Читати книгу - "Засліплення"

А крамар нишпорив по церкві, шукаючи наркотиків. Він нутром відчував, що вони десь поряд, і це навіювало на нього сон. Час від часу він знаходив той таємничий пакунок, але розумів, що це не наяву, отакий він був тямущий.

Всі троє чоловіків мовчали.

Тільки Фішерка висловлювала щодалі глибшу тривогу. З Фішерле, казала вона, щось сталося. Його все нема й нема, а він такий маленький. Адже слова свого він дотримує. Сказав, що прийде через п’ять хвилин. Сьогодні вранці газети писали про нещасливий випадок, вона тоді відразу подумала про нього. Зіткнулися два локомотиви. Один — на смерть, другого забрали тяжко покаліченим. Зараз вона піде вигляне. Якби він був не заборонив, вона й пішла б. Напали на Фішерле через те, що він великий начальник. Заробляє багацько грошей і всі носить при собі. Вона ж каже: він — це щось особливе. Його жінка нацькувала на нього ворогів, бо він її вже не любить. Вона для нього надто стара. Досить йому тільки розлучитись, і в «Небі» його захоче кожна. Перед церквою людей — аж чорно. Фішерле попав під колеса. Все ж таки вона піде вигляне. Решта нехай залишаються. Він так гарно лається. Його очей вона боїться. Як зиркне на неї, їй просто хочеться втекти, а втекти вона не може. Що ці троє собі думають, він-бо — шеф. Вони теж мають боятися. Лежить десь під колесами. Горба йому розчавили. Шахи в нього пропали. Фішерле шукає їх у «Терезианумі», тому що він — чемпіон світу. Того ж і хвилюється та лютує. Ще, чого доброго, занедужає в неї. Доведеться їй доглядати за ним. Вона подумала про це ще вранці. У газетах писали. Тепер він їх уже не читає. Ні, вона таки піде, таки піде.

Після кожної фрази Фішерка примовкала й заклопотано наморщувала чоло. Вона йшла, погойдуючи горбом, то в один бік, то в другий, підходила, коли знаходила нові слова, до колег і промовляла ті слова гучним шепотом. Жінка відчувала, що всі стривожені так само, як і вона. Навіть «сліпий» нічого не казав, а цей, коли був у гуморі, загалом побалакати любив. Їй хотілося пошукати Фішерле самій, без нікого, але вона боялася, що решта вчепляться за нею.

— Зараз прийду! — крикнула вона кілька разів і що далі відходила, то гучніше кричала.

Чоловіки з місця не зрушили; Фішерка, попри свій страх, була неймовірно щаслива. Вона знайде Фішерле. На своїх підлеглих він не гніватиметься — годі й цього страшного лиха. Він сказав, щоб вони чекали.

Фішерка покрадьки пробирається на майдан перед церквою. Вона вже давно завернула за ріг; замість поквапитись, вона уповільнює свої й так коротенькі кроки й судомно повертає голову назад. Якщо з’явиться крамар, або ґудзикар, або чистильник, вона різко зупиниться, як ото машина, що переїхала Фішерле, й скаже: «Я тільки вигляну». Аж коли вони рушать назад, вона піде далі. Часом жінка на хвильку завмирає, їй ввижаються за церквою чиїсь штани, потім їх там не виявляється, і вона скрадається далі. Такої юрби вона вже давно не бачила. От коли б кожне купило по газеті, тоді їй вистачило б на цілий тиждень. У «Небі» газет лежить ціла пака; сьогодні в неї руки до них не доходять, бо сьогодні вона на службі у Фішерле. Той платить двадцять шилінгів за день, з власної волі, тому що фірма в нього велика. Щоб знайти його, вона ховається; вона робиться ще меншою; він лежить десь на землі. Ось вона чує його голос. Чому вона його не бачить? Вона мацає рукою по землі.

— Але ж не такий він і маленький, — шепоче вона, похитуючи головою.

Фішерка вже посеред натовпу, а позаяк вона горбиться, то видно лише її горб. Як знайти його серед поспіль високих людей? Усі її душать, Фішерле душать також, уже роздушили, нехай його відпустять! Він не має чим дихати, він задихається, він помирає!

Зненацька зовсім поруч із нею хтось кричить:

— Каліка! — І гатить її по горбу.

Решта також кричать, також луплять її по горбу. Натовп накидається на неї, ці люди залишилися збоку від бійки, тим завзятіше вони надолужують те, що прогаяли. Фішерка падає на землю. Вона лежить долілиць і не ворушиться. Її молотять від душі. Ціляться в горб, а влучають куди попало. Натовп чимдалі зростає. У тому, що горб справжній, годі й сумніватися. Над ним це юрмище й збиткується. Поки воно не вгамовується, Фішерка тремтить за долю Фішерле й стогне:

— Крім нього, я не маю більш нікого на цілому світі.

Потім вона зомліває.

З Фішерле все було гаразд. За церквою він натрапив на трьох із чотирьох своїх працівників. Фішерки з ними не було.

— Де вона? — запитав горбань і показав рукою когось такого, хто був зростом йому по черево: він мав на увазі манюню.

— Ушилася, — хутко відповів крамар; його сон був неглибокий.

— Ну звісно — бабенція, — мовив Фішерле. — Зачекати не може, їй треба щось робити, вона метушиться, посіяла гроші, пішла з торбою по світу. Всі бабенції — каліки!

— Моїх бабенцій не чіпайте, пане Фішерле! — погрозливо перебив його «сліпий». — Мої бабенції — не каліки. Не лайтеся! — Він мало не заходився змальовувати свою універсальну крамницю. Думка про конкурентів привела його до тями. — У мене продавати ґудзики заборонила поліція! — тільки й згадав він і замовк.

— Пішла, — буркнув чистильник.

Ця вагома відповідь, яка аж тепер народилась у нього, стосувалася ще першого запитання Фішерле.

Проте обличчя в шефа спантеличено поморщилося. Голова його впала на груди, а широко розплющені очі наповнилися слізьми. Він невтішно переводив погляд з одного на одного й мовчав. Правицею Фішерле ляснув себе, замість чола, по носі, а голос у нього тремтів не менше, ніж його криві ноги, коли він нарешті озвався.

— Панове, — схлипнув він, — я прогорів. Мій покупець мене... — Від обурення він судомно здригнувся всім своїм характерним тілом. — Ошукав. Знаєте що? Він відмовився платити. І подався з моїми грішми до поліції! Чистильник свідок!

Фішерле зачекав, поки той підтвердить. Чистильник кивнув головою, проте аж через кілька хвилин. За цей час універсальна крамниця завалилася, поховавши під собою дев’яносто продавщиць. Церква впала; наркотики,