Читати книгу - "Житія Святих - Вересень, Данило Туптало"

Це мені оповідав отець Іван, я ж почудувався такому життю тієї раби Божої й надумав писанню віддати на замилування слухачам, у славу ж чоловіколюбця Бога, котрий подає терпінням тим, що люблять його ..."

До цього місця повідає Кирило, письменник житія цього, що чув він від учня Киріякового Івана. По тому докладає й таке: "Коли скінчилося восьме літо життя Киріякового в Сусакимі, у глибоку вже старість увійшов преподобний, маючи від народження свого сто і сім років, і зійшлися отці обителі Сукійської, порадилися і сказали: "Хай не помре, далеко живучи від нашої обителі такий отець, бо не будемо відати чесного упокоєння його і позбудемося останнього його благословення". І пішли до нього, просили його вельми, щоб перейшов від Сусакима до печери преподобного Харитона, що була поблизу монастиря, в якій він раніше жив, коли з орігенитами боровся. Він же, ледь упрошений, послухався і, приведений бувши до обителі, поселився в Харитоновій печері за два роки до свого до Бога відходу.

Я ж, убогий, — каже письменник, — часто туди приходив, і втішав його, і великий пожиток душі своїй приймав від святих його бесід, і користувався від великих його подвигів. І хоч такий старий був, трудолюбний залишався і дуже рухливий, на співаннях старанно вистоював і ніколи не бував бездільний: чи молився, а чи щось робив. Був це муж доброприступний, прозріливий, учительний та правовірний, зростом високий та міцний, без ушкоджень мав усе тіло, сповнений був Духа Святого та Божої благодаті. Коли ж доброзволив Господь по численних трудах в небесній покій його переселити, упав преподобний у тілесну хворобу і небагато днів у ній пробув. Закликав ігумена тієї обителі з братією, навчив їх про спасіння і, поцілувавши, всіх благословив. Тоді зирнув на небо і руки простяг, помолився про всю братію і передав чесну і святу свою душу в руки Господу, місяця вересня в двадцять дев'ятий день, прожив же всіх літ сто і дев'ять. Братія ж плакала вельми, поховала святе його тіло із належними псалмами та співом, славлячи Бога і поминаючи багатолітні труди його, угодника". Хай буде ж і від нас, грішних, Богу нашому слава, тепер, і завжди, і навіки віків. Амінь.

У той-таки день страждання святих мучеників Дади і Таввддая, сина Саворія, царя перського і сестри Таведдаевої Каздої. Дивись про них у Пролозі досить і гарно написане.

І пам'ять святих мучеників, що у Візантії, від аріян, у царство Вапентове, постраждали.

І преподобного Теофана-милостивого, після смерті якого миро лікувальне від мощів його витекло.

Місяця вересня в 30-ий день

Житіє і страждання святого священномученика Григорія, єпископа Вірменії Великої і з ним тридцяти семи дівиць

Просвітник Великої Вірменії святий Григорій народився від батьків потемнених невір'ям, а світлих доброродством і саном. Батько його був на ім'я Анак, один із великих боляр у землі Персидській, родом партянин, з племені царського, родич цареві перському Артабану і брату його, царю вірменському Курсару. А прийшов він згодом до Вірменії таким чином.

У царстві Персидському, що було в Партяновій області, від Артабана-партянина тяжко було персам, бо іноземці ними володіли. Мали ж бо перси одного вельможу найпершого, на ім'я Артасир; той, погодившись із однодумними друзями своїми, підняв війну на царя свого Артабана і вбив його, а сам сів на престола Персидського царства. Курсар же, цар вірменський, почувши про забиття брата свого Артабана, пожалився вельми і, зібравши всю свою силу вірменську, воював на персів, творячи відомсту за пролиття братської крові. Войована ж була Персида від вірменів десять літ і численну мала від них шкоду, через це Артасир у великій печалі та недомислі був, радився з болярами своїми, яким би чином ворогів-нахідників перемогти. Обіцяв же: коли б хто Курсара, царя вірменського, вбив, то поставить того другим царем у Персидській області. У раді тій був Анак, батько Григорієвий, той обіцяв без війни Курсара перемогти і вбити його хитрим якимось помислом. Артасир же і каже: йому: "Коли це учиниш, покладу вінця на голову твою і будеш за мною співцарювати; Партянське ж бо царство буде тобі й сімені твоєму". Так урадили і, слово утвердивши, розійшлися. Анак-бо взяв брата свого у поміч до знаміреного діла і піднялися з усім домом, з жінками й дітьми, і з усім маєтком як вигнанці із Перейди, ніби від рук Артасирових утекли, та й прийшли у Вірменію до родича свого, царя вірменського. Той же прийняв його люб'язно і дав поселення у землі своїй, учинивши їх і дорадниками собі, а найбільше Анаку ввіряв усі свої ради та й себе самого і сотворив його найпершим у сінкліті своїм — вкрався-бо Анак лестощами в серце цареве, у своєму ж серці мислячи, як би царя вбити, і шукав до того пригідного часу.

Був якось цар на горі Араратській, і побажав Анак із братом, щоб цар побесідував із ними на осібному місці: мав, — каже, — таємне якесь слово сказати добропотрібне та корисне. І зайшли вони самі до самого царя і вдарили його мечами, і, поранивши його смертно, відійшли і, сівши на коней, до себе помчали, бажаючи встигнути до Перейди. По малому часі увійшли покойові до царського покою і знайшли царя на землі, як у крові лежав ледь-що живий, і жахнулися страхом великим. Довідавшись, що сталося, звістили тоді всім воєводам та болярам і гнали услід убивцям; їх-бо досягли на якійсь річці, вбили у і воді потопили. Поранений же цар Курсар, умираючи, повелів вбити весь дім Анаковий, жінок їхніх та дітей, — і сталося так.

Один із родичів Анакових, що у Вірменії жив, коли дім Анаковий нищився, сховав двох малят, синів Анакових, що були в пелюшках, цього Григорія святого і другого, брата його, і, утаївши в себе, годував їх. Тоді учинилося сум'яття у Вірменії велике, про що довідався Артасир, цар персидський, і прийшов із силою своєю у Вірменію та й воював її, узяв царство Вірменське і підкорив своїй владі. Залишилося після царя Курсара також дитятко мале, на ім'я Тиридат, якого Артасир помилував і в ув'язнення у Римську країну послав, де у вік прийшовши і силу тілесну велику маючи, у воїнському був чині, а збережені Анакові діти від убивства один був узятий у Перейду, другий же, названий Григорієм, про якого й буде наше слово, відісланий був у Римську державу,