Читати книгу - "Game over, Олександр Юрійович Есаулов"

- І скільки разів ти цей знак бачила?

- А щоразу, як доходжу до цього місця. Поблимає, поблимає — і перестане. Потім знову. Але тільки поблизу глюк з’явиться, миготіння припиняється. Ось такі справи. Я, як цей ліхтарик побачила, відразу Оріга згадала. А раптом він знак подає?

- А про хлопців чому спитала?

- Разом ми сила, ну… А потім, одна голова добре, а чотири краще.

- Послухай, — Рик потер перенісся, — у тебе поштова скринька є?

- Звичайно.

- І яка в тебе адреса?

- Шана, песик, ну, і так далі…

- А в мене — Рикпет, песик і так далі.

- Стривай… Ти хочеш сказати, якщо в них є комп’ютери, а вони в них є, то імена Васла й Кадим вони десь та засвітять? Ну, Рику, ти голова!

Шана крутнулась на кріслі й включила комп’ютер. Неголосно зашумів вентилятор на системному блоці.

- У тебе Google є?

- Звичайно. Зараз запущу. Пошукаємо наших красунчиків. О! Є! Кадим є! Знайшовся, голубчик! І адреса його є! Рику, ти геній!

Шана цмокнула Рика в щоку. Вона це зробила просто й природно, а кожною жилкою хлоп’ячого тіла пробіг вогненний струм. Так уже було — там, у Заекранні, коли Шана поклала свою долоню на руку Рика. Він запам’ятав це відчуття. Зараз це маленьке диво повторилося.

Перший поцілунок! Рик відчув у собі таку силу, що попалася б йому зараз Гірея, від неї й мокрого місця не залишилося б!

- Відправляємо листа? — наче й не було нічого, запитала Шана.

- Ну… — не зовсім ще оговтавшись від приємного шоку, ствердно промугикав Рик. — Телефони наші напиши тільки.

- Звичайно, — Шана забарабанила по клавіатурі. — Усе, тепер залишилося тільки чекати.

Кадим подзвонив Рику пізно ввечері. Він був веселий і говіркий.

- Старий, привіт! Шалено радий тебе чути! Як справи? Як ти мене знайшов? Чи бачив кого з наших?

- Та постривай! Хоч одну відповідь вислухай, га? Заторохтів, як кулемет.

- Це я від радості. Я все думав, як вас знайти, а тут перевіряю пошту — і на тобі! Ваш лист! Я так зрадів, що навіть на час не подивився. Це нічого, що я так пізно дзвоню?

- Ні, все нормально. Ми з Шаною знайшли тебе пошукачем. У тебе адреса яка? Кадим, песик, крапка й так далі? Ось і вирахували.

- Нормально! Я б до такого не додумався.

- Ось тому ми знайшли тебе, а не ти нас. Ну, добре. Треба зустрітися. Є одна проблемка. Давай завтра годині о третій біля метро «Річковий вокзал»? Годиться?

- О третій? — Кадим помовчав секунду. — Пів на четверту, на третю ніяк не встигну.

- Ну, пів на четверту. Домовилися.

Осінь вистелила дніпровські схили жовтим листям. Стояла незвичайна для листопаду теплінь. Чекаючи Кадима, Шана й Рикпет зовсім не замерзли. Щоб якось згаяти час, Рикпет запросив Шану до «Макдональдса» та пригостив її соком.

- О! Ось і Кадим, — Шана показала на хлопчика, якого побачила через скляну стінку «Макдональдса».

Кадим, побачивши Рика на ґанку, почав усміхатися.

- Страшенно радий вас бачити! Ви собі навіть не уявляєте, який я радий вас бачити!

Він потис Рику руку, а Шану навіть обняв.

- Ну, як живемо — боремося? За Гіреєю не скучили?

Шана з Риком перезирнулися. Це ж треба, як близько до мети - зустрічі було поставлене питання!

- Та скучили!

Веселість Кадима наче вітром здуло. Обличчя його стало серйозним.

- Що, справді? А ну, викладайте, що надумали?

- їдьмо до мене, у мене вдома нині нікого немає. Там і обговоримо проблему.

І трійця вирушила до Рика.

РОЗДІЛ 2

Це абетка!

Усі влаштувалися біля монітора. Рикпет упевнено пройшов перший рівень і тепер нищив глюків на другому.

- Спритно ти їх! — прокоментував Кадим.

- Не кажи під руку! Ну ось!

З-за перегородки з’явився ствол автомата й замиготів жовтогарячий вогник. Екран відразу потемнішав. Рик засмучено зняв руки з клавіатури.

- Ну, одне життя профукав. Кому казав: не кажи під руку!

- Хлопці, але ж глюки так не грають! Вони на такий трюк не здатні. Це заекранник був, точно кажу, заекранник!

- Чуєш, Рику, Шана має рацію! Глюки справді так не грають.

- Ну, все, тихо! — Рик знову пішов другим рівнем. Цього разу все обійшлося без проблем.

- Цікаво, хто там тепер у ролі кудлатого дракона?

- Що значить «у ролі дракона»?

- А, то тобі нічого не сказали! Киць-киць!

У кімнату зайшла сіра пухнаста кицька й питально подивилася на Шану.

- Знайомся, — Шана взяла кицьку на руки, почала її гладити й чесати за вухами, — кицька на ім’я Ксюша, вона ж і дракон за сумісництвом.

Шана показала Кадиму дві дірочки на лівому вусі кицьки, як доказ своїх слів.

- Бачиш? Мої мітки! Але Ксюша не ображається. Еге ж, Ксюшо?

Кицька у відповідь муркнула.

- Не ображається! Ми з Ксюхою друзі!

- Є, ось він! — гравець Рика стояв напроти червоного ліхтаря.

І ліхтар дійсно почав блимати.

- Ось бачиш… — почав Рик, повернувшись до Кадима, і замовк.

Кадим уважно дивився на екран.

- Але ж він не просто так блимає, - раптом захриплим голосом сказав він, — я не я буду, якщо це не азбука Морзе. Ось дивіться: три довгі, три короткі, і знову три довгі. Щось знайоме… Де б цю азбуку роздобути?

- Та де… А пошукова система навіщо?

Рик згорнув гру й запустив пошук.

- Ось тобі й азбука Морзе. Три тире — це літера «о», а три крапки — це літера «с». Виходить «ОСО». Повна