Читати книгу - "Божественна комедія"

91 – 92. Кесаря нового та посадили б до його сідла – натяк на відомий євангельський вислів: «Віддайте кесареве кесареві, а Богове – Богові» (Матв., XXII, 21), один з найпопулярніших аргументів у пропагандистській боротьбі гібелінів проти зазіхань папства на світську владу.

97 – 117. Німець Альберт – Альбрехт Габсбург (1248 – 1308), син Рудольфа (див. Ч. VII, 91 – 96 і прим.), як і батько, носив номінальний титул «короля римлян», але фактичної влади над Італією не мав.

105. Сад імперії – Італія.

106 – 107. Монтеккі і Капелетті – гібеліни з Верони, Мональді і Філіпескі – з Орв’єто.

111. Сантафйор сплюндрований. – Папа Боніфацій VIII завоював більшу частину графства Сантафйор у Сьєнській Мареммі.

118. Скажи, Юпітере – звичайна для тих часів плутанина античної міфології з християнською: згадування Юпітера замість Христа.

118 – 123. Цим терцинам гнівного осуду Божої бездіяльності й байдужості до людських справ разюче відповідає таке саме гнівне звертання до Бога в Шевченковому «Юродивому»:

А ти, всевидящеє око!

Чи ти дивилося звисока…

…

І не осліпло. Око, око!

Не дуже бачиш ти глибоко!

Ти спиш в кіоті!

Та ще у його вірші «Якби ви знали, паничі…»:

А може, й сам на небеси

Смієшся, батечку, над нами

Та, може, радишся з панами

Як править миром!

Збіг цей пояснюється не тільки тим, що великий український поет добре знав твори великого поета італійського й глибоко шанував його (порівняймо численні згадки про Данте у віршах та у «Щоденнику» Кобзаря), а ще й схожістю суспільно-політичних умов у обох країнах, що викликало і однакову реакцію обох геніальних представників своєї епохи й свого народу.

125. Марцелл – політичний ворог Юлія Цезаря. Тут у розумінні: впливовий противник імператорської влади.

ПІСНЯ СЬОМА

Передчистилище. – Долина земних владарів

4 – 5. Шлях достойним душам показав Спаситель – див. прим.Ч. І, 90.

6. Октавіан (63 р. до н. е. – 14 р. н. е.). – імператор римський Август.

28. Внизу місцина е. – Це Лімб (лат. limbus – кайма), перше коло католицького Пекла, де, за церковним вченням, перебувають душі ветхозавітних праведників і деяких славетних людей античного світу і куди прямують душі немовлят, що померли без хрещення (див. П. IV, 25 – 151).

35. Три священні шляхи – так звані богословські (християнські) чесноти: віра, надія і любов.

74. Ебен – тропічне дерево з темною, часто чорною деревиною.

83. Тіні, що присіли на квітках і травах – душі земних владарів, які, захоплені мирськими справами, забували про спасіння своєї душі.

91 —96. Рудольф Габсбург (1212 – 1291) – імператор Священної Римської імперії, який свого часу мав змогу зцілить хворе тіло Італії, але не схотів допомогти їй (див. прим. Ч. VI, 97 – 117).

97 – 100. А цей… Оттокар (Пржемисл) II – король чеський, лютий ворог Рудольфа, загинув на війні з ним 1278 року.

101 – 102. Ледащо з бородою – Венцеслав IV (1270 – 1305) – король Чехії, Польщі та Угорщини.

103 – 105. Кирпань – французький король Філіпп III Сміливий (1245 – 1285), батько короля французького Філіппа IV Гарного (що був на троні 1282 – 1314 рр.), вмер після поразки в війні з Педро III Арагонським (вмираючи, лілеї вкрив ганьбою).

104. Дух з добрістю в лиці – Генріх Наваррський, прозваний Товстим (пом. 1274), тесть того ж Філіппа IV Гарного.

112. Той, що видається моцаком – Педро III Арагонський (1236 – 1285) – чоловік дочки Манфреда Костанци (див. в тексті і в прим. 116 – 120), зруйнував Пулью (Неаполітанське королівство) і Прованс, 1282 року був обраний королем Сицилії після повстання в Палермо проти французів («Сицилійська вечерня»).

113. Носач – Карл I Анжуйський (докладніше див. прим. Ч. XX, 62 і 67).

116 – 120. Юнак – Альфонсо III, старший син Педро і Костанци, помер у 26-літньому віці (1291 р.); дальші діти цього ж шлюбу – Федеріго II Сицилійський (пом. 1337) і Джакомо II Арагонський (пом. 1327) – були, на думку Данте, не такі вдатні, бо не успадкували батькової доблесті (найкращого із спадку в них нема).

129. Беатріче і Маргеріта – перша й друга дружини Карла І Анжуйського.

130 – 132. Найтихший владар. – Найбільше з усіх присутніх тут вінценосців щастя в дітях мав, на оцінку Данте, англійський король Генріх III (пом. 1272), син Іоанна Безземельного.

133 – 136. А той, що очі звів… Гульєльмо Спадалунга (пом. 1292), маркіз Монферратський і Канавезький. Повставши проти нього, жителі міста Алессандрії взяли його в полон і посадили в залізну клітку, в якій він і помер. Його син ще довго вів невдалу війну проти Алессандрії.

ПІСНЯ ВОСЬМА

Передчистилище. – Долина земних владарів. – Ангели-охоронці. – Змій

53. Ніно – Ніно де Вісконті з Пізи (пом. 1296) – «суддя» (правитель) Галлури, одного з чотирьох округів підвладної Пізі Сардинії (з 1275 р. до смерті), внук і суперник графа Уголіно (пізанського державного діяча), друг Данте з юних літ.

65. Куррадо (Коррадо) Маласпіна Молодший – маркіз Луніджани (пом. бл. 1294). Маркізи Маласпіни гостинно прийняли в себе в 1306 році вигнанця Данте.

70. Джованна – малолітня тоді дочка Ніно Вісконті.

73 – 81. Беатріче д’Есте, дружина Ніно, недовго після смерті чоловіка носила вдовиний убір і вдруге вийшла (до речі, нещасливо) за міланця Галеаццо Вісконті, помінявши, отже, герб Вісконті пізанських (півник) на герб міланських Вісконті єхидну (тобто змію), що пожирає дитину.

89. Три побачив зірки – мабуть, сузір’я Південний трикутник, відоме в ті часи з «Альмагеста» (див. прим. Ч. І, 23). Три зірки символізують «богословські» чесноти: віру, надію і любов.

99. Змій, що смерть приніс людині – натяк на гріхопадіння Адама і Єви, спокушених змієм (Бібл.).

116. Вальдімагра – долина річки Магри в Луніджані.

131. Лихий глава – Папа Римський.

133 – 135. Зміст цих слів: «Сонце ще сім разів не опиниться в сузір’ї Барана, де воно стоїть нині (тобто не мине семи років), як ти сам переконаєшся в нашій гостинності, раз уже має набути чинності вирок долі, що прирікає тебе на поневіряння».

ПІСНЯ ДЕВ’ЯТА

Передчистилище. – Долина земних владарів. – Сон Данте. – Брама Чистилища. – Вхід до першого кола