Читати книгу - "Шовкопряд, Джоан Роулінг"

— Місіс Квайн натякнула, що мені заплатите ви,— зізнався Страйк.

Грубі щоки почервоніли, темні очі, мокрі від кашлю, звузилися.

— Ну, тоді можете повертатися до Леонори...— груди Елізабет знову заходили ходором під елегантним жакетом: вона стримувала кашель,— ...і переказати їй, що я пенні не заплачу, щоб повернути того покидька. Він... в-він мені більше не клієнт. Перекажіть їй... перекажіть...

Її охопив новий напад шаленого кашлю. Відчинилися двері, й увійшла тоненька дівчина-помічниця, що ледь несла масивну дерев’яну тацю, на якій стояли чашки і кавник. Страйк підвівся і взяв у неї тацю; на столі не було вільного місця, і дівчина заходилася розчищати. Вона так нервувала, що перекинула стос паперів.

Розлючений змах рукою з боку літагентки змусив дівчину злякано вибігти з кімнати.

— Ах ти ж мале дурне...— задихнулася Елізабет Тассел.

Страйк опустив тацю на стіл, не зважаючи на розкидані по килиму папери, і повернувся на своє місце. Літагентка була добре знайомим йому типажем агресора: з тих жінок старшого віку, які експлуатують, свідомо чи ні, дитячі спогади чутливих натур про вимогливих і всесильних матерів. Страйк до такого залякування мав імунітет. З одного боку, його мама, попри всі свої хиби, була молода і дуже його любила; з іншого, і в цій дракониці він бачив слабкість. Невпинне куріння, вицвілі фотографії і лежанка для старого собаки виказували жінку сентиментальнішу, ніж здавалося її молодим підлеглим.

Коли Елізабет нарешті припинила кашляти, Страйк подав їй чашку кави, яку сам і налив.

— Дякую,— нелюб’язно пробурмотіла вона.

— Отже, ви вигнали Квайна? — спитав він.

— Навіть і не пригадаю,— каркнула Елізабет.— Усе якось дуже швидко полетіло шкереберть. Оуен посеред ресторану підскочив, практично накричав на мене, а тоді вибіг геть, лишивши рахунок на мене. Якщо вам цікаво, то свідків сказаному ним ви знайдете вдосталь. Оуен постарався влаштувати добрячу сцену.

Вона потягнулася по нову цигарку, тоді подумала і Страйку теж запропонувала. Підпаливши обидві, мовила:

— Що саме розповів вам Крістіан Фішер?

— Небагато,— відповів Страйк.

— Для вас обох буде краще, якщо це так,— різко заявила вона.

Страйк нічого не сказав і просто курив і пив свою каву, поки Елізабет чекала, явно сподіваючись почути щось ще.

— Він не згадував роман «Бомбікс Морі»? — спитала вона. Страйк кивнув.— І що казав?

— Що Квайн помістив у книжку багато відомих людей, яких легко впізнати.

Запала напружена пауза.

— Сподіваюся, Чард його таки засудить. Він саме так звик затуляти роти, ба ні?

— Ви не зв’язувалися з Квайном після того, як він пішов з... як називалося те місце, де ви вечеряли? — спитав Страйк.

— «Річкове кафе»,— каркнула Елізабет.— Ні, я не намагалася з ним зв’язатися. Додати не було чого.

— І він з вами не зв’язувався?

— Ні.

— Леонора казала, ніби ви запевняли Квайна, що нова книжка — це найкращий його твір, а тоді змінили думку і відмовилися її представляти.

— Що-що вона сказала? Та я не... я ні...

Цей пароксизм кашлю був страшніший за попередні. Страйк відчув сильне бажання відібрати в неї цигарку — так вона хакала й плювалася. Нарешті напад минув. Елізабет випила півчашки кави одним ковтком, і їй наче полегшало. Твердішим голосом вона провадила:

— Я такого не казала. «Найкращий його твір» — це з його слів Леонорі?

— А що ви насправді сказали?

— Я була хвора,— хрипко мовила Елізабет, ігноруючи питання.— Грип, тиждень не виходила на роботу. Оуен подзвонив до офісу і сказав, що роман завершено; Ральф пояснив, що я вдома і не встаю з ліжка, тож Оуен прислав кур’єра з рукописом просто до мене додому. Мені довелося встати з ліжка, щоб прийняти пакунок. Дуже типовий для нього вчинок. У мене була температура під сорок, я ледве на ногах трималася. Але його книжку завершено, отже, я маю її прочитати негайно!

Вона сьорбнула ще кави і повела далі:

— Я кинула рукопис на столик у коридорі й повернулася в ліжко. Оуен почав мені дзвонити — практично погодинно — і питати, що я думаю. Дзвонив і дзвонив — цілу середу, тоді цілий четвер... Я ніколи в житті такого не робила раніше,— прохрипіла Елізабет.— Я в ті вихідні мала поїхати. Дуже на це чекала. Не хотіла скасовувати поїздку і не хотіла, щоб Оуен мені дзвонив що три хвилини. І... просто щоб його позбутися... мені було так погано... я побіжно переглянула текст.

Вона глибоко затягнулася цигаркою, звично кашлянула і провадила:

— Було наче не гірше, ніж попередні його твори. Власне, навіть краще. Цікавий початок. Деякі образи вражали. Така собі готична казка, темна версія «Шляху паломника».

— Ви когось упізнали в тих шматках, які читали?

— Персонажі видавалися радше символічними,— відповіла Елізабет, ніби захищаючись,— включно з агіографічним автопортретом. Численні сцени зі... збоченого сексу,— знову закашлялася вона.— Я вирішила, що все як завжди... але я не читала уважно, я перша готова це визнати.

Страйк бачив, що Елізабет Тассел не звикла визнавати свої помилки.

— Я... я переглянула перший розділ, епізоди з Майклом і Денієлом. Глянула закінчення — гротескне і дещо дурнувате... Якби я не була така хвора, то прочитала б усе уважно і, звісно, сказала б, що таке йому не минеться. Денієл — дивний чоловік, дуже легко ображається...— Голос знову підводив її; сповнена рішучості закінчити речення, вона встигла задихано вимовити: — А Майкл найпа... найпаскудніший...— і знову вибухнула кашлем.

— Нащо містерові Квайну видавати роман, за який його точно потягнуть у суд? — спитав Страйк, коли вона перестала кашляти.

— Бо Оуен не вважає, що закони решти суспільства стосуються його персони,— грубо відповіла Елізабет.— Гадає, що він геній, анфан-терібль. Пишається здатністю шокувати. Вважає, що це сміливо й героїчно.

— Що ви зробили з рукописом після того, як проглянули його?

— Набрала Оуена,— відповіла вона, на мить приплющивши очі, вочевидь, від люті на себе.— Сказала, що класно написав, а тоді попросила Ральфа забрати той клятий рукопис із мого дому і зробити дві копії, одну надіслати Джері Вальдгрейву, редактору Оуена в «Ропер-Чарді», а другу... о Господи... другу — Крістіану Фішеру.

— Чому ви просто не відправили рукопис в офіс електронною поштою? — поцікавився Страйк.— У вас хіба не було тексту на флешці?

Елізабет вкрутила цигарку в попільничку, де було повно недопалків.

— Оуен наполягає, що й