Читати книгу - "Оповіді про кохання, божевілля та смерть"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Юнак, попри характер батька, дуже його любив. Він вийшов, розлючений через те, що не міг зігнати свою злобу, ще сильнішу через те, що він знав, що вона несправедлива. Йому давно було відомо, що мати Лідії ще за життя чоловіка була коханкою Аррісабалаги, а потім чотири чи п’ять років вони зустрічалися час від часу; але старий розпусник, скручений артритом, як це часто буває з хворобливими старими парубками, був уже далеко не тим у стосунку до братової, кого вдавав. І якщо він утримував матір і доньку, то робив це із своєрідної вдячності колишнього коханця, та передусім для того, аби дати підґрунтя для нинішніх чуток, які надимали його марнославство. Небель згадував матір Лідії; і з дрожем юнака, який шаліє від заміжніх жінок, пригадував той вечір, коли вони разом схилилися над «Illustration» і йому здалося, що своїми несподівано натягнутими нервами він відчув глибокий віддих жадання, що йшло від дорідного тіла, яке ледь торкалося його. Звівши очі, Небель побачив її затуманений погляд, який важко вперся в його.
Може, він помилився? Вона була страшенно істеричною, однак рідко виходила із себе; розстроєні нерви грюкотали всередині, тому вона то хворобливо наполягала на якійсь бздурі, то раптом змінювала думку. Провісником загострень була наростаюча і конвульсивна впертість, з якою вона громадила одна на одну дурниці. Вона зловживала морфієм — через печальну необхідність і франтівство. Мала тридцять сім років, була високою, з пухлими яскраво-червоними устами, які постійно облизувала. Її очі, хоча й не були великими, здавалися такими через розріз і дуже довгі вії; вони манили своїм сяйвом. Вона малювалась. Як і донька, одягалась із досконалим смаком, і це, без сумніву, було її найбільшою привабою. Як жінка вона була, мабуть, дуже чарівною, та зараз істерія виснажила її тіло, бо вона, ясна річ, мучилась утробою. Коли підхльоскування морфію минало, її очі меркли, й від кутиків губ і очей розбігались тоненькі зморшки. Та попри це, та сама істерія, яка руйнувала її нерви, магічно підживлювала її тонус.
Вона щиро любила Лідію; і послуговуючись мораллю буржуазних істеричок, привела би свою доньку до морального падіння, аби зробити її щасливою — для того, щоб забезпечити їй те, що для самої неї було щастям.
Тож стурбованість батька щодо цього зачепила в душі Небеля найпотаємніші струни закоханого. Як усе це оминуло Лідію? Бо чистота її цери, щирість її дівочої пристрасті, яка з’являлася в її сяючих очах, були вже не доказом чистоти, а сходинками шляхетного блаженства, якими Небель тріумфально піднімався, аби відірвати з гнилої рослини квітку, яка його потребувала.
Це переконання було таким сильним, що Небель ані разу не поцілував її. Якось по обіді, проходячи повз будинок Аррісабалаги, він відчув нестримне бажання її побачити. Його щастя було повним: він застав її одну, в пеньюарі, з пасмами волосся, що впали на щоки. Сміючись, вона прихилилася до стіни, біля якої він її перехопив. І юнак, стоячи навпроти неї і майже торкаючись її, відчув у своїх руках, що лишалися непорушними, високе щастя чистого кохання, яке він так легко міг би забруднити.
Та потім вона буде його жінкою! Небель, як міг, наближав свій шлюб. На днях він отримав обмежену дієздатність неповнолітнього, яка давала йому змогу покрити всі видатки, скориставшись своєю законною часткою спадку по матері. Лишалося лише отримати згоду батька, і мати дівчини на цьому наполягала.
Її становище, доволі двозначне в Конкордії, потребувало суспільного схвалення, яке, ясна річ, мало початися з майбутнього свекра її доньки. Та перш за все її спонукало бажання принизити, примусити буржуазну мораль зігнути коліна перед тим, що вона вважала непристойним і зневажала.
Уже не раз вона натякала на це в розмовах зі своїм майбутнім зятем: «мій сват», «моя нова родина», «зовиця моєї доньки». Небель відмовчувався, і тоді очі матері світились іще лихішим вогнем.
Аж доки одного дня полум’я спалахнуло. Небель призначив шлюб на 18 жовтня. Залишалось ще понад місяць, але мати дівчини дала юнакові ясно зрозуміти, що бажає на весіллі присутності батька.
— Це буде нелегко, — сказав Небель після гнітючої мовчанки. — Батькові важко виходити з дому вечорами… Він не виходить ніколи.
— Ах! — тільки й вигукнула мати, притьмом закусивши губу.
Запала ще одна пауза, однак ця була вже передвістям бурі.
— Ви ж не хочете брати шлюб потай, чи не так?
— О… — силувано усміхнувся Небель. — Мій батько також так не думає.
— Тоді що?
Знову залягла тиша, яка дедалі більше передвіщала грозу.
— Це через мене ваш вельмишановний батько не хоче бути присутнім?
— Ні, ні, пані! — вигукнув Небель нетерпляче. — Просто він такий… Якщо хочете, я знову з ним поговорю.
— Я хочу? — мати дівчини усміхнулась, роздуваючи ніздрі. — Робіть, як знаєте. Чи не могли б ви, Небелю, зараз піти? Я зле почуваюся.
Небель вийшов, глибоко роздосадуваний. Що він скаже батькові? Той завжди опирався цьому шлюбові, і син уже вдався до певних кроків, аби не зважати на це.
— Можеш робити все, що тобі заманеться. Але моєї згоди на те, аби ця утриманка стала твоєю тещею, ти не дістанеш ніколи!
Через три дні Небель вирішив раз і назавжди з’ясувати стан справ і вибрав для цього хвилинку, коли Лідії не було.
— Я розмовляв із батьком, — почав Небель, — і він мені сказав, що ніяк не може прийти.
Мати Лідії трохи зблідла, та її очі звузились і заблищали.
— Так?! І чому ж це?
— Не знаю, — глухо озвався Небель.
— Іншими словами, ваш вельмишановний батько боїться заплямувати себе, якщо його нога ступить сюди?
— Не знаю! — повторив він, і собі впершись.
— Цей пан завдає нам незаслуженої образи! Що він собі надумав? — додала вона розстроєним голосом, губи в неї тремтіли. — Хто він такий, аби так із нами говорити?
Відтак Небель відчув укол образи за свій рід.
— У чому річ, я не знаю! — його голос також дрижав. — Але він не тільки відмовляється прийти, він іще й не дає згоди на мій шлюб.
— Що? Як це відмовляється? Чому? Хто він такий? Яке він право на це має?
Небель підвівся.
— Ви не…
Та вона також підвелася.
— Так, він! Ви ще дитина! Запитайте в нього, звідки в нього багатство, яке він украв у своїх клієнтів! І цей гонор! Його бездоганна родина, без жодної плямки, цим бундючиться! Його родина!.. Нехай він вам розкаже, скільки разів лазив через паркан, аби переспати зі своєю жінкою ще до весілля! Він мені розповідатиме про
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповіді про кохання, божевілля та смерть», після закриття браузера.