Читати книгу - "Лінкольн у бардо"

роджер бевінс ііі

Завдяки сповненим любові виявам уваги того добродія хлопець тепер піднісся в наших очах так високо, що нам страшенно кортіло налагодити бодай найслабший зв’язок…

преподобний еверлі томас

З цим новоявленим принцом.

роджер бевінс ііі

Тож незабаром з тих, хто хотів перемовитися з хлопцем, утворилася справжня черга, що тягнулася вниз доріжкою аж до рудувато-коричневої, спорудженої з піщаника домівки Еверфілда.

ганс воллмен

XXVII

Я на два слова.

джейн елліс

Навряд.

місіс ебіґейл бласс

Місіс Бласс, прошу вас. Кожен отримає…

преподобний еверлі томас

«Якось після Різдва тато повіз нас на чудове сільське свято…» Уф-ф.

місіс ебіґейл бласс

Будьте ласкаві, не напирайте. Просто стійте у черзі. Поговорити зможе кожен.

ганс воллмен

Вона скавчить і скавчить і завжди пхається поперед усіх. У всьому. Чим, скажіть на милість, ну от чим вона заслужила на таку…

місіс ебіґейл бласс

Місіс Бласс, ви теж могли б дечому у неї навчитися. Подивіться хоча б на її поставу.

ганс воллмен

Або на те, яка вона спокійна.

преподобний еверлі томас

І який чистий у неї одяг.

роджер бевінс ііі

Добродії?

Можна?

Якось після Різдва тато повіз нас на чудове сільське свято. Над дверима якоїсь м’ясарні ми побачили прегарний навіс із туш: оленів з вийнятими тельбухами, які попримотували дротами їм до боків назовні, наче величенькі яскраво-червоні гірлянди; фазанів та селезнів, підвішених догори ногами і з крилами, розпростертими за допомогою укритих повстю дротів, які підібрали так, що за кольором вони підходили до відповідних пір’їн (мушу зазначити, дуже майстерна робота); обабіч дверей стояло двійко поросят, схожих між собою як викапаних, а на спини їм припасували, ніби дрібних вершників, диких курей. Усе прикрасили зеленню, повсюди висіли свічки. Я була у білому, гарненька дитина; за спину звисала довга коса, і я знай навмисне погойдувала нею, ось так. Їхати звідти мені страшенно не хотілося, тому я здійняла бучу. Щоб мене заспокоїти, тато купив одного оленя і попросив допомогти прив’язати його ззаду до візка. Ця картина ще й досі у мене перед очима: мимо пропливає і поступово зникає у передвечірній імлі сільський краєвид; безживний олень, з якого скрапує кров, залишаючи тонкий слід позаду; вгорі мерехтять зірки; коли ми переїжджаємо збудовані зі свіжої деревини містки, вони аж постогнують під нашою вагою, а попід ними дзюркочуть струмки та потічки; ми ж тим часом прямуємо додому у дедалі густішій…

джейн елліс

Уф-ф.

місіс ебіґейл бласс

Я почувалася тоді так, ніби належала до якогось нового різновиду дітей. Не була хлопцем (це вже напевне), але й звичайною дівчинкою теж не була. Представниці тієї раси у спідницях, вічно заклопотані заварюванням чаю, до мене жодного стосунку не мали.

Я ж, бачте, плекала такі високі мрії.

Світ здавався тоді мало не безмежним. Я збиралася побувати у Римі, Парижі, Константинополі. В уяві у мене поставали якісь потаємні, розташовані у напівпідвальних приміщеннях кав’ярні, де, притиснувшись до вогкої стіни, ми з другом (вродливим і щедрим) обговорювали… чимало всякої всячини. Глибокі думки, нові ідеї. На вулицях зблискувало дивне зелене світло; неподалік, під брудними скособоченими причалами, плюскотіло море; насувалися клопоти, революція, до якої ми з моїм другом мусили…

Що ж, як то часто буває, мрії мої… не здійснилися. Чоловік у мене не був ані вродливий, ані щедрий; він був просто нудний. Грубо зі мною не поводився, але й ніжності не виявляв. Їздили ми не до Рима, Парижа чи Константинополя, а лише до Ферфакса — туди й сюди, і так без кінця, бо там жила його літня мати. Він, таке враження, взагалі мене не бачив, йому треба було мною тільки володіти, а коли називав мене «дурною» (траплялося таке нерідко), то лише стовбурчив у мій бік свої куценькі вуса. Я, бувало, казала щось, на мою думку, правдиве й аж ніяк не безпідставне — наприклад, про його неспроможність сягнути поступу на своєму професійному поприщі (то був любитель понарікати та поскаржитися, який постійно уявляв себе жертвою всіляких змов, а тому не сумнівався, що ставляться до нього погано, шукав першу-ліпшу зачіпку для сварки й уже невдовзі опинявся на вулиці), але він лише ворушив тими своїми вусами і заявляв, що це — «жіночий погляд на речі», та й по всьому. Хай що я казала, йому було байдуже. Слухати, як він вихваляється, що справив неабияке враження на того чи іншого дрібного чиновника одним надзвичайно влучним і «гострим» слівцем — а я ж стояла поруч, і те слівце чула, і бачила, що чиновник з дружиною ледь стрималися, щоб не порснути зі сміху, — о, це було… непросто. Я ж, бачите, й далі залишалася тією чарівною дитиною у білому, з Константинополем, Парижем і Римом у серці, дитиною, яка тоді ще й гадки не мала, що належить до «нижчого виду»: це ж «просто» жінка, що з неї взяти. А вечорами помічати часом, як він стріляє у мене тим особливим поглядом (о, я вже добре його знала, той погляд), що означав: «Зберіться-но, мадам, скоро я вилізу на вас, і вам здаватиметься, що складаюся я з самих лише стегон та язика, вусики ж мої розмножаться так, що кублитимуться у кожному вхідному, так би мовити, отворі… а тоді знову вилізу на вас, напрошуючись на компліменти»… ні, знести все це було просто годі.

Потому пішли діти.

Так, діти. Троє чудових дівчат.

У тих дівчатах я знайшла свій Рим, свій Париж, свій Константинополь.

Його вони взагалі не цікавлять, от хіба що похизуватися ними на людях він таки полюбляє. Одну знай картає за якусь дрібну провину, іншу ганьбить за те, що наважилася боязко висловити свою думку, всім трьом гучно читає лекції про якісь цілком очевидні речі («Бачите, дівчата, місяць висить он там угорі, серед зірок»), і то таким тоном, ніби сам допіру це з’ясував, а потім роззирається навколо, щоб побачити, яке враження справляє на перехожих його мужність.

джейн елліс

Зволите закінчувати?

Люди чекають.

місіс ебіґейл бласс

Невже він про них потурбується?

Доки мене не буде?

Кетрін скоро до школи. Хто подбає про те, щоб вона вдягалася належним чином? Мерібет має проблеми з ногою, вона сором’язлива і часто приходить додому в