Читати книгу - "Простими словами. Як розібратися у своїх емоціях, Марк Лівін"

«Страшенно заздрю її подорожам: у неї стільки вільного часу, стільки свободи, вона може сама вирішувати, куди поїхати і що робити, а я — ні».

«Страшенно заздрю її подорожам: вона подорожує з нареченим. Вони мають стільки спільних зацікавлень, він постійно поруч, а мій чоловік не розуміє мене й рідко буває вдома».

«Страшенно заздрю її подорожам: через це в неї сто тисяч фоловерів, вони її підтримують, хвалять, а в мене на роботі й простого “спасибі” не дочекаєшся».

Зовні це ніби одна історія: «Я заздрю людині з інстаграму, яка постійно подорожує». Але насправді це дуже різні поняття, що їх із часом можна усвідомити як «Мені потрібно більше вільного часу», або «Мені не вистачає близькості у стосунках», або «Мені бракує визнання й підтримки колег». У цьому моменті можна ще використати метафору голоду. Коли людина рік не була у відпустці, їй важко порадіти за того, хто зараз ніжиться десь на пляжі. Тож заздрість як почуття — цілком нормальна. А вже заздрість як дія робить її «чорною» чи «білою».

Важливо розуміти, що люди не тільки заздрять, а й переживають, щоб не заздрили їм. Звідсіля багато невпевненості й забобонів. Скажімо, людина зробила щось кльове, але соромиться й боїться зустрітися із заздрістю інших у соціальних мережах. Тому не ділиться ні з ким своїм досягненням. Це все історія «Про злі язики» та «Щоб не наврочили». Такі передчуття зрозумілі, якщо зважати, що ми живемо в суспільстві, яке не вміє справлятися із заздрістю та проговорювати і спрямовувати її в щось конструктивне.

Як автори цієї книжки ми віримо, що без заздрості жити неможливо. Іноді завдяки їй можна помітити щось важливе й цінне — потяг до любові, бажання мати близькі безпечні стосунки. Важливо навчитися спрямовувати її енергію в правильні дії, а також висловлюватися на зразок: «Клас, ти їдеш у відпустку. Заздрю тобі, теж хочеться!». Можливо, це зробить вас доброзичливішими.

Історія Іллі про улюблені кросівки

У дитинстві я мав усе необхідне. Мама забезпечувала міцну базу, хоча не скажу, що ми жили багато. Та й у нашому контексті теж ніхто особливо не виділявся. Усі були більш-менш рівні в можливостях.

Одного дня мій однокласник прийшов у школу в дуже крутих кросівках. Вони мені надзвичайно сподобалися. Я почав шукати модель і з’ясував, що це Adidas Superstar. Їх тоді можна було дістати лише за кордоном, на Заході вони були вкрай популярні. Коли вони з’явилися в нас, то коштували захмарно. Звісно, я заздрив своєму однокласникові, але наші стосунки були в нормі. Я просто «закусив губу».

А на початку 2020-го знову побачив їх у магазині, і всередині трохи кольнуло, що потребу варто нарешті закрити. І я купив собі їх. Гештальт закрився.

Заздрість та інстаграм

Марк. Мені здається, для інстаграму загалом чудово підійде сюжет мономіфу, або шляху героя. Він про те, що персонаж зі звичайного світу потрапляє у незвичайний, сповнений випробувань. Герой змушений звершувати різні подвиги, під час яких отримує певний дар і опиняється на межі смерті, але навдивовижу рятується. З отриманим даром він повертається у звичайний світ і приносить користь іншим людям.

Словом, в інстаграмі всі переможці й молодці, в усіх усе вдається, усі постійно усвідомлюють про себе щось нове, а навіть якщо й програють, то так красиво, що це все одно схоже на свято життя. Люди, що читають такі пости, можуть сприймати цей контент доволі однобоко. Видається, що всі навколо досягають та перемагають — лише я лежу в ліжку у трусах і не маю сил встати.

Ілля. Покоління, якому зараз 30+, за короткий період часу пережило сильні історичні й культурні зміни. Ми — це покоління, що виросло на зламі. Ми пам’ятаємо, як мама кричала із сусідньої кімнати, що зайняли телефонну лінію своїми інтернетами. Ми жили в жорсткому дефіциті ресурсів, психологічних зокрема. А тоді почався бурхливий інформаційний ріст, у нас стали з’являтися можливості. У якомусь сенсі ми лише вилізли з печери. Звісно, цим хочеться похвалитися. Зовні ми вже стали успішними, але внутрішньо цей шлях не пройшли, не виросли.

Виходить, в інстаграмі частина контенту — скарги, час­тина — хвастощі. «Мамо, він мене образив, пожалій» або «Дивіться, який я молодець». Це завжди провокує на за­здрість, адже тоді, як хтось наїдається від пуза, іншому бракує.

Марк. Розуміння глибшого контексту мене сильно отямлює. Я розумію, що, імовірно, людина писала цей пост, сидячи в треніках, імовірно, вона часом на фотку в дзеркалі спортзалу витрачає більше часу, ніж на заняття. Певно, їй буває страшно, певно, вона тривожиться через майбутнє. Є випадки, коли я точно знаю, що люди показують лише свій кращий бік, намагаючись сподобатися іншим.

Ілля. Ми ж не пропонуємо зараз знецінювати успіх інших, правда?

Марк. Ні. Я лише хочу сказати, що ми всі — звичайні люди, у яких щось вдається, а щось — ні. Але збоку такі історії успішного успіху мені здаються трохи несправжніми. У тому сенсі, що так у житті не буває. Наче хтось