Читати книгу - "Житія Святих - Вересень, Данило Туптало"

там і виріс, перебуваючи у Кесарії Каппадокійській, навчився вірі в Господа нашого Ісуса Христа і був добрий та вірний раб Господній. З'єднався там законно із жінкою і народив два сини, Артана і Ростана, та й віддав їх із пелюшок на службу Господу. Ортан же, вирісши, сподобився пресвітерського сану, а Ростан став пустиножильцем. Після народження тих двох боговгідних дітей, дружина Григорія невдовзі померла і почав блаженний вільніше служити Богові, безпорочно ходячи у всіх заповідях та законах Господніх.

У той час Тиридат, служачи в римському війську як такий, що мав царське походження, пошановувався певним почесним саном. Почув про нього святий Григорій, пішов до нього, відаючи, що батько його Анак убив батька Тиридатового Курсара, одначе, таємницю ту бережучи, почав служити Тиридату вірно за гріх батька свого, вірною своєю службою виміряючи і віддаючи Курсаровому сину. Полюбив же Тиридат Григорія, бачучи його вседбалу йому службу, одначе довідавшись, що він християнин є, уразився на нього і ганив його. Той же, не дбаючи про неправедний гнів пана свого, непорочно беріг віру у Христа Господа.

У ті дні було нашестя готів на римські країни, і постала потреба тодішньому римському царю вийти на брань супроти готів. Коли ж побіч себе були римляни й готи, і став полк супроти полка до битви, готський князь закликав римського царя битись у поєдинку. Римський же цар боявся вийти і шукав такого воїна замість себе, щоб міг братися із готським царем. І знайшов Тиридата, хороброго воїна, його зробив замість себе царем і, одягнутого в царську зброю, поставив супроти готського князя. Коли Тиридат зійшовся із ним у битві, то без меча переміг готського князя, схопив його живого і до царя римського привів, і все воїнство готське тоді було переможене. Через це римський цар вивів Тиридата на престол батька його, і царем його у Вірменії поставив, і з персами йому мир учинив. Блаженний же Григорій пішов із ним до Вірменії як вірний слуга. Коли ж цар Тиридат творив ідолам жертви, а найбільше богині Артеміді, до неї найбільшу мав дбалість, багато разів і часто просив Григорія, щоб разом із ним поклав жертви ідолам. Григорій-бо не бажав, але ісповідав Христа, що немає Бога окрім нього ні на небі, ані на землі. Почувши ці слова, Тиридат повелів святого Григорія міцно мучити: спершу-бо між вуста і між зубів уклав дерево, що насильно вельми розверзало губи, аж годі їм було стулитися і щось проказати, так і камінь великий соляний (у Вірменії такий камінь із землі викопується), до шиї йому прив'язавши, ногами догори повісили — так сім днів, висячи, перетерпів святий. Восьмого дня повішеного били зверху нещадно палицями, закурили димом від гною під ним і морили його тим димом — доліголів висів інших сім днів. Він же при тому славив ім'я Ісуса Христа і, скільки можна було йому, (вийнято вже було дерево із вуст) навчав людей, котрі там стояли і дивилися на його муки, щоб вірили в єдиного істинного Бога. Потім, коли у вірі нерушним, а в терпінні мужнім його побачили, ноги йому у дошках стисли і шнурами міцно обв'язали, у п'яту й передню частину стопи залізних цвяхів набили і звеліли ходити. Він же, ходячи, співав псалма: "За словом уст твоїх я ходив дорогами жорсткими" і знову-таки: "Відходячи вони відходили та плакали, покидаючи насіння своє, а вертаючи, прийдуть у радості, збираючи снопи свої". Звелів йому мучитель якимсь знаряддям голову зігнути, в ніздрі вливши сірку та сіль, голову міхом, наповненим сажею та попелом, зав'язати, і так шість днів пробув святий. І знову, за ноги його почепивши, стрімголов його повісили, і безліч води насильно в утробу йому лили; мучачи, за одно й наругу творили святому: не було жодного сорому в їхніх очах, бо наповнені всіляких безсоромних нечистот. Після того зваблювався страждалець лукавими царськими словами до ідолопоклонства, але не схилився до зваби. Знову повісили його мучителі і кігтьми залізними шарпали ребра його, зідравши все тіло тими залізними кігтьми, по землі голого по гострих залізних цвяхах волочили. Коли ж усе перетерпів мученик, у темницю був кинутий, а там став здоровий силою Христовою.

Назавтра виведений був із темниці, з веселим лицем став перед царем, не маючи жодної рани. Це побачивши, цар здивувався, одначе ще сподівався, що Григорій волю його сповнить, говорив до нього мирно, приводячи його до злочестя свого. Коли ж святий Григорій не підкорився лестивій мові царській, тоді в чоботі залізні ноги його взув і в колодки забив, до третього дня стерегти повелів. Після трьох днів закликав його до себе і рече йому: "Марно уповаєш на Бога свого, адже жодної помочі від нього не маєш!" Григорій же рече: "Безумний царю, ти сам собі муку готуєш, я ж, уповаючи на Бога мойого, не знеможу, не бережу плоті своєї його ради, "наскільки нищиться зовнішній наш чоловік, настільки відновлюється внутрішній". По тому (мучитель) повелів розтопити олива котел і облити тим оливом по цілому тілі святого; він же, терплячи, ісповідував Христа безперервно. Гадав Тиридат, як змінити неодмінне Григорієве серце, тоді один із наближених каже до нього: "Умертви, царю цього чоловіка, сина Анакового, що батька твого убив і царство Вірменське персам у полон передав". Почув це цар, наповнився ревності великої за кров батька свого і повелів у місті Артаксаті Григорія у рів глибокий укинути, зв'язавши руки й ноги. Рів же той був вельми страшний навіть тому, хто тільки подумав про нього, оскільки викопали його для смертної кари лютої засудженим, і наповнений був болота, і зміїв, і скорпіонів, і всіляких лютих гадів та черв'яків. До того рова вкинуто було святого Григорія і чотирнадцять літ пробув у ньому неушкоджений від гаддя. Одна ж удова, за промислом Божим, щодня крайку хліба кидала йому, з того і живий був. Гадав отож Тиридат, що уже загинув Григорій і мислити про нього перестав. По тому воював із персами і землю їхню полонив аж до Сирії, і з великою перемогою та славою повернувся.

У ті часи Діоклитіян, цар римський, послав по всій області своїй знайти йому до подружжя дівчину більше всіх краснішу, і знайдено було таку дівчину християнську, на ймення Рипсимія, що в монастирі дівочому під доглядом ігуменії Гаїанії жила в пості в молитвах, дівство своє заручивши Христу. Тієї дівчини подобу посланці написали й послали царю. Це побачивши, цар полюбив красу Рипсиміїну вельми і вразився нею та й