Читати книгу - "Ловець снів"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«Це найкраща автостоянка у світі?» — спитав Сірий.
«Аякже», — відповів Джонсі, потім не витримав і розсміявся.
«Навіщо ти це робиш? Чому видаєш ці звуки?»
Джонсі зрозумів дивовижну річ, водночас зворушливу і жахливу: Сірий усміхався його губами. Трохи, ледь-ледь, але це була усмішка. «Він не знає, що таке сміх», — подумав Джонсі. Ясна річ, він же не знав, і що таке злість, але виявився напрочуд сумлінним учнем. Тепер він міг змагатися в люті з чемпіонами в цій справі серед землян.
«Твої слова мене розсмішили».
«Як це — розсмішили? Поясни точно».
Джонсі не знав, як відповісти на це запитання. Він хотів, щоб Сірий відчув усю гаму людських почуттів, підозрюючи, що олюднення викрадача врешті-решт може бути його єдиним шансом на порятунок — ми зустріли ворога, і він у нас самих, як сказав одного разу Поґо[168]. Але як пояснити сенс слова «смішно» жменьці спор з іншої планети? І справді, що смішного в тому, що «Дайзартс» називає себе найкращою автостоянкою у світі?
Вони під’їхали до ще одного вказівника з двома стрілками, ліворуч і праворуч. «ЗДОРОВЕННІ» — було написано під лівою стрілкою, «ДРІБНОТА» — під правою.
«Ми хто?» — спитав Сірий, зупинившись перед вказівником.
Джонсі міг би приховати цю інформацію, але який сенс?
«Ми — дрібнота», — сказав він, і Сірий повернув пікап праворуч.
Лед підняв голову, знову випустив пахучі гази й заскавчав. Черево його спухло й роздулося. Не знаючи істини, можна було подумати, що це сука, яка готується розродитися великим приплодом.
На стоянці для «дрібноти» вони побачили десятків зо два легкових автомобілів і пікапів; ті, які були занесені більше за всіх, певно, належали працівникам закладу: механікам (декілька з них чергує завжди), офіціанткам, кухарям. Найчистішим автомобілем, із живою цікавістю відзначив Джонсі, була зеленкувато-блакитна поліцейська машина з горбком снігу навколо блималок на даху. Арешт явно не входив у плани Сірого; проте Джонсі вже побував на місці трьох убивств, якщо рахувати кабіну пікапа. Так, у перших двох випадках не було свідків і відбитків пальців він не залишав, але тут? Отут, напевне, повно пальчиків Ґері Джонса. Він яскраво уявив, як стоїть у якійсь залі суду й каже: «Але, ваша честь, цих людей убив не я, а інопланетянин, який у мені оселився. Це був Сірий». Ще один жарт, якого Сірий нізащо не зрозуміє.
Цей поважний пан тим часом знову взявся копатись у його свідомості.
«“Дайпердз”, — сказав він. — Чому ти називаєш це місце “Дайпердз”, якщо воно називається “Дайзартс”?»
«Так його називав Ламар, — відповів Джонсі, згадавши тривалі галасливі сніданки, які вони влаштовували тут зазвичай по дорозі до «Діри в стіні» або з неї. Типу традиція така. — Мій тато теж так його називав».
«Це смішно?»
«Більш-менш. Це жарт на основі співзвучності слів. Такі каламбури — це найпростіша форма гумору».
Сірий припаркувався на місці, найближчому до ресторану, який нагадував невеликий освітлений острів, — але доволі далеко від поліцейської машини. Джонсі не знав, чи розумів Сірий важливість мигалок на даху. Він натиснув кнопку вимкнення фар «Рема». Потім повернув ключ запалювання, але завмер і видав кілька гучних гавкітливих «Ха! Ха! Ха! Ха!».
«Сподобалося? Що відчуваєш?» — не без тривоги поцікавився Джонсі.
«Нічого», — відверто відповів Сірий і вимкнув запалювання. Але потім, посидівши ще трохи в кабіні, за вікнами якої завивав морозний вітер, він повторив свої дії й вимовив трохи більш упевнено: «Ха! Ха, ха, ха!»
У своїй кабінетній фортеці Джонсі здригнувся. Цей звук здався йому моторошним, немов привид намагався згадати, як це — бути людиною.
Леду це теж не сподобалося. З тривогою дивлячись на людину за кермом машини його хазяїна, він знову заскавчав.
3
Відчувши, як його трусить Овен, Генрі насилу прокинувся. Здається, заснув секунду тому, але відчуття було таке, ніби руки й ноги занурили в цемент.
— Генрі.
— Я тут.
Ліва нога свербіла. У роті свербіло ще більше. Клятий байрус уже ріс і на губах. Генрі витер його вказівним пальцем і здивувався, наскільки легко той відвалився. Як засохла кров.
— Слухай. І дивись. Ти можеш подивитись?
Генрі подивився на темну дорогу, над якою метався примарний сніг, — Овен зупинив «Сно-Кет» і вимкнув фари. З темряви долинали віддалені голоси в голові — такий собі аудіовідповідник похідного багаття, який уночі видно дуже здалеку. Генрі попрямував до них. Розмовляли четверо, молоді люди, всі рядові… рядові…
— «Синьої групи», — прошепотів Овен. — Цього разу ми натрапили на «Синю групу».
Четверо молодиків, рядові «Синьої групи», намагаються не боятися… намагаються бути крутими… голоси уночі… вогник голосів уночі…
Генрі виявив, що може щось роздивитись у світлі цього вогника, хоч і непевно: сніг, зрозуміло, і кілька жовтих ліхтарів, які освітлюють похилий виїзд на шосе. Ще у світлі приладів на панелі можна було розгледіти кришку від коробки піци. Її перетворили на тацю. На ній лежали крекери, кілька шматків сиру та швейцарський армійський ніж. Ніж належав хлопцеві на ім’я Смітті, і вони по черзі нарізали ним сир. Що довше Генрі вдивлявся, то краще бачив. Приблизно так очі звикають до темряви, тільки набагато глибше: побачене ним мало моторошну, запаморочливу глибину, ніби тривимірний фізичний світ разом зробився чотири- або навіть п’ятивимірним. Неважко було зрозуміти, чому так здавалося: він дивився відразу чотирма парами очей. Усі вони тулилися одне до одного в кабіні…
«“Хамві”[169]! — зраділо вигукнув Овен. — Це ж, курва, “Хамві”, Генрі! Та ще перероблений для снігу! Можу посперечатися на що завгодно, це він!»
Молоді люди сиділи пліч-о-пліч, так, але на чотирьох різних місцях, дивлячись на світ із чотирьох різних точок, і мали зір різної гостроти, від орлиної чіткості (Дейна з Мейбрука, штат Нью-Йорк) до досить посереднього. Але розум Генрі обробляв усе це так, ніби перетворював окремі знімки на кінострічці в рухому картинку. Та це не було схоже на кіно, навіть на 3D-зображення. Це був зовсім новий спосіб бачення, який міг породити новий спосіб мислення.
«Якщо це лайно пошириться, — з жахом, але й у захваті подумав Генрі, — якщо воно пошириться…»
Овен штовхнув його ліктем у бік.
— Можливо, іншим
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ловець снів», після закриття браузера.
