Читати книгу - "Усі їхні демони, Поліна Кулакова"

— Відійди, — завбачливо наказав Андрій.

Назар відступив на кволих ногах у віддалений куток секційної. Сперся руками об холодну плитку, трохи подихав, не знімаючи маску. За мить відчув полегшення.

— Треба частіше сюди навідуватися, щоб звикнути, — жартома порадив експерт, а тоді серйозним тоном поцікавився:

— То що там?

Руки в латексних пальчатках він тримав обережно, витягнувши на ліктях вперед. Вони були вимащені кров’ю.

— Ще один труп... — відповів Назар. — Ще один труп біля річки. Андрій спантеличено глянув на поліцейського. Його брови поповзли догори, а в очах спалахнула цікавість.

— Я тут ще не закінчив. Роботи щонайменше на годину. Виїжджаєш негайно?

Назар кивнув.

— Гричак сказав, там щось страшне. Поблизу місця, де вбили цього.

— Ось тобі спокійний Франик. — прокоментував Андрій.

— І не кажи! — погодився слідчий. — Зі мною поїхати не зможеш?

— Хотілося б. Але ще тут треба попрацювати, — відповів експерт, махнувши рукою на розпатраний труп. — Напиши в телеграм, кого там прислали з експертів, і я дам знати, чи варто їм довірити аутопсію. Але, раптом що, все зроблю завтра сам. Домовилися?

Назар знову кивнув, раптом відчувши, як його долає перевтома.

— До речі, — схопився вже біля дверей, витираючи долонею в рукавичці спітніле чоло. — З днем народження!

— Ага, дякую! Давай увечері пива вип’ємо? — запропонував Андрій.

— Було б незле. Якщо, звісно, дотягну до вечора! — слідчий махнув на прощання рукою й хутко покинув секційну.

— Це ж треба! Вже другий труп за добу... — замислено промовив Циган, зоставшись удвох з мерцем. — Нічогенький день народження!

Занурившись у роботу, патологоанатом знову ввімкнув запис на диктофоні й, коментуючи кожну свою дію, продовжив розтин.

Розділ 11

Цього вечора Леся залишилася ночувати у Христини.

Дочекавшись, коли дівчинка перестане плакати, тітка Галя зачинилася з нею у спальні, всадовила малу на ліжко й, опустившись поруч неї на коліна, обережно розпитала, що трапилося. У відповідь Леся відчайдушно хитала головою, відмовляючись говорити. Тоді жінка запропонувала їй заночувати в них удома. Ще трохи побавившись у мовчанку, Леся врешті спокусилася на це. Тоді Христинина мама зателефонувала Лесиній та швиденько про все домовилася. Голос Анжели у слухавці звучав дивно, її слова плуталися й уривалися. Хоч жінки не були близько знайомі, та навіть з короткої телефонної розмови Галя зрозуміла — Лесині батьки пиячать.

Завершивши дзвінок, вона важко опустилася на табуретку в кухні й затулила лице долонями. Леся — напрочуд скромна та чемна дівчинка. Повсякчас увічлива, добре впливає на Христинку. Донька ж іноді так вередує, аж хочеться добряче всипати їй ременем — як свого часу робили Галині батьки. Але вони з чоловіком ніколи не здіймали руки на Христю, ба навіть жодного разу не підвищили на неї голос. Це їхня єдина дитина, котру вони так довго не могли зачати. Тож дівчинці усе дозволялося, її ніколи не карали за непослух.

Звісно, Галя давно здогадувалася про неблагополуччя Лесиної родини. Вони з чоловіком колись довго вагалися, чи дозволяти дівчаткам гратися разом. Адже Леся частенько ходила з нечищеними вухами, із брудом під нігтями й неохайно заплетеним волоссям, її одяг зазвичай був непраний і непрасований... Але сусідська дівчинка полюбляла читати й, на відміну від їхньої доньки, не забувала казати «дякую» та «будь ласка». Тож поки вони ще діти й граються під їхнім наглядом — усе гаразд. Не потягне ж дев’ятирічне дівча їхню дитину курити чи вживати наркотики за гаражами? Нехай дружать, доки ще малі.

Христинка ображалася на подругу недовго. Одразу ж після вибрику на кухні втекла до своєї кімнати, зумисне гучно траснувши дверима. Там упала на ліжко з рожевими простирадлами і відвернулася до стіни, бундючно надимаючи пухкі щоки. Але за якихось десять хвилин знудилася наодинці та й повернулася. Остаточно дівчатка замирилися після того, як Леся з тіткою Галею вийшли зі спальні й урочисто оголосили, що сьогодні тут буде піжамна вечірка. Тоді обидві дівчинки неймовірно зраділи, миттєво втішилися й почали наввипередки пропонувати ідеї для вечірки.

— Піцу хтось хоче? — радісно запитала Христинина мама.

Дівчатка аж засяяли на радощах: «Так! Так!»... А доки піца готувалася, побігли вигулювати Ладу на вулицю. Собака ганяла газоном туди-сюди, метляючи куцим хвостом й заходячись щасливим гавкотом. Христина одразу ж потягнула подругу на порожній дитячий майданчик. Там дівчата повсідалися на яскраво фарбованих гойдалках, голосно сміялися та обговорювали заплановану вечірку.

Майданчик був невеличким. Одна широка пісочниця з чистим біленьким піском, завезеним головою ОСББ; два дерев’яні будиночки — один у вигляді хатинки Баби-Яги, інший — стрімка космічна ракета; рядок автомобільних гумових шин, наполовину вкопаних у землю, виструнчився вздовж доглянутої клумби; а в центрі під сонцем виблискувала невисока гірка. За кілька хвилин гойдалки сповільнилися, і Христя зрештою спитала:

— А де ти так забилася?

— Удома, — відповіла Леся, впираючись ніжками в землю, аби зупинити гойдалку.

— Впала?

Вона заперечно похитала головою.

— Мабуть, щось на тебе впало? — наївно припустила подруга.

— Можна, я відкрию тобі секрет, а ти пообіцяй не сміятися і нікому не казати?

Христинка теж ураз зупинила гойдалку, глянула на подругу й жестом показала, ніби защіпає собі рот на «блискавку». На майданчику досі не було нікого, лишень якась молода матуся проходжалася з дитячим візочком по той бік огорожі. Ковзнувши поглядом у бік дівчаток, пішла собі далі. Леся схвильовано ковтнула слину, нахилилася до подружки й майже пошепки заговорила:

— Учора в мого тата Вітю вселився демон.

— Щооо? — аж скрикнула Христя.

Леся приклала пальчика до губ, наказуючи подрузі мовчати.

— У нашому підвалі живуть злі духи, — дівчинка сторожко роззирнулася. — Там десь у підлозі є дірка. Я її поки не знайшла, але вона точно має бути. Коли мама з татом Вітею відпочивають, демони вилазять і вселяються у них.

— Брехуха! — розчаровано буркнула Христя. — Злих духів не існує...

Вона знову починала гніватися на Лесю.

— Я не брешу! — та й собі підвищила голос. Але схаменулася і знову зашепотіла. — Тато Вітя стає дуже сердитим. У нього навіть очі робляться чорні-пречорні... Вчора, коли я вже спала, це знову сталося. Він напав на дядька Петю, потім на маму, а потім на Ладу.

— Ого. — перейнялася Христя.

— Я дуже боялася, що він скалічить Ладу, тому заступилася,