Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"

Будівля, в якій перебував зараз Грегор Грейткіллс, знаходилася на глибині в сотню метрів під головною залою замку Хейзел. І була ця будівля, доречі, не набагато меншою за сам замок. Скоріше, вона нагадувала такий собі ангар чи бункер, зі сторонами 50 метрів у довжину, 20 у висоту та 40 у ширину. Потрапити до цієї будівлі без допомоги Грегора було неможливо. Бо сюди не вело жодного тунелю чи стаціонарного порталу, а сам Архімаг приходив і йшов звідси виключно через вимір Землі. Це було найпотаємнішим і одним з найбільш захищених місць в розпорядженні геоманта. І тільки тут він міг займатися тим типом магії, який вже більше сотні років ніяк не хотів даватися талановитому чародію. Коротше, Грегор Грейткіллс варив тут пиво.

Так, геомант був захоплений цією ідеєю ще за часів дитинства. В його селі, в Ньюлузі, жив Олехандро Хопс, що мав свою домашню пивоварню. Чолов’яга, його жінка та дві веселі доньки жили тим, що варили пиво, а потім вантажили пару діжок до візку, в якого запрягали стару шкапу, та везли у місто продавати зварений напій. Звісно, якась частина залишалася і вдома, для продажів односільчанам та внутішньосімейного споживання. І колись тоді ще підлітку  Грегору  довелося скуштувати пива з особистих запасів Олехандро.

Це було щось неймовірне. М’які, медові нотки поєднувалися з легкою гіркотою хмелю в такий ніжний спосіб, що напій ставав від цього лише смачнішим. Густий, наче липовий чай, цей «напій богів» лишав по собі післясмак лугових трав, меду, хмілю та ще дечого, що молодий Грегор так і не зміг визначити. Тож не дивно, що юний сільський хлопчина, куштуючи до цього моменту в своєму житті лишень воду, молоко та стусани старшого брата, захопився ідеєю створення власного напою.

Ціле літо після тієї важливої події майбутній віртуоз Землі та Життя кожної вільної хвилини бігав у гості до бровара, щоб подивитися на те, як пахучий хміль засипається до діжок. Як таємничо кипить сусло. І як Олехандро, якому, мабуть, лестила зацікавленість малого, з виглядом бульварного ілюзіоніста додавав до котла різноманітні корінці і  спеції. Відтоді ще юний Грегор заприсягнувся сам собі, що коли виросте, то збудує навіть кращу броварню і зробить в ній ще краще пиво.

Але не все в нашому житті стається так, як ми того бажаємо. Навіть якщо мова про Архімагів. Дійсно, можна сказати, що за його броварню будь-який власник трактиру чи пивороб продав би душу будь-якому з Князів пекла на вибір. Бо хто ще, окрім Архімага Землі, може налагодити виробництво, де продукт вариться в чанах з алхімічно-чистого срібла, проходить фільтрацію через сапфірові сита та відстоюється у діжках з імператорського буку, деревина якого має надпотужні зберігальні властивості, що робить предмети з неї чудовими (та страх наскільки коштовними) консервантами.

Біда лежала трохи в іншій площині. Кожного разу, коли Грегор ставив на дегустаційний стіл чергову діжку з суперкоштовної деревини і підставляв свій кухоль з гномського кришталю під напій, зварений в суперкоштовних котлах та профільтрований суперкоштовними фільтрами, з крану діжки тихесенько собі крапало відверте лайно.

І так було з року в рік,  з рецепту  в рецепт. Грегор Грейткіллс, що долає страшенних ворогів однією лівою, сидить на горі з грошима (бо здатен навіть пивні фільтри робити з сапфірів!) та має  неабияку шану в певних магічних колах, не може зварити бодай однісіньку, маленьку партію смачного пива. Та де там! Те, що в нього виходило, навіть пивом назвати складно!

– Вища маааагія, тьху, портали на стихійні плаааани, тьху, закляття масового зниииищення! А спробуйте, тьху, зварити медовий лагер так, щоб від нього потім не хотілося блювати! І щоб в шлунку тримався трохи більше за двадцять хвилин без діареї. – Бурмотів Архімаг, екстрено відпльовуючись від ковтка з чергової партії, як він його назвав про себе, «лайнолагера».

– Що? Ну що, росстудить ту вулпотову бабцю на Червоній Горі, я роблю не так?! – Чарівник нервово гортав фоліант, списаний сотнями рецептів пива, котрий дбайливо сам вів усі ці роки, збираючи різноманітні варіації напоїв з усіх куточків країни й не тільки. – Де мої криві лапи допускають помилку?! Хай йому грець, та інколи навіть помилки виходять геніальним зіллям, але ж, трясця, не пивом!!!

Його можна зрозуміти. Серед сотень рецептів пива, що вже перепробував Грегор, були і його авторські експерименти, бо жоден звичайний пивовар не-маг, звісно, не міг навіть мріяти про деякі з інгредієнтів, які використовував Архімаг-бровар. Наприклад, пиво на минулорічній корі меллорна виявилося надпотужним цілющім зіллям, що навіть паралізованого столітнього діда змусить скакати, наче жеребець, та додасть ще пару десятків років життя. Але мало воно такий смак, що, якби його подали навіть у найжалюгіднішому трактирі, де кожна друга страва готується з пійманих тут же тарганів, то відвідувачі цього шановного закладу могли б і образитися. Мовляв, хто ж це помиї з собачого цебра видає за пиво?! Тож із сумом на серці та постійними спльовуваннями Грегор надіслав усю ту партію в йордський госпіталь імені Ерешкігаль[1]. Кажуть, тамтешні лікарі після такого подарунку масово пішли у першу за декілька років відпустку, бо палати з важко хворими масово спорожніли. В хорошому сенсі.

Іншого разу, геомант якось почув в одному трактирі легенду про найсмачніше темне пиво, настояне на печерних грибах. Мовляв, темні ельфи, жителі підземних королівств, інколи використовують це пиво навіть як повноцінну валюту, настільки смачним воно було. Тож Грегор, не довго думаючи, знайшов найближчий тоді ще до Йорду вхід до підземних печер, пройшов під землею декілька десятків миль, побився з однією печерною гідрою (для жителів поверхні це обернулося легенькими землетрусами в деяких селах), а потім натрапив на загін дроу-розвідників. Обережненько вирубивши усіх окрім одного, маг допитався про рецепт темного пива, а також, де саме можна знайти ті печерні гриби.