Читати книгу - "Загублена душа, Віталіна Весела"

  «Минулого разу я подарувала йому запонки зі смарагдами, щоб личили до його очей, але як виявилося Ліліан подарувала йому схожі раніше за мене, тому всі подумали що я просто повторила за нею, було так соромно, хоч я і не була у чомусь винна. А Ліам накричав на мене, що я його зганьбила, і що йому соромно за мене, ніби якщо зовсім немає власної креативності у виборі подарунків, краще їх взагалі не робити. І як наче цього було не достатньо вона прямо переді мною примудрилася ляпнутися на підлогу, це бачили всі присутні гості. Я бачила як обличчя Ліліан залилося червоним румʼянцем від сорому, і вже було простягла руку, щоб допомогти їй піднятися, як вона почала плакати й звинувачувати мене. Так усі присутні подумали що я позаздрила їй і таким чином вирішила помститися. Ліам горлав як не в себе, Ліліан все давила з себе сльози, а тітка Феліція лиш підливала масла в вогонь. Мене прогнали з бенкету, а коли батько дізнався, мене покарали, зачинивши у своїй кімнаті на цілий місяць. Цей випадок став початком мого краху, бо після нього мені більше ніхто не вірив, в усіх наступних нещастях була винна я. Тому цього разу я не можу допустити подібного.»

Блукаючи вузенькими вуличками Олівія щось шукала, і нарешті зупинилася перед старенькою будівлею з металевими дверима, над якими висіла занедбана вивіска: «Майстерня Магічної Зброї».

— Так, це саме те що мані зараз потрібно.

Олівія почула про цю майстерню в минулому, коли їй було вісімнадцять років почалася війна з монстрами, тоді саме ця маленька майстерня прославилася своїми винаходами. Але на жаль, власника та головного майстра Фіону Кольт обдурив спонсор, з яким вона поспішно уклала договір, тому вже через рік майстерню та усі винаходи в неї відібрали, бувши простолюдинкою вона нічого не змогла вдіяти, тому лишилася ні з чим. 

В середині приміщення було просторо, але світла було мало, на високих стелажах лежали різні механізми та магічні артефакти, також було багато різної зброї, вдосконаленої за допомогою магічних кристалів та з нанесеними магічними колами. В глибині залу стояв довгий стіл, за яким у купі мотлоху працювали двоє молодих чоловіків. Виглядали вони, мʼяко кажучи, як типові задроти: зімʼяті, потерті, лахматі, було видно що не першу добу над чимось мучаться, можливо зовсім не спали, бідолахи. 

— Доброго дня, я хочу зробити замовлення двох предметів.

В цей час з підсобного приміщення вийшла власниця майстерні Фіона. ЇЇ вигляд не дуже відрізнявся від її підопічних. Худорлява жінка з чорним як смола волоссям та блідою шкірою, по її зовнішньому вигляду можна було одразу помітити що сонця вона майже не бачить. Перш ніж вона встигла щось сказати, Сара кинула на стіл мішечок з золотими монетами, при цьому обіпершись ліктем на прилавок, грайливо підморгнула до молодих чоловіків, які зустрівшись з її кокетливим поглядом залилися румʼянцем. Коли Олівія побачила цю картину, прикривши обличчя рукою від сміху подумала:

 «Господи у цієї дівчини справжні гени гангстерів закладені прямо у крові, просто на генетичному рівні, це так смішно спостерігати за тим, як вона навіть не задумуючись видає подібні викрутаси».

— Пфф!!! — Ортіс не втримавшись випустив смішок, але вчасно втримавшись, прикрив собі рота, і при цьому глянувши на свою леді він помітив дещо дивовижне: «Вона.. Може щиро посміхатися...» В цю мить в його голові нарешті промайнула думка, що леді, якій він служить теж жива людина, яка теж має свої бажання, думки та емоції.

Від вигляду доброї купки грошей золотаві очі Фіони заблищали, а на обличчі розтягнулася посмішка.

— З радістю допоможемо, юна леді, що саме вас цікавить?

Олівія протягнула кілька складених аркушів паперу.

  — Хочу замовити два екземпляри такої зброї.

Зараз у власниці майстерні вираз обличчя став серйозним, і вона розкрила аркуші паперу, на яких було накреслено дуже цікаві схеми.

— Ох, що це? Це реально? Ви самі це вигадали? — її руки затряслися, а очі ще більше загорілися.

— Так, все як ви бачите. Ви ж можете зрозуміти усі деталі, правильно?

Олівія мала впевнитися, що вона прийшла до правильної людини.

— Так, схеми нанесені досить детально, і опис мені зрозуміло... Але такий винахід сколихне всю імперію, ви впевнені що хочете, щоб саме ми його виготовили, я маю на увазі, наша майстерня на грані збанкрутування, і нас лише троє осіб, ми нікому не відомі, ви впевнені що саме ми можемо взятися за це?

— Коли про таку магічну зброю дізнається світ, всі навперегони почнуть замовляти її виготовлення. Я хочу запропонувати вам контракт на співпрацю. Я буду періодично представляти подібні новинки, а ви будете їх виготовляти зі своїх матеріалів, на рахунок продажу теж не турбуйтеся, коли прийде час я пришлю до вас свою людину, яка буде займатися збутом та веденням фінансових справ, прибуток поділимо порівну, половина ваша, половина мені. То що скажете?

Хоч Фіона і була в шоку, від того що це пропонує їй десятирічна дівчинка, але вона вже знала, ким являлася ця дитина, і дивлячись на схеми, що тримала у своїх руках, вона зрозуміла, що можливо, це був її чи не останній шанс видертися на той високий пʼєдестал, про який вона могла тільки мріяти.

— Що ж, юна леді Олівія Морган, моє імʼя Фіона Кольт, підпишімо цей контракт!

Доки вони власноруч вписували пункти контракту, продумуючи усі випадки співпраці, Сара на прохання Олівії уже притягнула місцевого юриста, щоб офіційно затвердив контракт про співпрацю, тому вони справилися за кілька годин. На прощання Фіона на радощах подарувала Олівії маленький кинджал з чорної сталі, супер легкий та супер гострий, такими користувалися лише професійні військові, або наймані вбивці, але Олівія, що у минулому житті була спочатку військовим, а потім детективом, була в захваті від подарунка. Коли її посмішка проблиском відбилася на лезові кинджала у присутніх пішов мороз по шкірі, але після такого відбирати його уже було якось страшно, тому навіть сер Ортіс вирішив закрити на це очі.