read-books.club » Інше » До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь) 📚 - Українською

Читати книгу - "До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)"

238
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)" автора Франческо Петрарка. Жанр книги: Інше. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 12 13 14 ... 45
Перейти на сторінку:
що ніхто не може зробитись і залишатись нещасним всупереч своїй волі. Та, як сказав я ще на початку, людям властива хвороблива і причеплива схильність до самообману, згубнішої за яку немає нічого в житті. Цілком виправданими бувають побоювання щодо хитрощів з боку хатніх рабів, оскільки звичка довіряти їм послаблює здорову обачливість господарів, а крім того, їх звичний улесливий голос пестить ваш слух, усуваючи будь-яку недовіру: дві обставини, що не стояли б на перешкоді обачності у стосунках зі сторонніми. Наскільки ж більше слід вам побоюватися своїх власних хитрощів, оскільки і любов, і довіра, і звичка в цьому випадку набагато більші, зважаючи, що кожна людина цінує себе вище, ніж насправді варта, і любить себе більше, ніж належить; та й відділити обманутого від обманщика тут неможливо.

Ф р а н ч е с к о

Ти сьогодні часто вживаєш ці слова. Проте, наскільки сам пам’ятаю, я ніколи не обманював себе. Нехай би тільки інші не обманювали!

А в г у с т и н

Ти зараз найбільше обманюєш себе, хвалячись, нібито ніколи цього з тобою не траплялось. Але я не настільки низької думки про твій природний розум, щоб повірити, буцім ти, розваживши вдумливо, сам не впевнишся, що ніхто не стає нещасним інакше, ніж з власної волі — а саме навколо цього положення точиться вся наша суперечка. Отже, скажи мені, будь ласка… але поміркуй як слід, щоб відповідь твоя спиралась на істину, а не на почуття. Скажи, як на твою думку: чи люди грішать з примусу? Мудреці-бо твердять, що гріх — вчинок добровільний до такого ступеня, що там, де немає волі, там немає гріха. А ти раніше погодився зі мною в тому, що без гріха ніхто не буває нещасливим.

Ф р а н ч е с к о

Бачу, що я поступово відхилився від суті нашої розмови, і змушений визнати, що початок мого нещастя спричинився з моєї власної волі; за подібністю, я готовий поширити справедливість цього твердження на інших. Але нині ти теж маєш у чомусь погодитися зі мною.

А в г у с т и н

Щодо чого я маю погодитись?

Ф р а н ч е с к о

Якщо правда, що ніхто не падає попри власну волю, то треба визнати правдивим також те, що багато хто, з власної вини послизнувшись, залишаються лежати вже не зі своєї волі, що я ладен з упевненістю стверджувати щодо себе самого. Я вважаю, що це мені послано за кару, щоб я не смів уже підвестися, хоч би як того прагнув, за те, що не бажав встояти тоді, коли міг.

А в г у с т и н

Точка зору твоя не така вже й безглузда, проте, коли ти усвідомив свою помилку в першому випадку, то неминуче визнаєш її також в іншому.

Ф р а н ч е с к о

Отже, «впасти» і «лежати» ти визначаєш, як тотожні поняття?

А в г у с т и н

Навпаки, різні; «я волів» і «я волію» різняться за ознакою часу, але відображають той самий душевний стан волевиявлення.

Ф р а н ч е с к о

Відчуваю, якими тенетами ти мене обплутуєш; але той атлет, що здобуває перемогу спритністю, не сильніший, а тільки досвідченіший.

А в г у с т и н

Ми розмовляємо перед лицем Істини, яку завжди втішає простота і якій вороже лукавство; відтак, щоб у тебе щодо цього не виникало сумнівів, ми поведемо дальшу свою мову з граничною простотою.

Ф р а н ч е с к о

Це найприємніше, що я міг сподіватись почути. То скажи, коли вже йдеться про мене, як наміряєшся ти довести мені, що, будучи нещасним, — чого я, власне й не заперечую, — я залишаюся таким тільки з власної волі ще й зараз, коли ніщо так не терзає мене, ніщо так гостро не суперечить моїм прагненням, як це; а вдіяти я нічого не можу?

А в г у с т и н

Якщо ти твердо триматимешся того, щодо чого ми домовились, я покажу тобі, що ти мав би вжити інші слова.

Ф р а н ч е с к о

Про яку домовленість ти мені нагадуєш і які слова радиш мені вживати?

А в г у с т и н

Ми домовились, не мудруючись, з’ясовувати істину і викладати її у простих словах. Тому, що стосується слів, я радше хотів би почути від тебе щире зізнання: замість «не можу нічого вдіяти», просто — «не бажаю діяти».

Ф р а н ч е с к о

Так ми ні до чого не прийдемо, бо я ніколи в такому не зізнаюся. Я добре знаю, і ти сам свідок того, скільки разів я намагався, та не зміг, скільки сліз я марно вилив.

А в г у с т и н

Я можу засвідчити потоки твоїх сліз, але не істинність твоєї волі.

Ф р а н ч е с к о

Закликаю в свідки небо! Людям-бо не дано знати, скільки я вистраждав і як пристрасно волів підвестись, якби тільки це було можливо.

А в г у с т и н

Замовкни! Раніше небо змішається із землею, раніше зірки впадуть з неба у пекло і повстануть одна на одну, узгоджені природою стихії, ніж дозволить себе ошукати Істина, присутня тут суддею нашій суперечці.

Ф р а н ч е с к о

До чого ти хилиш?

А в г у с т и н

Часто викликаючи у тебе сльози, усвідомлення власного нещастя, однак, не змінювало твоїх намірів.

Ф р а н ч е с к о

Скільки разів я повторював: зробити більше було понад мої сили.

А в г у с т и н

Стільки ж разів я відповідав, що було тобі радше понад волю! Втім, не дивує мене, що ти блукаєш нині тими самими манівцями, якими сам я свого часу блукав, шукаючи шляху до нового життя. Я рвав на собі волосся; бив себе по лобі; заламував пальці; скорчившись і обхопивши коліна руками, сповнював небо невимовно гіркими зітханнями і поливав землю навколо себе рясними сльозами. Та, незважаючи на всі ті бідкання, я залишався тим, чим був, аж доки, нарешті, глибокі роздуми представили мені наочно всю тяжкість мого становища. І лише тоді, сповнений справжньої волі, змінивши знемогу на потугу, з дивовижною швидкістю я обернувся на іншого Августина, чию історію, гадаю, ти знаєш з моєї «Сповіді».

Ф р а н ч е с к о

Звісно, знаю; зокрема, запам’яталось про спасительну смоківницю, в тіні якої здійснилося твоє диво.

А в г у с т и н

Цілком справедливо. Бо ні мирт, ні плющ, ані навіть лавр[34], улюблений, як кажуть, Аполлоном і цілим сонмом поетів (серед яких ти й сам, єдиний у свої часи удостоєний вінка з його гілок), не повинні бути миліші твоїй душі, що лаштується після стількох бур увійти в тиху гавань, ніж спогад про смоківницю, яка знаменує для тебе певну надію на виправлення і прощення.

Ф р а н ч е с к о

Не заперечую. Кажи, будь ласка, далі.

А в г у с т и н

Я виходжу з того, до чого ми прийшли: з тобою донині відбувалося те саме, що з багатьма, до кого можна застосувати вірш Вергілія:

Він постанови не змінить, даремно й сльозами вмиватись[35].

1 ... 12 13 14 ... 45
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)» жанру - Інше:


Коментарі та відгуки (0) до книги "До нащадків моє послання. Таємниця мого зцілєння, або Книга бесід про байдужість до мирського (Сповідь)"