиха промовив Смок, — ви молодець. Молодець.
Карсон у відповідь безпорадно всміхнувся.
— Я змалку боявся височини, — признався він. — Від неї мені наморочиться. Я перепочину трошки, гаразд? А потім поглиблю ці зарубки, щоб певніші були, коли я витягатиму вас.
Смокові потеплішало на серці.
— Послухайте, Карсоне. Ви повинні перерізати мотузку. Витягти мене ви однаково не зможете, то навіщо ж обом гинути. Ножа маєте, черкніть, та й годі.
— Помовчте! — обурився Карсоп. — Я у вас поради не питаю.
Смок відзначив подумки, що гнів додав Карсонові снаги. Що ж до нього самого, то йому довелося ще більше зціпити зуби, притискаючись усім тілом до криги, щоб не впасти.
Раптом зойк і вигук: «Держіться!» — попередили його про небезпеку. Прилігши обличчям до криги і надлюдським зусиллям напруживши всі м'язи, він завмер, коли відчув, що мотузка попустилася. Карсон сковзав до нього! Смок не наважувався звести очі. Нараз, однак, мотузка знов напнулася — Карсон таки зупинився.
— Боже, ще б мить — і нам кінець, — прохрипів Карсон. — Я з'їхав на цілий ярд. Ще трохи полежте. Треба робити нові ямки. Якби лід не такий крихкий, ми давно вже були б нагорі.
Лівою рукою він придержував мотузку, допомагаючи Смокові триматися, а правою довбав кригу. Так минуло хвилин десять.
— Тепер послухайте, що я зробив, — гукнув Карсон. — Я видовбав зарубки вам для рук і ніг, щоб ви стали поряд зі мною. Я поволі підтягуватиму мотузку, а ви лізьте сюди, тільки не спішіться. Але спершу ось що: я напну мотузку, а ви скиньте клунка. Ясно?
Смок кивнув і обережно повідстібував ремінці. Потім легенько стенув плечима, і клунок, перемахнувши через край виступу, зник з очей.
— А тепер я свого скину, — сказав Карсон, — Потерпіть ще трохи!
Ще за п'ять хвилин Смок почав видиратися вгору. Досуха витерши долоні об рукави, він уп'явся руками в кригу й поповз, чіпляючись, дряпаючись, притискаючись до крутизни, а напнута мотузка допомагала йому. Без Карсона-бо він борсався б на місці. Але тепер давалася взнаки його вага: хоч і дужчий за Карсона, він насилу втримувався на крутосхилі. На третині відстані до Карсона, де стіна ставала ще крутіша, а крижана поверхня — ще більш ослизла, Смок відчув, що мотузка послабла. Він повз дедалі повільніше. Затриматись ніде було, і навіть одчайдушні зусилля не посували його вище ні на крок, ба навіть він почав сповзати вділ.
— Я падаю! — крикнув він.
— І я, — крізь зуби видушив Карсон.
— Тоді кидайте мотузку!
Мотузка ще раз напнулася в марному зусиллі, а тоді Смок ще швидше покотився вниз. Він пролетів повз западину, в якій допіру лежав, перевалився через виступ скелі і, падаючи далі, мигцем побачив Карсона: той теж летів униз, руками й ногами шалено силкуючись затримати падіння. Зірвавшися з виступу, Смок подумав, що летить у провалля, та за мить здивовано відчув, що тільки котиться схилом. Мотузка трохи загальмувала його доземний рух, коли схил став крутіший, та майже відразу почався ще один положистий прискалок, і Смок нарешті опинився в новій заглибині. Карсона він тепер не бачив — той затримався в западині, де тільки-но лежав Смок.
— Господи! — почув він тремтячий Карсонів голос. — Оце так-так!
Карсон замовк, і Смок відчув, що мотузка смикається.
— Що ви там робите? — гукнув він.
— Зарубки, — затинаючись, відповів коротун, — Для рук і ніг. Ви тільки почекайте. Зараз упораюся й умить витягну вас. Не зважайте на мій голос. Це не з ляку, а просто я збуджений. Усе буде гаразд, побачите.
— Слухайте, ви через мене зовсім висилитеся, — сказав Смок. — Крига тане, і рано чи пізно ви зірветеся услід за мною. Переріжте мотузку. Чуєте? Навіщо обом пропадати. Послухайте, ви молодець, як ніхто, і ви зробили все, що могли. Ріжте мотузку!
— Помовчте. Тепер я такі зарубки зроблю, що не тільки людину, а цілого коня можна буде витягти.
— Ви вже доволі попотягали мене, — провадив своє Смок. — Досить уже!
— Скільки разів я вас витягав? — сердито спитав Карсон.
— Більше, ніж треба було. Через це й самі сповзаєте все нижче.
— Зате чимраз краще розумію правила гри. Я триматиму вас на мотузці, аж доки ми виберемося звідси. Ясно? Господь бог знав, що робив, коли наділяв мене легкою вагою. А тепер помовчте. Я зайнятий.
Кілька хвилин обидва мовчали. Смок чув, як дзвякає, ніж об кригу, а іноді з-за виступу долітали до нього крижані скалки. Смокові кортіло пити; не відриваючи рук і ніг від слизької поверхні, він губами ловив ці дрібні крижинки, чекав, доки вони розтануть у роті, й ковтав.
Раптом згори долинув зойк, що перейшов у розпачливий стогін; мотузка попустилася, і Смок щосили вчепився за кригу. Але мотузка одразу ж знову напнулася. Смок скосив очі вгору і побачив, як з-поза виступу до нього по крутизні ковзнув ніж, вістрям уперед. Смок затис його щокою, здригнувся з болю, бо ніж різонув шкіру, але тут-таки притис його ще міцніше й зупинив.
— Ну й роззява ж я! — забідкався Карсон.
— Нічого, я його впіймав, — озвався Смок.
— Правда? Тоді послухайте, у мене в кишені повно мотуззя, я скину вам кінець, і ви прив'яжете ножа.
Смок не відповів, збуджений виром суперечливих думок.
— Агов! Чуєте? Ловіть мотузку. Гукнете, як упіймаєте.
Кишеньковий ножик, прив'язаний до шворки, як грузило, ковзнув по кризі. Смок упіймав його, затис у руці, зубами витяг велике лезо й перевірив, чи гостре. Потім прив'язав до кінця шворки великого ножа й гукнув:
— Тягніть!
Скосивши очі, він дивився, як ніж повзе нагору. Але він бачив ще й інше: оцього коротуна, що стоїть зляканий і непохитний; він тремтить, у нього цокотять зуби, паморочиться в голові, але він мужньо долає ляк та відчай і поводиться як герой. Відколи Смок познайомився з Куцим, ще ні до кого не проймався він так одразу приязню, як до Карсона. Справді, цей таки куштував ведмедини, він щирий і самовідданий товариш, а волі його ніякому страхові не збороти. Але Смок тверезо оцінював становище. Обом їм не врятуватись. Раз у раз вони сповзають нижче в провалля, і саме він затягує туди Карсона, бо важить більше. А тим часом сам-один коротун легко видряпався б нагору. На крутизні-бо він чіпкий, як муха.
— Ну, наші в дамках! — долинув голос згори, з-за прискалку. — Тепер ми враз вихопимося звідси.
Карсон так силкується надати своєму голосові бадьорості! — подумав Смок.
— Вислухайте мене, — сказав він рішуче, і в цю мить в уяві його постало обличчя Джой Гастел. — Ножа
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твори у дванадцяти томах. Том сьомий», після закриття браузера.