Читати книгу - "Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів]"

2. Громадянським стає лише суспільство, в якому особа визнається вищою соціальною цінністю, а її права і свободи — рівними та невід’ємними з позиції пріоритету громадянського суспільства. Ніякі інші цінності (політичні, релігійні, ідеологічні тощо) не можуть переважати над такими базовими загальнолюдськими цінностями, як життя, здоров’я, честь, гідність, свобода, права людини і громадянина.

3. Існування громадянського суспільства, його інститутів обумовлені безпосередніми життєвими потребами та інтересами людей. Ці потреби можуть бути поділені на декілька груп:

- фізичні потреби, що забезпечують існування людини як біологічної істоти. До них належать потреби особи в чистому повітрі, їжі та воді, житлі та одязі;

- економічні потреби, що забезпечують одержання благ, яких особа не має. До них входять потреби у праці, власності, обміні економічними благами тощо;

- соціальні потреби, що забезпечують соціокультурний розвиток індивіда. До них належать потреби в інформації, спілкуванні, духовному та культурному розвитку тощо;

- політичні потреби, що забезпечують реалізацію політичних вглядів та ідей у загальносоціальну практику. До них входять потреби у певних політичних змінах і реформах, захисті своїх прав і свобод, владі і управлінні суспільними процесами тощо.

4. Громадянське суспільство є сферою реалізації потреб та інтересів, утілених у правах і свободах людини, поза безпосереднього впливу з боку держави. Громадянське суспільство в цьому аспекті протиставляється державі, проте таке протиставлення має сенс лише за умови розгляду держави у вузькому значенні, як апарату влади, який є завжди відносно виокремленим від суспільства та виконує щодо нього зовнішні управлінські функції. Таким чином, йдеться про обмеження втручання державного апарату у відносини громадянського суспільства.

Держава бере участь у встановленні загальних правових меж функціонування громадянського суспільства, здійснює відносно нього функцію контролю за додержанням норм права і не може в іншій спосіб вмішуватися у діяльність інститутів громадянського суспільства.

Зворотний принцип — втручання держави в усі сфери життя суспільства — є невід’ємною рисою тоталітаризму.

5. Громадянське суспільство виступає соціальним підґрунтям формування правової держави. Саме його розвиток призвів до встановлення у ХХ ст. у багатьох країнах нового типу держави — правової держави. Таким чином, громадянське суспільство є чинником, а реформування держави та набуття нею ознак правової — наслідком певних соціальних змін.

6. Громадянське суспільство та його інститути функціонують на основі принципів самоорганізації і самоврядування. Це означає, що громадяни самостійно і добровільно, на основі власних потреб та інтересів визначають необхідність об’єднання в певну організацію, встановлюють мету, способи та напрямки її діяльності, керують її справами, приймають рішення про її розпуск.

7. Громадянське суспільство як соціальне явище складається із інститутів — громадських (недержавних) об’єднань. Чому саме об’єднань, а не окремих громадян? Це пояснюється перш за все ускладненням соціальної структури сучасних країн. Потреби окремої людини мають найбільше шансів бути реалізованими, коли вони збігаються з потребами та інтересами інших осіб, які організуються та ставлять собі за мету скоординовано прагнути їх реалізації. За цією рисою можна формально оцінити ступінь розвитку суспільства: чим більша різноманітність недержавних організацій, тим більше власних проблем суспільство може самостійно розв’язувати. Всі інші організації, що створюються державою, входять до структури механізму держави.

8. Діяльність громадянського суспільства регулюється за допомогою різноманітних соціальних, передусім правових, норм. Залежно від специфіки суспільних відносин регулювання може здійснюватися за допомогою звичаїв, релігійних або моральних норм. На відміну від інших соціальних норм право визначає загальні межі свободи, усередині яких вільно існують та розвиваються інститути громадянського суспільства.

Окремою групою норм, що регулюють функціонування громадянського суспільства, є корпоративні норми. Вони створюються самими організаціями для регулювання їх внутрішніх відносин. До них належать різноманітні статути, положення, правила, які приймаються інститутами громадянського суспільства (наприклад, статут політичної партії) для регулювання питань і процедур вступу до організації та виключення з неї, обрання її управлінських органів, визначення напрямків і способів діяльності, фінансування та ін. Законодавство може встановлювати певні вимоги до змісту та форми цих норм (наприклад, ст. 8 Закону України «Про політичні партії в Україні»). Корпоративні норми не повинні суперечити чинним нормам права.

§ 3. Інститути громадянського суспільства

Як уже зазначалося, громадянське суспільство складається з най- різноманітних об’єднань громадян. До його інститутів належать тільки недержавні об’єднання, тобто ті, що утворені приватними особами або їх організаціями.

До структури громадянського суспільства належать: громадські організації (спортивні, культурні, національні та ін.), релігійні організації, благодійні організації, професійні спілки, комерційні організації (підприємства, господарські товариства, банки та ін.), політичні партії.

За метою створення всі об’єднання класифікуються на:

1) прибуткові, що ставлять за мету заробляння коштів (одержання прибутку від комерційної діяльності);

2) неприбуткові, що ставлять за мету досягнення інших суспільних цілей. До неприбуткових об’єднань належать громадські організації, профспілки, благодійні та релігійні організації, політичні партії тощо. Неприбуткові в свою чергу поділяються на політичні організації, що ставлять за мету участь у політичній діяльності, одержання та реалізацію державної влади, та неполітичні, які не мають такої політичної мети.

Враховуючи, що діяльність подібних об’єднань має значення не тільки для окремих, приватних осіб, а й для всього суспільства та держави, основи їх правового статусу закріплюються законодавством. Причому обсяг прав і обов’язків у різних об’єднань не збігається. Кожна організація створюється з особливим правовим статусом і має спеціальну правосуб’єктність. Відповідно до п. 11 ст. 92 Конституції України засади утворення і діяльності політичних партій, інших об’єднань громадян, засобів масової інформації визначаються виключно законами України.

До прибуткових об’єднань належать підприємства, банки, страхові компанії, кооперативи та ін. Так, за Законом «Про господарські товариства» визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Закон України «Про об’єднання громадян» закріплює, що об’єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об’єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка та ін.) відповідно до цього Закону визнається політичною партією або громадською організацією.

Громадською організацією є об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Офіційне визнання об’єднань громадян з боку держави (легалізація) є обов’язковим і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. У разі реєстрації об’єднання громадян набувають статусу юридичної особи та можуть вступати у цивільно-правові відносини. Легалізація громадської організації здійснюється відповідно Міністерством