Читати книгу - "Американська трагедія"

Тому м-с Гріфітс, все-таки більш практична, ніж її чоловік, і більше заклопотана матеріальним добробутом Клайда й інших дітей, не розуміла: чому раптом Клайд так радіє новій роботі, яка, за його словами, забиратиме більше часу і навряд чи дасть більше грошей, ніж попередня. Щоправда, Клайд уже натякнув, що в готелі він може домогтися підвищення на посаді, наприклад, стати клерком, — але він і сам не знав, коли це буде, а' на старій посаді він міг би швидше досягти чогось кращого, принаймні щодо заробітку.

Та коли в понеділок він примчав додому і заявив, що дістав посаду і що йому треба швидше змінити галстук і комірець, постригтися й бігти назад, на перевірку, мати, дивлячись на нього, заспокоїлась. Ніколи до того вона не помічала, щоб він чимось так захоплювався; йому ж таки буде краще, коли він відчує себе більш впевненим у житті і стане веселіший.

Він віддавав цій роботі весь свій час з шостої ранку до півночі; лише інколи він повертався раніше, в який-небудь вільний від роботи вечір, коли йому раптом спадало на думку піти додому, — і тоді він поспішав пояснити, що його відпустили трохи раніше. В манерах його з’явилося щось різке, неспокійне; коли тільки він не спав і не переодягався, він відразу ж намагався втекти з дому… Все це разом узяте дуже бентежило і матір Клайда, і Ейсу. Готель! Готель! Завжди він поспішає до цього готелю, але з його слів можна тільки зрозуміти, що йому там дуже подобається і що з роботою своєю він нібито справляється. Робота ця далеко приємніша, ніж морока з содовою водою, і він сподівається, що зможе заробляти тут більше, і дуже швидко, та коли — точно він не знає… Проте окрім цього він нічого не хотів чи не міг розповісти.

Батько й мати Гріфітси весь час відчували, що через історію з Естою їм слід виїхати з Канзас-Сіті й оселитися в Денвері. А Клайд упертіше, ніж будь-коли, хотів залишитися в Канзас-Сіті. Вони можуть їхати, але в нього тут хороша робота, і він має намір триматися за неї. Якщо вони поїдуть, він знайде собі кімнату, і все буде гаразд. Але цей план зовсім не подобався Гріфітсам.

А яка величезна зміна сталася в житті Клайда! Того ж першого вечора, рівно о п’ятій сорок п’ять, він з'явився до м-ра Уіпла, свого найближчого начальника, і той поставився до нього схвально, — не тільки за те, що на ньому добре лежав формений костюм, але за його вигляд у цілому, — і з цієї хвилини весь світ для нього зовсім змінився. Клайд і ще сім юнаків виструнчились перед м-ром Уіплом у службовому приміщенні, яке межувало з бюро обслуговування, і начальник оглянув їх; після того, як тільки годинник продзвонив шість разів, весь загін промарширував вестибюлем повз головне бюро і великі сходи до конторки м-ра Уіпла і далі, до довгого ослона. Тут усі вісім хлопчиків сіли (Клайд — останнім у ряді), чекаючи викликів, готові кинутися виконувати будь-яке доручення: змінена команда м-ра Уіпла була відведена в приміщення для службовців і там відпущена. Пост м-ра Уіпла за конторкою на зміну йому посів м-р Барнс.

Дзень!

Задзвонив дзвоник біля конторки номерного клерка, і перший хлопчик побіг.

Дзень! — продзвеніло знову, і підхопився другий хлопчик.

— Черговий! До центрального входу! — гукнув м-р Барнс, і третій хлопчик поплив по мармуровій підлозі до дверей і підхопив чемодани нового пожильця, чиї білі бакенбарди і не по літах світлий шерстяний костюм навіть недосвідчене око Клайда помітило за сто кроків. Таємниче й священне видіння — чайові!

— Черговий! — знову гукнув м-р Барнс. — Довідайся, чого хоче дев’ятсот тринадцятий. Води з льодом, певно.

І четвертий хлопчик зник.

Клайд, весь час пересуваючись на ослоні слідом за Хегландом, якому доручено було трохи його підучити, напружено вдивлявся й прислухався. Нерви його були такі натягнуті, що він насилу дихав, раз у раз здригався й ніяк не міг всидіти спокійно; Хегланд, нарешті, сказав йому:

— Кинь ти боятися. Дужче тримай віжки, зрозумів? Усе буде гаразд. Мене спочатку теж трусило, з новаками завжди так. Але це ж не робота. Легше треба, от що. І нема чого витріщатися на всі боки — дивися прямо перед собою, ніби й ніщо тебе не обходить.

— Черговий! — знову гукнув м-р Барнс.

Клайд ледве тямив, про що говорив Хегланд.

— Сто п’ятнадцятий вимагає паперу і пер.

П’ятий хлопчик зник.

— Де ви берете папір і пера, коли треба? — благальним тоном засудженого до страти спитав Клайд свого навчителя.

— Я ж тобі казав, — у клерка, де ключі видають. Онде, ліворуч. Він дасть і паперу, і пер. А воду з льодом береш у тому залі, де ми Щойно ставали на перевірку. Отам, у кутку, маленькі двері, бачиш?

Хлопцеві, який наливає воду, інколи даси десять центів, — його теж треба задобрити.

Дзень! — дзвоник номерного клерка.

Шостий хлопчик, не кажучи ні слова, пішов виконувати якесь доручення.

— І ще запам'ятай, — провадив далі Хегланд, переконавшись, що надходить його черга, і поспішаючи дати Клайдові останні поради — Коли захочуть чого випити, напої одержиш отам, за їдальнею. Та не плутай назв, бо пожильці розсердяться. А коли ввечері будеш показувати номер, — опусти штори та ввімкни світло, а коли треба що в їдальні, розшукай там старшого та ткни йому в руку, — зрозумів?

— Черговий!

Хегланд підхопився і зник.

Тепер Клайд був першим номером. Четвертий уже знову сідав біля нього, пильно поглядаючи — чи не потрібні будуть де-небудь його послуги.

— Черговий! — вигук Барнса.

Клайд підхопився і став перед ним, радіючи, що ніхто не входить з чемоданами, але його мучив страх, що він не зрозуміє доручення або виконає його недосить швидко.

— Довідайся, чого хоче вісімсот вісімдесят другий.

Клайд помчав до ліфтів з написом «Для службовців», пам'ятаючи, що саме цим шляхом він підіймався з Оскаром на дванадцятий поверх; але інший хлопчик, що виходив з ліфта для гостей, вказав йому на його помилку.

— Викликали в номер? — гукнув він. — Тоді йди до ліфта для гостей. А ці два для службовців і для тих, хто з речами.

Клайд поспішив виправити свою помилку.

— На восьмий, — сказав він.

У ліфті нікого більше не було, і маленький негр-ліфтер заговорив з Клайдом.

— Новачок? Так? Не бачив вас раніше.

— Так, я щойно приступив до роботи, — відповів Клайд.

— Ну, вам тут сподобається, — по-дружньому сказав хлопчик. — Тут, знаєте, всім подобається. Вам який поверх, восьмий?

Він спинив