Читати книгу - "Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів]"

з свого аналізу дуже важливі складові існування громадянського суспільства, які безумовно впливають на його сутність, — добровільні асоціації, засоби масової інформації, професійні спілки, політичні партії та ін. В марксистській теорії держава відображала загальний інтерес, а громадянське суспільство — виключно приватний, який є за природою егоїстичним та протилежним загальному. Але детального аналізу особливостей відносин між ними не було здійснено. Це пояснюється одним з постулатів марксизму — побудови комуністичного безкласового суспільства та відмиранням держави. Таким чином, держава та громадянське суспільство повинні злитися в єдину систему суспільного самоврядування.

В ХХ ст. виокремлення громадянського суспільства від держави, його відносна незалежність та автономність стають загальновизнаною у європейській політико-правовій думці. Зусилля науковців стали спрямовуватися на дослідження інших питань: його найважливіших рис, особливостей взаємовідносин громадянського суспільства та інших соціальних систем (зокрема, економічної та політичної), аналіз закономірностей його формування у різних народів світу тощо.

Сьогодні наука за допомогою поняття «громадянське суспільство» висвітлює питання про джерела та механізми суспільної життєдіяльності. При цьому акцентується на громадських засадах формування і функціонування влади в суспільстві, яке існує у формі держави з усіма її атрибутами і водночас має відповідати загальновизнаним стандартам демократії, прав людини і соціальної справедливості.

Людина як індивідуальний суб’єкт не може протистояти державі в особі організованих державно-владних інститутів. Для цього індивідуальні інтереси теж мають бути згуртованими, оформленими і гарантованими. Саме ефективне функціонування інститутів громадянського суспільства дає можливість поставити людину в центр суспільного і політичного життя, розглядати її гідність, права і свободи як найвищу соціальну цінність. У свою чергу держава лише за таких умов зможе реально відповідати перед суспільством і людиною за свою діяльність.

На цих засадах стало можливим концептуально виокремити державу в її інституціональному розумінні (державність) від суспільства, розглядати її як специфічне соціальне явище, що має іманентні ознаки і атрибути, виконує певні службові функції щодо суспільства, встановити оптимальні межі державного втручання в життєдіяльність суспільства. Відтепер держава розглядається як інститут, головний інструмент, за допомогою якого суспільство набуває здатності розв’язувати свої актуальні проблеми.

Якщо поняття «громадянське суспільство» зорієнтоване на проблеми використання свободи та ініціативи індивідів, то політична сфера організації соціуму, стрижнем якої є державність, відбиває роль і питому вагу інтеграційних засад, зумовлених необхідністю впорядкування суспільних відносин, централізацією вирішення питань, які мають публічне значення, що передбачає певні обмеження індивідуальної свободи заради інтересів інших людей, спільноти в цілому.

Громадянське суспільство виступає соціальним фундаментом, на якому будується політична система суспільства, формується і здійснюється державна влада. З погляду інтересів громадянського суспільства держава може брати на себе тільки ті питання сумісної життєдіяльності, які не можуть бути вирішені ні окремими індивідами, ні на рівні їх безпосередніх громадських об’єднань. Поняття «громадянське суспільство» відображає самоврядний потенціал сучасного суспільства, те, в яких межах воно здатне самоорганізовуватися на основі виявлення і реалізації своїх потреб, інтересів індивідів та їх об’єднань, що мають громадську, а не політичну природу.

Проте громадянське суспільство як сфера приватної власності та індивідуальних інтересів не може бути самодостатнім, воно має бути зінтегрованим у загальнонаціональну цілісність державою на публічних засадах. Така інтеграція досягається передусім за допомогою правових норм, норм публічного права, які, будучи спрямованими на забезпечення загального інтересу, встановлюють однакові «правила гри» для всіх учасників (державних органів та індивідів) соціального спілкування.

Громадянське суспільство і держава в її інституціональному розумінні є двома невід’ємними складовими одного явища — демократичного суспільства, які не можуть реально існувати одна без одної і про які окремо може йтися тільки в науці. Тому проблематику громадянського суспільства можна звести до визначення певної межі одержавлення (неодержавлення) життєдіяльності суспільства, яка б задовольняла і суспільство, і державу, що неможливо здійснити без урахування як певних «природних» прерогатив громадянського суспільства, так і необхідної в конкретно-історичних умовах сфери державно-владного впливу. Так само і застосування обох понять — «держава» і «громадянське суспільство» має сенс лише за умови, коли ці поняття набувають власного змісту, але розглядаються водночас як такі, що можуть співвідноситися в межах загальної проблематики пошуку оптимальних як громадських, так і політичних параметрів устрою і життєдіяльності суспільства, котре існує у формі держави.

Поняття громадянського суспільства повною мірою співвідноситься саме з поняттям правової держави, оскільки відбивають найважливіші характеристики та невід’ємні сторони життєдіяльності сучасної демократичної державності: з одного боку, реалізація засад правової держави не може не спиратися на відносно автономні механізми саморегуляції громадянського суспільства, а з другого — органічним доповненням функціонування громадянського суспільства виступають сформовані на формально-правових засадах інститути держави, яка тільки за таких умов може стати правовою. Право за цих умов розглядається як таке, формується на теренах громадянського суспільства, що, однак, не виключає потреби набуття ним за посередництвом державно-владних інститутів таких важливих рис, як ясне і чітке визначення прав та обов’язків, що виникли внаслідок обміну свободою, спільне визнання сформульованих правил поведінки, можливість їх примусового гарантування. Громадянське суспільство є й підґрунтям для практичного здійснення правових норм, де складаються реальні показники соціальної ефективності права.

§ 2. Поняття та ознаки громадянського суспільства

У науковій літературі існують різні підходи до визначення громадянського суспільства. Це пояснюється, по-перше, міждисциплінарним характером цього явища, яке досліджується не тільки юридичною наукою, а й філософією, політологією, соціологією та ін.; по-друге, множинністю підходів науковців до визначення головних рис цього поняття. Громадянське суспільство визначають і як сукупність рівноправних індивідів, і як сукупність недержавних об’єднань, і як сукупність різноманітних суспільних відносин між даними суб’єктами, причому деякі дослідники виключають з цього кола політичні відносини. Існують також різні підходи до визначення кола інститутів, що входять до складу громадського суспільства.

Тому юридична наука вивчає не всі сторони громадянського суспільства, а концентрується на питаннях його взаємозв’язку з державою і правом. З огляду на це юриспруденцію цікавлять переважно питання правового впливу на відносини громадянського суспільства і питання формування та діяльності його інституційної системи. У цьому контексті можна сформулювати таке інституціональне визначення громадянського суспільства.

Громадянське суспільство — це сукупність сформованих на добровільних засадах громадських об’єднань (інституцій), які діють на засадах самоврядування і за посередництвом яких індивіди реалізують належні їм невід’ємні права і свободи.

Розглянемо ознаки громадянського суспільства.

1. Громадянське суспільство є однією з характеристик суспільства та відображає певну стадію його розвитку. Не будь-яке суспільство можна охарактеризувати як громадянське, а тільки те, що має певні якісні риси, які відрізняють його від інших типів суспільств. Подібні риси почали формуватися у суспільств європейських країн під час буржуазних революцій ХVІІ-ХVIII ст. ст., а в ХХ ст. стають невід’ємними для багатьох суспільств світу (Західна Європа, США, Канада, Австралія та ін.).