read-books.club » Сучасна проза » Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт 📚 - Українською

Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

22
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Баришник дур-зіллям" автора Джон Сіммонс Барт. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 12 13 14 ... 364
Перейти на сторінку:
дня. А своє дозвілля, якщо й лишався на те час, він проводив у тавернах і кав’ярнях у вузькому колі Берлінґеймових приятелів, більшість з яких були поетами і нічим іншим не займалася. Вражений тим, наскільки певні вони були щодо своїх талантів, він також декілька разів спробував було писати вірші, але щоразу, починаючи, кидав на півдорозі, оскільки не мав про що писати.

Околясом, завдяки міс Бромлі, учениці Берлінґейма, він домігся того, що йому таки вдалося налагодити листування із сестрою, і за два місяці Анна все ж спромоглася відвідати їх у Лондоні під виглядом провідин хворої тітки — старої діви, яка жила поблизу Леденголлу. Близнюки, як можна було очікувати, нетямилися від радощів, побачивши одне одного. І хоч одразу розмова не дуже-то й в'язалась, причиною чого було те, що вони не бачилися три роки відтоді, як Ебенезер полишив Сент-Джайлз, проте кожен зберіг у своєму серці найніжніші почуття та повагу до іншого. Анна також, хоч і стримано, як того й вимагає пристойність, висловила задоволення, що знову зустрілася з Берлінґеймом. Вона дещо змінилася, відколи Ебенезер востаннє її бачив: каштанове волосся сестри дещо позбулося свого блиску, а обличчя, і досі так само гарне, втратило свою дитячість і було худішим, ніж він його пам'ятав.

— Моя дорога Анно! — сказав він учетверте чи вже вп'яте. — Як добре знову чути твій голос! Скажи мені, як там поживає наш батько? Із ним усе гаразд?

Анна заперечно похитала головою.

— Боюся, що він на шляху до Бедламу або доведе мене до цього. Це все через твоє зникнення, Ебене. Це водночас і розлютило, і настрахало його. Він не знає, що було причиною цього, і вагається, чи слід йому прочесати все королівство в пошуках тебе, чи відректися від тебе. По десять разів на день він випитує у мене, чи відомо мені що-небудь про твоє місцезнаходження, або ж лає мене та ремствує, що я від нього щось приховую. Він почав ставитися до мене з великою підозрою і разом з тим іноді так жалісно випитує у мене про тебе, що це доводить мене просто до сліз. Він вельми постарів за ці останні кілька тижнів, і хоч він так само лютує і гнівається, як і раніш, але колишнього запалу вже не має, і це потроху висотує з нього сили.

— О Господи, як боляче мені це чути!

— І мені, — сказав Берлінґейм, — бо хоч старий Ендрю і не любив мене, проте нічого лихого я йому не зичу.

— Я так гадаю, — сказала Анна, звертаючись до Ебенезера, — що тобі таки слід докласти зусиль, щоб нарешті опанувати якусь професію і, щойно ти отримаєш місце, написати батьку про це. Він хоч і спрямує на тебе потік лайки, проте йому полегшає на душі від того, що з тобою все гаразд і що ти непогано влаштувався.

— Та й мені б стало легше, коли б я знав, що йому полегшало, — сказав Ебенезер.

— Далебі, та ж мова йде про твоє власне життя! — нетерпляче вигукнув Берлінґейм. — До біса цю синівську любов, мені боляче дивитися, як ця пихата шельма, нагнавши благоговійного страху, підбила вас під себе!

— Генрі, — з докором в голосі сказала Анна.

— Вибач мені, — сказав Берлінґейм. — Я не хотів образити. Але ж поглянь-но, Анно, страждає не тільки здоров'я Ендрю. Ти змарніла, схудла та занепала духом. Тобі також слід було б покинути Сент-Джайлз та приїхати до Лондона як компаньйонка тітки або щось на кшталт цього.

— То я схудла і змарніла? — м'яко перепитала Анна. — Напевно, це всього лише вік. Коли тобі двадцять один, ти вже більше не безтурботне дитя. Але прошу, не примушуй мене залишити Сент-Джайлз, це все одно що шукати батькової смерті.

— А може, у неї там уже є залицяльник, — сказав Ебенезер Берлінґейму. — Хіба ні, Анно? — кепкуючи з неї, мовив він. — Либонь якийсь сільський увихайло вже полонив твоє серденько? Двадцять і один рік — це вже не дитина, з тебе вийшла б добра дружина, га? Поглянь-но, Генрі, дівчина зашарілася! Я так міркую, що потрапив прямо в ціль!

— Далебі, от пощастило б якомусь мугиряці, — зауважив Берлінґейм.

— Ні, — мовила Анна. — Не кепкуй більше з цього приводу, брате.

Вона вочевидь здавалась настільки знервованою, що Ебенезер негайно попросив у неї вибачення.

Анна поцілувала його в щоку.

— Ну як же я можу вийти заміж, коли чоловік, якого я найбільше люблю, примудрився народитись моїм братом? Що там написано з цього приводу в тих книжках у Кембриджі? Чи ж була коли-небудь дівчина нещасніша, ніж я?

— Достоту ні! — засміявся Ебенезер. — Ти проживеш усе життя та так і помреш старою дівою, поки знайдеш когось, хто був би схожий на мене! Але прошу тебе звернути люб'язно свою увагу на мого присутнього тут друга, і хоч він трохи й у літах, проте вміє співати гарним тенором, та зрештою йому й сам чорт не брат!

Як тільки він це сказав, Ебенезер одразу збагнув безтактність цього зауваження в світлі того, що йому декілька тижнів тому сказав Берлінґейм стосовно підозр Ендрю; обидва чоловіки вмить зашарілися, але Анна врятувала ситуацію, поцілувавши ніжно в щоку Берлінґейма так, як вона допіру поцілувала свого брата, та весело сказала:

— То була б непогана здобич, якщо твоя правда. А чи ж вміє він хоч читати й писати?

— Ото й усього діла? — запитав Берлінґейм, долучаючись до гри. — Якщо мені чогось і бракує, то присутній тут оцей добродій навчить мене, принаймні так він вихваляється.

— Дідько, це нагадало мені, — сказав Ебенезер, різко підхопившись, — що я мушу негайно бігти на Тавер-Гілл, аби дати молодому Фармслі перший урок гри на блок-флейті! — Він схопив флейту, яка лежала на полиці коминка. — Хутко, Генрі, як тут дути в цю штуку?

— Ні, не хутко, а повільно, — сказав Берлінґейм. — Було б великою помилкою вчитися мистецтву занадто швидко. Твій Фармслі в жодному разі не повинен видобувати ноту, перш ніж спочатку він не витратить принаймні годину часу на те, щоб обмацати інструмент, навчитися тримати його належним чином, розбирати його та складати докупи. І ніколи, ніколи сам майстер не повинен хизуватися своїми здібностями, щоб не відбити бажання в учня тим, який довгий шлях тому доведеться пройти.

1 ... 12 13 14 ... 364
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"