Читати книгу - "Розбивши її життя (частина 1), Сафо Мелі"

Олексій

Наш час

Вранці я прокинувся зовсім розбитим. Голова йшла обертом, пити хочеться страшено. Зайшовши на кухню, набрав води в склянку і залпом залив в себе. Господи, таке відчуття, що я всю ніч бухав! Давно не відчував такого похмілля. Обернувся і офігів, коли побачив на столі порожню пляшку з-під віскі. «Ну ти красень, Льоха!» - сказав я сам собі, не розуміючи, як третина склянки перетворилася в 0,75 літра.

Щось я занадто захопився всією цією історією. Треба якось повернутися до реальності, попрацювати. А то ця дівчинка раптово повернулася з минулого, і тепер знову збиває мені всі налаштування.

Зваривши собі подвійний еспресо, я з чашкою вийшов на балкон, сів в улюблене крісло і закурив. Як добре, що сьогодні вихідний. Якби в такому стані довелося їхати кудись, це стало б тортурами. Зараз остаточно прокинуся, попрацюю з документами, а потім цілий день буду відпочивати.

- Задзвонив телефон. Я різко піднявся з крісла і зловив легке запаморочення.

Так, вік уже не той. Раніше могли компанією пити всю ніч, а потім без сну на роботу заступати добу. А тепер ... Звук телефону розірвав мені мозок. Я покосився на незнайомий мені номер і зняв трубку:

- Алло?

Ніхто не відповів, лише якийсь шурхіт почувся, а за ним подих.

- Ви говорити будете? - задав я питання, збираючись уже відбити дзвінок, але раптом мені відповіли:

- Ой, вибачте, будь ласка! Я, здається, випадково не той номер набрала! - мене немов двісті двадцять вольт пробило від тім'ячка до кінчиків пальців на ногах, коли я почув жіночий голос в телефоні. Але перш, ніж вона встигла скинути виклик, у мене вирвалося:

- Ася?

Кілька секунд тиші і потім нервовий короткий подих на тому кінці ніби підтверджували мій здогад, і пальці рук зрадницьки заклякли. Але жінка все спростувала:

- Ні, вибачте, я просто помилилася.

Вона відключилася, а я в розгубленості дивився на екран телефону. Я був абсолютно впевнений, що це була саме вона. Вже багато років я не бачив її і не чув. Але цей голос - я чітко пам'ятаю його!

Навіщо вона мені зателефонувала? І звідки у неї мій номер телефону?

Я затягнувся сигаретним димом, зробив ковток кави і поставив чашку на столик. «Що за дурниця з тобою діється, Семенов?! Ну, помилився хтось. А ти на грунті бурхливих спогадів придумуєш собі всілякі нісенітниці! Та й навіщо воно тобі все треба стільки років потому?! У тебе давно своє життя, у неї - своє!». Я намагався роз'яснити сам собі, але всередині все одно відчував, що ця історія важлива, що не дарма мене вищі сили зараз привели в її будинок і вручили її щоденник. Потрібно буде потім пробити цей номер. Я зберіг його в пам'ять телефону, допив свою каву і вирішив, що необхідно привести свої думки і почуття до ладу. Щоб перестати вигадувати зайве, я прийняв прохолодний душ і вирішив зануритися в роботу.

Коли я закінчив з документами, на годиннику було вже майже три години дня і в животі зрадницьки забурчало. Саме час щось перекусити. Раптово виявилося, що мій холостяцький холодильник - сам продуктами не поповнюється. Там я виявив тільки молоко і вершкове масло. Вибиратися в супермаркет зараз зовсім не хотілося. Тому я вирішив, що влаштую собі день тюленя, замовлю доставку піци і подивлюся якийсь цікавий фільм.

Відкривши ноутбук, я почав шукати, де б замовити смачну піцу, але тут в закладках виявив одну з соціальних мереж, яку мені рекомендувала Вірочка, аргументуючи тим, що бізнес повинен бути представлений у всіх куточках світової мережі і в соціальних - теж.

Я з ентузіазмом натиснув на посилання. Після вчорашнього читання щоденника мені захотілося знайти Асю і Ромчика, подивитися, чим живуть і як виглядають. Переді мною з'явилася синьо-біла сторінка Фейсбук, і я про себе посміявся над перекладом назви сайту. Хто б міг подумати, що соціальна мережа «мордокнига» стане найпопулярнішою в світі! Після реєстрації довелося пройти десять кіл пекла. Я клацав кнопкою миші, пропускаючи по черзі кроки додавання фото та інформації про себе, і ось нарешті перед очима з'явився заголовок: «Знайдіть друзів».

Я дивився на цей напис на екрані і з жалем усвідомив, що друзів у мене не лишилося. Після одруження я втратив зв'язок абсолютно з усіма, з ким спілкувався раніше. Ромка поїхав на заробітки кудись за кордон, так там і залишився жити. Вовка вступив до університету, потім одружився і після випуску переїхав з дружиною в інший кінець країни. Подруги Асі зникли з мого життя разом з нею.

«Калинова Ася» - мої руки самі набрали ім'я. На екрані закрутилося кільце і випали результати пошуку. Перші три жінки були явно не тими, кого я шукав. А ось на четвертій я впізнав її.

За всіма ознаками вона не користувалася цим сайтом вже 10 років. З фотографії мені посміхалася молода дівчина років 25. Мабуть, фото було зроблено під час відпустки, тому що на тлі вирувало хвилями море.

Я пам'ятаю Асю ще зовсім юною, а зараз вперше бачив її дорослою жінкою. Відростила довге волосся, що, як і сукня, розвивалося на вітрі. Під тонкою тканиною сукні, що сягала трохи вище колін, виднілася спокуслива фігура. Ася залишилася досить стрункою, але придбала більш округлі жіночні форми.

Високі невеликі груди, вузька талія, красивий контур стегон і довгі стрункі ноги. З молодої дівчини вона перетворилася в дуже красиву молоду жінку. А, судячи з сяючих очей і усмішки, ще й в щасливу. З жалем я виявив, що більше фотографій вона не розміщувала. З інформації, зазначеної на сторінці, був вказаний лише університет, який вона закінчила і більше нічого.

«Володимир Чигиринов» - сайт видав відразу ж фото добре знайомого мені Вовки з світлиною, на якій була вся його родина. Він, поруч дружина, яка виглядає трохи старшою за Вовку, і купа дітей: малий, мала, менше. Наймолодший років двох сидів у Вовки на руках. Нічого собі, Вовка дав! Цілих четверо діточок!

«Роман Пилипівський» - на сторінці колишнього кращого друга була фотографія дворічної давнини. Поважний чоловік у діловому костюмі. Злегка почав лисіти, але виглядає добре. «А ну давай подивимося, куди тебе життя закинуло, Ромчику!» - прошепотів вголос і перейшов в розділ інформації.