Читати книгу - "Будні феодала - 2, Олег Говда"

Свидригайло-Задунайський зойкнув, наче заєць у зубах лисиці і, несподівано для такої комплекції, жваво відстрибнув.

— Роздягайся…

Виховний процес не можна переривати на половині. Це як із антибіотиками. Якщо повного курсу не пройти — користі не буде. Навіть шкідливо. Віруси пристосуються, і наступного разу хвороба так легко не відступить.

— Я... Я... Ви не смієте!

— Пістоль… Повторювати не стану. Рахую до трьох, потім стріляю.

Найважливіше прохолодний, навіть байдужий тон і морда цеглою. Будь-які емоції залишають надію, що можна впросити, розжалобити. А байдужий чурбан або стіну тільки закінчений кретин благати стане. Тим більше, загрожувати їй.

Вельможний пан Свидригайло-Задунайський виявився саме таким. Розчервонівся так, що хоч прикурюй від морди… Відкрив рота, вдихнув, надув щоки і… голосно зіпсував повітря. Причому, здається, не лише газами. Меліса повірила, що я пристрелю недоумка, якщо він ще щось брякне, і випереджально тицьнула пана в пузо держаком списа.

— Бачиш, не хотів по-доброму зняти шаровари, тепер — мимоволі доведеться. Чи ти, як дбайливий господар, усе додому несеш?

Як і слід було чекати, жарту гумору, засранець не зрозумів. Та й мене, зізнатись, уже втомила ця комедія.

— Іване! Прослідкуй, щоб пан роздягнувся догола, і прожени його з версту бігцем. Батога не шкодуй. Подохне — його проблеми... Когось залишити на допомогу? — вказав поглядом на черкесів, що поверталися. — Раптом лакеї повернуться?

Козак по-вовчому оскалився і стріпнув чубом. Ні, мовляв, не треба, отамане. Нехай повертаються, якщо дурні.

— Ну, як знаєш… Поїхали, Мелісо. Тут смердить… Хочу скупатися. Десь неподалік озерце має бути. Якщо мапа не бреше. Он у тому боці…