Читати книгу - "Простими словами. Як розібратися у своїх емоціях, Марк Лівін"

У цьому розділі ми хочемо пояснити, чому заздрість не є поганим почуттям (як і будь-яке інше) і як зробити цю емоцію екологічною для психіки.

Почнімо з того, що заздрість не має негативного морального значення. Вона символізує потребу людини. Наприклад, у вашого товариша чи подруги з’являється новий смартфон. Він класний, камера супер, багато пам’яті, стильно виглядає і дає відчуття статусу. Ви теж такий хотіли б. Ось тут і з’являється заздрість. Далі все залежить від вас — емоція перетвориться на продуктивну дію чи злісну бездіяльність.

Скажімо, ви можете подумати, що варто зробити, аби у вас був такий смартфон. Просто піти і придбати? Потерпіти кілька місяців і назбирати? Можливо, узяти додатковий проєкт, щоб більше заробити? А якщо взяти кредит? Інший сценарій — це коли через переживання злості ви знецінюєте людину чи її покупку. Почуття є, і з ним потрібно якось обі­йтися. Тож виходить щось типу: «Усе одно в неї руки з одного місця, і фоткати вона не вміє, хоч би яким був телефон».

Заздрість часто стосується наших глибинних психологічних потреб — любові, влади, слави. Уявімо, що людина заходить у соцмережі. У неї є глибока потреба у визнанні: у якомусь моменті життя вона не отримала цього достатньо. Людина бачить пости, у яких інші демонструють свої досягнення, і чомусь починає злитися та писати неприємні коментарі або ж бубоніти під ніс: «Не така ти вже й класна». І це замість визнати, що заздрить і теж хоче чимось похвалитися й одержати підтримку.

Завдання заздрості — допомогти сформулювати потребу. Переважно саме поведінка людини та дії, а не почуття, роблять її аморальною. Заздрість акумулює енергію до дії через збудження. Людина може чогось хотіти, але не розуміти цього, не мати зв’язку з потребою або не зізнаватися собі в бажанні, витісняючи його у підсвідомість. Відповідно, заздрість є маяком, на сигнал якого варто рухатися в пізнанні себе та власних бажань.

Але насправді забезпечити цей рух буває вкрай складно. Ми справді не звикли свідомо заздрити. Тому що для нас заздрість = погана людина. Нагадаємо, що ми живемо в парадигмі консервативній, правила взаємин із собою та світом часто формувалися відповідно до релігійних уявлень. Заздрість, наприклад, є одним із семи смертних гріхів, за які людина мусить покаятися.

Теолог Тома Аквінський описував її як незадоволення доб­ром іншого. Одне із класичних мистецьких зображень за­здрості — однойменна картина художника Джотто ді Бондоне (1267–1337), на якій змія вилазить з рота жінки. А ще згадайте злісну «жабу», яка починає душити людину у припадках заздрості. Звісно, це лише дещиця від загальних уявлень про те, чим є заздрість, але навіть вона може прояснити, чому ми так уникаємо цього почуття та пригнічуємо його.

Ми в жодному разі не знецінюємо такі визначення. Розуміємо, що в ранні періоди людям та інституціям, які керували державами, бракувало розвинених інструментів, щоб стримувати й регулювати міжособистісні стосунки. Не було поліції і судів, економічної свободи та широкого вибору, не було базової безпеки і тим паче — психотерапії та відрефлексованої усвідомленості.

Заздрість як енергія могла стати небезпечною, адже вона часто спонукає до дії. Побачивши більшу свиню в сусіда, людина ледве стримувалася, аби не вчинити злочин, забравши її собі. Заборона церкви в ті періоди могла хоч трохи стримувати людей від свавілля (але наскільки це допомогло, ми не знаємо).

Узагальнюючи, як ми поводимося із заздрістю, коли вона приходить до нас, посилатимемося на класифікацію із трьох стратегій, яку запропонував психотерапевт Ігор Погодін.

1. Знецінити об’єкт

«Так це вона не сама заробила — це їй чоловік допоміг!», «Та кому потрібна ця посада, то тільки фікція. Він усе одно ні на що не впливає, сидить ото й папірці підписує», «Бач, картини вона малює! Хіба то картини!»

Сильна заздрість дуже часто стає фундаментом для таких висловлювань. Це захисний механізм за принципом «не дуже й хотілося». Стратегія знецінювання жодним чином не допомагає втілити власні мрії, тому критикувати тих, кому заздриш, можна роками. Якщо у вас є такі знайомі, то ви й самі помічали: із часом їхній текст майже не змінюється.

2. Знецінити себе

«Оце я невдаха! Люди вже другу машину купують, а я…», «Ніколи мені не стати керівником. Правду казала Марія Пилипівна: нічого з мене не вийде…»

У другому варіанті вся енергія заздрості спрямовується проти себе — людина засуджує себе сама, критикує, сумнівається у власних здібностях. Такий підхід теж нічого не змінює, хіба що настрій псує.

3. Здобути те, чого хочеться

Енергії заздрості зазвичай достатньо, щоб зрозуміти, яка ж моя потреба залишилася незадоволеною, а потім розробити хоча б приблизний план дій. Ось що цікаво: варто людині зрозуміти, що саме викликає заздрість і як можна це отримати в її життєвому контексті, почуття кудись зникає, — тепер увагу спрямовано на рух до мети.

Коли людина приходить із проблемою заздрості до терапевта, їхнє спільне завдання — знайти потребу. Вона може бути глибоко (родом з минулого — любов, визнання, влада) чи на поверхні (хочу нову роботу, хочу новий телефон, нові стосунки).

Уявімо, що популярна блогерка викладає в інстаграмі світлину: вона з коханим стоїть на тлі моря. Хтось із читачів їй