Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том сьомий"

— Краще б я лишався злидарем, — усміхнувся він. — Якщо й цього разу мільйонера з мене не вийде, то я вже махну рукою. Занадто це клопітно.

— Пусте, — підбадьорливо сказав йому Смок. — Може, таки мені піти першим. Я ж уже тут перебирався.

— Ні, ви на сорок фунтів важчі від мене, — блиснув зубами коротун. — Заждіть-но хвильку, зараз я наберуся духу. Ну, ось уже й гаразд. — Цього разу він опанував себе. — Хай живе річка Пустунка і наші яблуні! — проказав він і обережно ступив перший крок, тоді другий. Розмірено, зважуючи кожен рух, він пройшов дві третини шляху. Потім зупинився приглянутись до западини попереду, що дно її перерізала свіжа шпарина. Смок побачив, що він скоса глянув униз, у провалля, і аж поточився.

— Не дивіться вниз! — владно гукнув Смок. — Ну! Вперед!

Коротун слухняно рушив далі і, вже ані разу не похитнувшись, дійшов містком до кінця. На тому боці обгризений сонцем край розпадини був слизькуватий, але не крутий, і Карсон виліз на вузький прискалок, обернувся й сів.

— Тепер ви! — гукнув він. — Ви теж не зупиняйтесь і не дивіться вниз. Я через це мало не загинув. Просто йдіть собі, та й годі. І не зволікайте, бо вся ця споруда ледве купи держиться.

Балансуючи жердиною, Смок зійшов на переправу. Ясно було, що місток от-от міг завалитись. Смок відчув під ногами якийсь поштовх, потім другий, сильніший. І нараз розлігся гучний тріск. За його спиною щось сталося. В усякому разі, про це свідчив стривожений вираз Карсонового обличчя. Далеко знизу долинув слабкий дзюркіт води, і Смок мимоволі глянув у мерехтливу білу безодню. Але відразу ж звів очі і наказав собі дивитися просто вперед. Подолавши дві третини відстані, він підійшов до западини. Гострі краї шпарини на її дні були зовсім свіжі — сонце ще не встигло заокруглити їх. Смок уже підніс ногу переступити через шпарину, коли раптом береги її почали повільно роз'їжджатися з безнастанним тріскотом. Смок надто хапливо переступив через неї, і черевик із стертими шипами ковзнув на протилежній стінці провалля. Смок упав долілиць і зразу ж з'їхав униз, до самої тріщини, і ноги його вже зависли над прірвою. Удержався він тільки завдяки жердині, що її в останню мить встиг перекинути через яму. Тепер він лежав грудьми на ній.

Серце його шалено закалатало, до горла підступала нудота, і найпершою промайнула думка — чому він не падає далі. Тріск, двигтіння й поштовхи позад нього не припинялися, і від кожного того звуку жердина дрібно вібрувала. Знизу, з самого серця льодовика, долинало глухе гупання — це падали на дно провалля величезні снігові брили. Та місток усе ще тримався, хоч середина його розкололася, підпора на тому боці завалилась, а та частина, яку Смок встиг проминути, зависла під кутом у двадцять градусів. Смок побачив, що Карсон сидить на прискалку, міцно впершись ногами в злежалий сніг, і хутко розмотує через голову мотузку, перехоплюючи її рукою.

— Заждіть! — гукнув коротун. — Не ворушіться, бо все загуде до дідька!

Скинувши на око відстань, він зірвав із шиї хустку, прив'язав її до мотузки, дістав з кишені другу хустку й теж прив'язав. Мотузка з упряжних ремінців та плетеної сириці була міцна й легка. Карсон влучно кинув її, і Смок з першого ж разу вхопився за неї. Він уже хотів і вибиратися нагору, підтягуючись на руках, але його зупинив Карсон, що заново оперізався своїм кінцем мотузки.

— Ви теж перев'яжіться, — звелів він.

— Як я зірвуся, то й вас потягну, — відказав Смок. Але той нетерпляче відмахнувся.

— Помовчте, — звелів він. — Воно може завалитися від самого крику.

— Але як я зірвуся… — знову почав Смок.

— Мовчіть! Нікуди ви не зірветеся. Робіть, як я сказав. Отак, попід пахвами. І міцніше. А тепер давайте. Але обережно. Я вибиратиму мотузку, а ви підходьте, отак. Легенько, легенько.

Смокові залишалося з десяток кроків, коли місткові настав крах. Тепер уже без тріскоту, а тільки здвигаючись, він осувався вглиб.

— Мерщій! — скрикнув Карсон, перехоплюючи мотузку й напинаючи її.

І в ту мить, коли місток полетів у прірву, Смок черкнув пальцями тверду стіну розпадини — та з-під його ніг зникла опора, і все тіло посунуло вниз. Карсон, що сидів над ним, ще міцніше вперся п'ятами, щосили напинаючи мотузку. Йому вдалося підтягти Смока трохи вище, але тут він і сам не втримався й зірвався зі своєї заглибини. Перевернувшись у повітрі, мов кіт, він з'їхав униз, відчайдушно хапаючись за ковзку кригу. Під ним, на другому кінці напнутої сорокафутової мотузки, так само відчайдушно хапався руками за стіну Смок. І ще не встиг долинути знизу гуркіт від снігового обвалу, як обидва спромоглися зупинити своє сповзання. Карсон перший затримався на виступі скелі і, напнувши мотузку, допоміг Смокові знайти точку опори.

Обидва опинилися тепер у невеличких западинках, але Смокова була така неглибока, що хоч би як він розпластувався на ній, то однаково б вислизнув, якби не напнута мотузка. Він лежав на краю виступу й не бачив схилу попід собою. Минуло кілька хвилин, поки обидва обмірковували становище, і на диво швидко опановували мистецтво прилипати до мокрої, слизької криги. Коротун перший подав голос.

— Агов! — гукнув він, і трохи перегодом додав: — Якщо ви продержитеся хвильку самі, я обернуся. Ану, спробуйте.

Смок напружився і втримався якусь мить самотужки. Мотузка напнулася знову.

— Зможу! — гукнув він. — Скажете мені, як наладитеся. Тільки не довго.

— За три фути піді мною добра опора для ніг, — сказав Карсон. — Мить — і я там. Готові?

— Давайте!

Нелегкий то був номер — сповзти на ярд униз по крутизні, обернутися й знову сісти, однак ще важче було Смокові: він щосили притискався до криги, але м'язи його затерпали і він уже відчув, що починає поволі зсуватися… Та нараз мотузка знов напнулася, і Смок побачив над собою Карсонове обличчя. Під шаром засмаги воно було бліде, аж жовте, і Смок мимоволі подумав, що й сам він не інакше виглядає. Але тут він побачив, як Карсон тремтячою рукою намацує ножа на поясі, і вирішив, що це кінець: Карсон, либонь, очманів зі страху і зараз переріже мотузку.

— Н-не дивіться на мене так, — пробелькотів коротун. — Я не б-боюся. Це просто нерви, б-бодай їм грець. Зараз усе буде гаразд.

І зігнутий у три погибелі, перетремтілий, незграбний Карсон, однією рукою напинаючи мотузку, а в другій затиснувши