Читати книгу - "За межі мовчазної планети. Переландра"

— Сам прах, розпорошений по небесах, — з нього створено всі світи й усе суще, — також знаходиться в осередді. Йому не треба чекати, доки його побачать очі чи торкнуться руки, адже він сам по собі — сила і слава Малелділа. Тільки мізерна його частинка вже послужила чи коли-небудь послужить звірові, людині чи янголу. Проте завжди й усюди, куди вони ще не прийшли, звідки пішли і де їх ніколи не буде, прах цей славить Малелділа своєю власною піснею. З усього сущого прах найдалі від Нього, адже немає в ньому ні життя, ні почуття, ні розуму, і водночас найближче до Нього, бо ж у кожній, нехай і щонайменшій пилинці закарбовано нетлінний образ Його сили і слави; прах цей — наче іскри з полум’я Малелділового духу. Кожна пилинка, якби тільки могла говорити, неодмінно вигукнула б: «Я — осереддя! Для мене створене все суще!», і ніхто не наважився б їй перечити. Нехай же буде благословенне ім’я Його!

— Кожна пилинка — в осередді, і прах — в осередді, й усі звірі — в осередді. І древні народи, і рід, що згрішив, і Тор із Тінідріл, і елділи — всі в осередді. Нехай же буде благословенне ім’я Його!

— Де Малелділ — там і осереддя, Він же — повсюди. Не почасти тут, а почасти — там; цілком і повністю перебуває Малелділ усюди разом і в кожному місці зокрема, навіть якщо місце те таке нікчемно мале, що розум не здатен його й виокремити. Якщо ж комусь забагнеться вийти з осереддя, то шлях звідти тільки один — у злу волю, яка ввергає себе в нікуди. Нехай же буде благословенне ім’я Його!

— Для Нього все створено, Він — осереддя, а ми — у Ньому, тож і кожен із нас — осереддя. У Потьмареному світі кажуть, що кожен має жити для всіх. У Його ж місті все створене для кожного. Коли Він пішов на смерть у світі, який захопило зло, то помер не заради мене, а заради кожної людини. Якби в цілому тому світі жила тільки одна людина, то й тоді Він вчинив би так само. Все суще, від найдрібнішої пилинки до наймогутнішого елділа, є метою і вінцем всього створення та дзеркалом, через яке Його світло сягає всіх решта і відтак повертається до Нього. Нехай же буде благословенне ім’я Його!

— Задум Великого Танцю повниться незліченними іншими задумами, і кожен рух у свій час збігається з головною метою, до якої усе й спрямовано. Тож усі знаходяться в осередді, проте рівності серед них немає, бо одні потраплять туди, поступившись своїм місцем, а інші — здобувши його, малі — завдяки своїй нікчемності, великі — завдяки величі, й усі задуми тісно переплетені та пов’язані між собою, бо всі разом схиляються перед любов’ю, яку наділено царською владою. Нехай же буде благословенне ім’я Його!

— Він із безмежною вправністю використовує усе суще, щоб Його любов і слава могли текти стрімким потоком, який повсюди прокладає собі глибоке русло, наповнюючи і бездонні озера, і мілкі заводі, що не рівні між собою — але наповнюються порівну; і переповнивши їх, любов розіллється ще ширше, шукаючи собі нових шляхів. Усе створене Ним безмірно потрібне і нам самим. Любіть же мене, браття мої, бо я вам безконечно потрібен і для вас мене створено. Нехай же буде благословенне ім’я Його!

— Сам же Він зовсім не потребує всього того, що створив. Елділ потрібен Йому не більше, ніж перша-ліпша пилинка, а залюднений світ — не більше, ніж світ безлюдний. Нічого Йому не треба, ні з чого не має Він пожитку. Так само й ми нічого не потребуємо. Любіть же мене, браття мої, бо я вам зовсім не потрібен — і любов ваша уподібниться до Його любові, що не пов’язана ні з потребою, ні з заслугою, уподібниться до щедрого дару. Нехай же буде благословенне ім’я Його!

— Все суще — від Нього і заради Нього. Він виявляє сам себе собі ж на радість і бачить, що Він — добрий. Він породжує сам себе, й усе, що походить від Нього, — це Він сам. Нехай же буде благословенне ім’я Його!

— Потьмарений розум не бачить сенсу у створінні — в усьому сущому криється задумів більше, ніж він здатен охопити. В морях Переландри плавають острови, дерен на яких такий тонкий і так химерно сплетений докупи, що там не видно ні окремих стебел, ні самого плетива — лише гладку та рівну поверхню. Такий і Великий Танець. Варто зауважити тільки один рух — і через нього розкриються перед тобою всі замисли, і він видасться тобі найголовнішим, і це буде не просто перше враження — у цьому буде істина, і нехай жодні уста не відважуються ставити її під сумнів. Замисел непомітний, бо він — в усьому; осереддя не видно, адже воно — повсюди. Нехай же буде благословенне ім’я Його!

— І навіть те перше враження — також мета і вінець, адже задля цього й розтягнув Він час та розсунув Небеса. Якби ми не спізнали пітьму, і шлях, що веде в нікуди, і питання, на які годі дати відповідь, то з чим порівняли б Отчу безодню? Адже коли вкинути у неї думку, то так ніколи й не почуєш відлуння — не сягнути їй дна довіку. Нехай же буде тричі благословенне ім’я Його!

І тут усе раптом змінилося; слова ніби перетворилися враз у зримі образи, і Ренсом подумав, що бачить Великий Танець — неймовірне сплетіння дивовижних гнучких променів та смуг світла, які пересновувалися і перевивалися між собою, творячи химерні арабески та витончені, схожі на квіти візерунки. Варто було придивитися до якоїсь окремої фігури, як вона відразу ставала основною, і саме до неї сходилися всі лінії, і саме в ній поєднувалося та через неї сприймалося все решта — тепер просте і зрозуміле; але щойно відводив він погляд, аби поглянути на краї, що видавалися звичайними оздобами, відгалуженнями тієї головної, центральної фігури, як уже ці краї ставали осереддям і набували первинності, при цьому не позбавляючи ту першу фігуру значення, а навпаки, роблячи її ще важливішою. Також він побачив (хоч ледве чи тут