Читати книгу - "Криза сучасного світу, Рене Генон"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
У будь-якому разі ми відчуваємо загалом, що поточна ситуація позбавлена всякої стабільності; та в той час, як деякі люди відчувають навислу загрозу та намагаються протидіяти їй, більшість наших сучасників віддаються цьому безладу, в якому вони вбачають зовнішній прояв власної ментальності. Адже дійсно існує точна відповідність між світом, у якому всі речі, здається, перебувають у стані чистого «становлення», де більше немає місця для незмінного та сталого, та душевним станом людей, котрі прагнуть звести всю реальність до того самого «становлення», що передбачає зречення істинного знання та самих його об’єктів, якими є трансцендентні та універсальні принципи. Можна рушити й далі: це негація всього реального знання, навіть відносного, оскільки, як ми вже продемонстрували це вище, відносне є неінтелігібельним та неможливим без абсолюту, випадковість без необхідності, зміна без сталості, а множинність без єдності; «релятивізм» сам по собі містить протиріччя, адже ми повинні будемо прийти до логічного заперечення самого існування змін, якщо захочемо звести все до мінливості; врешті-решт, саме таким був сенс знаменитих аргументів Зенона Елейського[74]. Не бажаючи перебільшувати, ми повинні зауважити, подібні теорії не є виключною прерогативою сучасності; деякі приклади можуть бути віднайдені в грецькій філософії, й випадок Геракліта із його «все тече, все змінюється»[75] найвідоміший серед її представників; саме це й спонукало елеатів ступити на шлях боротьби з подібними концепціями, так само, як і з атомістами, шляхом свого роду доведення до абсурду. Щось подібне можна знайти навіть у самій Індії, хоча, звичайно, в іншому, нефілософському контексті; деякі буддійські школи насправді також демонстрували схожий характер, оскільки однією з його основоположних тез було «розкладання — це доля всіх речей»[76]. Однак подібні теорії були лише винятками, й такі повстання проти традиційного духу, які траплялися час від часу протягом усього перебігу калі-юґи, насправді не мали широкого впливу[77]; новим же фактом є узагальнення подібних концепцій, яке ми можемо спостерігати на сучасному Заході.
Варто також зазначити, що під впливом новітньої ідеї «прогресу» «філософія становлення» сьогодні набула форми, яка ніколи не траплялася раніше: цю форму з усіма її різновидами можна загалом означити як «еволюціонізм»[78]. Ми не станемо повторювати тут те, що вже було сказане з цього приводу в іншому місці[79]; лише нагадаємо, що будь-яка концепція, яка не допускає нічого, крім світу «становлення», обов’язково є концепцією «натуралістичною», що передбачає формальне заперечення всього, що пролягає поза межами природи, тобто метафізичної сфери, що є територією незмінних та вічних принципів. Говорячи про антиметафізичні теорії, варто також вказати на те, що Берґсонова ідея «чистої тривалості»[80] є точним відповідником ідеї розчинення, про яку ми згадували вище; вдавана інтуїція, що має справу з нескінченним потоком чуттєвих речей, не тільки не може бути інструментом для набуття якогось знання, але є насправді розчиненням усякого можливого знання.
Це змушує нас повторити вчергове — адже це надважливий момент, в якому неприпустима двозначність — інтелектуальна інтуїція, яка єдина уможливлює одержання метафізичного знання, не має абсолютно нічого спільного з інтуїцією, про яку пишуть деякі сучасні філософи: остання належить до сфери чуттєвого, тож є інфрараціональною[81], в той час як інша, будучи суто інтелектуальною, — надраціональна[82]. Та сучасні люди, котрі не знають нічого вищого від розуму в інтелектуальній сфері, не мають жодного уявлення про інтелектуальну інтуїцію, тоді як античні й середньовічні вчення — навіть коли вони мали суто філософський характер, а отже, й не могли насправді апелювати до цієї інтуїції — все ж визнавали її існування та вищість над усіма здібностями. Ось чому до Декарта[83] ніколи не було ніякого «раціоналізму», який є знову ж таки специфічно сучасним явищем, тісно пов’язаним із «індивідуалізмом», оскільки він є нічим іншим, як запереченням будь-якої можливості існування надіндивідуального порядку. Доки західне населення ігноруватиме та зрікатиметься інтелектуальної інтуїції, воно не буде здатним оволодіти жодною істинною традицією, так само й не зможе воно дійти згоди з представниками автентичних східних цивілізацій, у середовищі яких усе безпосередньо ґрунтується на цій інтуїції, незмінній і непогрішимій за своєю суттю, інтуїції, що слугує єдиною відправною точкою для всякого узгодженого з традиційними нормами розвитку.
Розділ IV
Наука сакральна і наука профанна[84]
Щойно ми сказали, що в традиційних цивілізаціях в основі всього лежить інтелектуальна інтуїція; іншими словами, саме метафізична доктрина складає базис, все ж інше пов’язане з нею як наслідки чи її застосування в різних відносних сферах дійсності. Особливо це стосується соціальних інститутів; та, з іншого боку, це саме справедливе і для наук, тобто для пізнання в межах відносного, що в таких цивілізаціях може розглядатися тільки як залежний та розширений відбиток знання абсолютного та принципового. Так істинна ієрархія зберігається скрізь та в усьому: відносне, звісно, не може вважатися неіснуючим, що було б абсурдом; воно враховується до тієї міри, на яку заслуговує, та посідає водночас належне місце, яке може бути виключно другорядним і підлеглим; та сама сфера відносного також розбивається на різні ступені, котрі визначаються своєю віддаленістю від сфери принципів.
Тому в науці є дві радикально відмінні та навіть несумісні одна з однією концепції, які ми могли б назвати «традиційною концепцією» та «сучасною концепцією»; нам часто доводилось посилатись на «традиційні науки», що існували в античні часи та у середньовіччі, й котрі досі зберігаються на Сході[85], сама ідея яких, утім, є абсолютно чужою для сучасного західного населення. Слід додати, що кожна цивілізація мала власні «традиційні науки» певного типу[86], що пояснюється тим, що тут ми вже маємо справу не з універсальними принципами чистої метафізики, а з їх адаптаціями, у випадку яких, зважаючи на те, що вони належать до сфери відносного, необхідно брати до уваги всі умови — ментальні та решту, що детермінують особливості існування окремих народів, адже вище ми вже мали нагоду простежити, що бувають випадки, коли «реадаптації» стають необхідними. Такі «реадаптації» є лише змінами форми, котрі абсолютно не зачіпають сутності традиції: у випадку метафізичної доктрини змінам може підлягати саме її вираження, що можна порівняти з перекладом із однієї мови на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Криза сучасного світу, Рене Генон», після закриття браузера.
