Читати книгу - "Скорочено Мина Мазайло"

Увіходить дядько Тарас, сумно питаючи, чи нікому він тут не потрібний. Відповідають, що не потрібний, хіба що хай двері відчинить, як хто прийде поздоровляти.

Дядько Тарас од образи не зна, що робити. Постукав до Мокія:

— Тобі я ще не потрібний?

13

Виглянув М о к і й

— Як комсомольцю кадила, так ви мені потрібні. Тоді дядько Тарас, дивлячись у дзеркало:

— А собі ти ще потрібний?

Знову починає лаяти себе, обзиваючи різними прізвиськами. Задзвонив у сінях дзвоник. Дядько пождав, чи не вийде хто відчиняти, нарешті вирішив відчинити сам.

14

Увійшла Баронова—Козино з букетом квітів.

Побачивши, що в кімнаті нікого немає, занервувалася. Виходить дядько Тарас, і вона його питає, чи вдома Мазєніни. Дядько вирішив помститися і сказав: "Зайломази, ви хотіли спитати?" Баронова—Козино пояснює, що він, мабуть, не читав публікації в сьогоднішній газеті. Дядько Тарас у гніві кричить: "А в завтрашній буде моє спростування: тільки Зайломази!.. Як це так: раз, два — і вже Мазєніни, га? І розповідає, що за царських часів дуже важко було змінити навіть непристойне прізвище. Почувши одне з таких прізвищ, Баронова—Козино знепритомніла. Дядько Тарас знічев'я читає газету, і, побачивши підпис "Іона Вочре-вісущий", регочеться: "Люблю зладєя!" Вчителька очулася і образилася: "Ви ще й смієтесь! Ви ще й глузуєте!" Дядько Тарас відповідає: "Де ж пак! Читаєш фельєтона — зовсім не смішно й не дотепно, ну, а вже як дочитаєшся до підпису, не можна вдержатись".

15

Широко розчиняються двері, входять усі Мазайли, тьотя Мотя. Баронова— Козино привітала Мазайла та всіх присутніх.

Баронова—Козино

— А не забули ще... Пахнєт сеном над...

Мазайло продовжує вірш, усі підхоплюють і разом натхненно декламують, намагаючись дотримуватися "правильних проізношеній", але у них це виходить дуже смішно.

Дядько Тарас демонстративно починає читати слова однієї старовинної народної пісні, а Мокій — іншої. "

Тьотя Мотя прибила на стіну газету в рямцях. Тоді:

— Хай живе Мина Маркевич Мазєнін! Ура—а!

Дядько Тарас

— Хай живе Мазайловський! (Нишком.) Гетьман Виговський!

Мокій

— Мазайло—Квач!

Тьотя, Мазайло, Мазайлиха, Баронова—Козино, Рина оточили Мокія, закружляли навколо нього, переможно закричали, приспівуючи "Сенокос".

16

Раптом увійшли: Тертика з м'ячем і з газетою "Комсомолець України", Губа і в перспективі за ними Уля.

Мокій (дo них)

— Поможіть хоч ви! Сам уже не можу, хіба ж не бачите... Комсомольці розпитують, з чого це такий шум учинився. Тьотя Мотя показує

на газету, просить почитати голосно, щоб усім—усім було чути. Губа придивляється, починає читати, але не там. Його поправляють, а він раптом вичитує зовсім інші рядки в газеті:

— "За постановою комісії в справах українізації, що перевірила апарат Донвугілля, звільнено з посади за систематичний і зловмисний опір українізації службовця М. М. Мазайла—Мазєніна..."

Усі ойкнули. Кинулись до Мазайла розпитувати, що ж це таке, невже правда, але той занімів...

Тертика (до Мокія)

— А ми прийшли врятувати тебе од міщанської стихії...

Уля

— Це я... Побачила — наші... йдуть... Так я покликала на поміч... Я вже до тітки ніколи не поїду.

Мока в радості й захопленні:

— Ну, Улю!

Натхненно читає вірша, комсомольці підхоплюють його, а Тертика говорить:

— Скоро скажемо всім Мазєніним: гол! Ударив м'яча. Губа підбив, за ним Мока та Уля.