read-books.club » Фентезі » Необхідні речі 📚 - Українською

Читати книгу - "Необхідні речі"

314
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Необхідні речі" автора Стівен Кінг. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 129 130 131 ... 204
Перейти на сторінку:
що ти точно зрозумієш, що я маю на увазі, але краще пояснити не можу. Отак.

Алан похмуро кивнув. Він розумів, про що вона говорить, а ще розумів, що вона серйозно. Можливо, азка розкрила якісь приспані цілющі сили в її голові. Чи можливо це, навіть якщо хвороба, про яку йдеться, за походженням не психосоматична? Розенкрейцери вважали, що такі речі відбуваються постійно. Як і мільйони людей, що купили книжку Л. Рона Габбарда про діанетику, зрештою. Сам він не знав. Єдине, що він міг стверджувати, – це те, що він ніколи не бачив, щоб сліпа людина силою думки повернула собі зір чи в пораненого внаслідок сильного зосередження припинилася кровотеча.

А знав він: щось у цій ситуації недобре пахне. Настільки недобре, ніби хтось на три дні залишив на палючому сонці мертву рибину.

– Давай по суті, – сказала Поллі. – Мене дуже виснажує, коли я намагаюся не злитися на тебе. Ходімо разом усередину. Сам поговориш із містером Ґонтом. Усе одно тобі вже давно варто було б із ним познайомитися. Можливо, йому вдасться краще пояснити чари, які ця штука робить… і чого вона не робить.

Алан знову перевів погляд на годинник. Уже за чотирнадцять хвилин третя. На коротку мить він вирішив уже зробити так, як вона каже, а Браяна Раска залишити на потім. Але спіймати хлопця саме тоді, коли він виходить зі школи – коли він не вдома, – здавалося правильним рішенням. Він отримає кращі відповіді, якщо поговорить із ним десь віддалік від матері, яка триматиметься поруч, ніби левиця, що оберігає дитинча, перебиватиме, навіть казатиме синові не відповідати. Так, підсумок такий: якщо виявиться, що її синові є що приховувати, або якщо місіс Раск навіть думатиме, ніби є, Аланові буде важко або й неможливо дістати потрібну інформацію.

Тут у нього потенційний фігляр, а через Браяна Раска він може отримати ключ до розкриття подвійного вбивства.

– Я не можу, сонце, – сказав він. – Хіба пізніше сьогодні. Мені потрібно в середню школу, з деким поговорити, і я мушу рушати туди негайно.

– Це стосовно Нетті?

– Це стосовно Вілми Джерзик… але якщо я не помиляюся в здогадах, то Нетті це також зачіпає. Якщо я щось дізнаюся, розповім тобі пізніше. А ти тим часом можеш дещо для мене зробити?

– Алане, я все одно куплю! Це мої руки, не твої!

– Ні, я не заперечую, що ти це купиш. Просто хочу, щоб ти заплатила йому чеком, більше нічого. Він не мав би бути проти – якщо він шанований бізнесмен тобто. Ти живеш у місті, і банк просто через вулицю. Але якщо щось піде не так, матимеш кілька днів, щоб зупинити оплату.

– Зрозуміло, – сказала Поллі. Голос у неї був спокійний, проте Алан із понурим відчуттям зрозумів, що таки підсковзнувся на одному з камінців і сторчма полетів у рівчак. – Ти думаєш, що він пройдисвіт, так, Алане? Думаєш, відніме в легковірної жіночки гроші, збере своє шатро і чкурне в темряву ночі.

– Не знаю, – рівним голосом сказав Алан. – Я знаю лише те, що він тільки тиждень займається бізнесом тут, у місті. Тому чек здається мені розумним запобіжним заходом.

Так, він говорить розважливо. Поллі з цим погоджувалася. Саме ця розважливість, ця вперта раціональність перед тим, що їй здавалося істинним магічним зціленням, спричиняла такий гнів. Вона поборола потяг клацати пальцями в нього перед обличчям і кричати: «Оце БАЧИШ, Алане? Чи ти СЛІПИЙ?» Той факт, що Алан має рацію, що містер Ґонт ніяк не має бути проти оплати чеком, якщо він людина сумлінна, лише дужче розлютив її.

«Будь обережною, – прошепотів голос. – Будь обережною, не будь нендзою, ввімкни мозок, перш ніж пускати в діло язик. Пам’ятай, що кохаєш цього чоловіка».

Але йому відповів інший голос, холодніший, який вона заледве впізнавала як власний: «Чи справді? Чи справді я його кохаю?»

– Добре, – сказала Поллі, стискаючи губи, й відсунулася від нього на сидінні. – Дякую за те, що наглядаєш, щоб усе було в моїх інтересах. Я іноді забуваю, наскільки мені потрібна людина, яка це робитиме. Я випишу йому чек.

– Поллі…

– Ні, Алане. Більше не потрібно розмов. Я більше не можу злитися на тебе сьогодні.

Вона відчинила двері й вилізла з машини одним гнучким рухом. Джемпер піднявся, відкриваючи на короткий час стегно, від якого забивало дух.

Алан почав вилазити зі свого боку, хотів спіймати її, поговорити, загладити це якось, пояснити, що він висловлює сумніви лише тому, що турбується за неї. А тоді знову зиркнув на годинник. За дев’ять хвилин третя. Навіть якщо прискориться, може пропустити Браяна Раска.

– Поговорю з тобою ввечері, – гукнув Алан із вікна.

– Добре, – відповіла вона. – Так і зроби, Алане.

Вона рушила прямо до дверей під навісом, не озираючись. Перш ніж дати задню передачу й виїхати на проїжджу частину, Алан почув теленькання срібного дзвоника.

5

– Міс Чалмерз! – радісно гукнув містер Ґонт і поставив маленьку позначку на листку біля касового апарата.

Він уже наближався до кінця списку: ім’я Поллі було передостаннє.

– Будь ласка… Поллі, – сказала вона.

– Вибачте. – Його усмішка поширшала. – Поллі.

Вона всміхнулася йому у відповідь, але вимушено. Тепер, опинившись тут, вона відчула гострий сум і злість через те, як вони з Аланом попрощалися. Раптом їй стало важко втриматися від плачу.

– Міс Чалмерз? Поллі? Ви зле почуваєтесь? – Ґонт підійшов до неї з-за стійки. – Ви якась бліда.

Його голос був сповнений щирого занепокоєння. «І Алан думає, ніби цей чоловік – шахрай, – подумала Поллі. – Якби ж він тільки міг бачити його зараз…»

– Мабуть, через сонце, – відповіла вона не зовсім рівним голосом. – Надворі так тепло.

– А тут прохолодно, – заспокійливо промовив він. – Ходімо, Поллі. Ходімо, присядете.

Він повів її, тримаючи руку біля її талії, але не торкаючись, до одного з тих червоних оксамитових крісел. Вона сіла, збивши коліна докупи.

– Так склалося, що я саме визирав у вікно, – сказав він, коли сів у кріслі поруч із нею і склав довгі долоні на колінах. – Мені здалося чи ви з шерифом сварилися?

– Та це пусте, – сказала вона, а тоді одна велика сльоза пролилася їй із куточка лівого ока й скотилася по щоці.

– Навпаки, – заперечив він. – Це дуже важливо.

Поллі здивовано подивилася на нього… і погляд бурштинових очей містера Ґонта захопив її. Вони й раніше були такого кольору? Вона не пригадувала точно. Знала лише, що коли дивилася в них, то відчувала, як уся бентега цього дня – похорон бідної Нетті, дурна сварка з Аланом – починає розчинятися.

– Це… це правда?

– Поллі, – м’яко промовив він. – Я думаю, все завершиться чудово. Якщо ви мені довірятимете. Довіряєте? Ви довіряєте мені?

– Так, – сказала

1 ... 129 130 131 ... 204
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Необхідні речі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Необхідні речі"