Читати книгу - "Легковажна наречена, Аліна Амор"

Очевидно, намагаючись компенсувати довжину максі, жінки відривалися за рахунок верхньої частини сукні: декольте часто бувало екстремально глибоким як на мене, а плечі оголеними. Корсетів і бюстгальтерів не носили, але щось схоже було уже вшито в саму сукню, за рахунок чого талія втягувалась, а груди піднімались. При цьому вбрання не було жорстким, воно м'яко облягало тіло. З цієї причини нижньої білизни одягали небагато - тільки нижня сорочка з тонкої тканини з рукавами або без і довжиною нижче талії, і трусики, щось середнє між панталонами і нашою сучасною білизною. Вони були коротенькими та з оборочками і виглядали навіть симпатично, хоч і трохи смішно.

Також жінки носили панчохи за будь-якої пори року. Я не могла збагнути для чого вони потрібні весною та літом? Їх же не видно під сукнею! Навіщо даремно паритися? Для себе я вирішила, що не носитиму панчохи, хіба що на бал, там танці, спідниця може піднятися і відкрити ноги.

Туфлі схожі на наші балетки або модельне взуття на низьких підборах, і вкриті тканиною. Капелюшки легкі щоб не псувати плетіння або укладку, різноманітних кольорів та форм.

Чоловіча мода більш лаконічна: біла сорочка або світлих забарвлень, приталений сюртук або камзол, прикрашений вишивкою і штани. Взуття: шкіряне, туфлі чи чоботи, чорні або світлі.

Тітка Амалія почувала себе в модному світі наче риба у воді. Оглянувши зал з розвішеним по ньому одягом, вона орієнтувалася блискавично, вихоплювала підходящі сукні чи капелюшки, враховуючи типаж, колір очей і волосся, якимось шостим чуттям вгадуючи, що кому пасуватиме. І щоразу потрапляла у ціль. Відчуття стилю у графині було пречудове.

І добре, що вибором одягу займалася саме вона, бо у нас із Корделією це чуття було повністю відсутнє - я постійно норовила вибрати щось яскраве, у чому була б схожа на тропічного папугу, а кузина навпаки - тягнулася до одягу кольорів місячної ночі на цвинтарі - сірого, чорного або темно-фіолетового.

Ми відвідали з десяток магазинів, коли графиня змилостивилася і сказала, що настав час обідати. О так! Ще трохи і я б упала від знесилення.

І ми поїхали назад до замку.

Під час походів магазинами та дороги, Корделія зі мною не розмовляла. Була похмурою і на своїй хвилі. Амалія, здається, не звертала на це уваги. Чи то кузина завжди така відлюдькувата, чи то тітці просто однаково. Що дійсно цікавило графиню, так це сукні, капелюшки, туфлі, і все, що зараз модно. Я дізналася від неї, що завтра до мене приїде модистка, щоб зняти мірки для пошиття сукні на королівський бал. Ох, ще й це…

Розсіяно слухаючи її балаканину, я думала про своє. Точніше про Крістіана. Він такий милий…

Ми пообідали разом і розбрелися відпочивати по своїх кімнатах. Але я не могла дозволити собі байдикувати. Тож дочекавшись Софі, попросила відвести мене до бібліотеки. Що ми одразу й зробили.

Бібліотека займала майже половину третього поверху. Окрім неї тут знаходилося кілька гостьових покоїв, зараз закритих на ключ і з прибраними в чохли меблями. Тому поверх майже весь час був безлюдним.

Коли я переступила поріг бібліотеки, то завмерла на вході від подиву: розміри цього царства знань вражали, тут зберігалися тисячі книжок. Вона була набагато більша за нашу університетську бібліотеку: двоповерхова, дерев’яні полиці тягнулися вгору і в далечінь. Тут було декілька гвинтових та пересувних сходів, затишні дивани, крісла, кавовий столик та магічні лампи для зручності читачів. Та в ній можна жити не виходячи!

Я відпустила Софі і задумалася: а з чого, власне, почати?

Можливо, з пошуку обряду для повернення у рідний світ? Але як його провести? Чи може подивитись книги про потраплянок і як вони тут з’являються?

Але було ще одне, більш актуальне питання - як не спалитись раніше часу? Я ж нічого не знаю про цей світ!

Читати нудні талмуди з історії, географії та культури не цікаво, та й часу на це немає. А де знайти відомості, подані коротко та захоплююче? У дитячих книжках. Було б добре знайти щось на кшталт «Великої дитячої енциклопедії», щоб там взагалі усе було…

Мій погляд наштовхнувся на «Історію Мірадейї для дітей». Цілком згодиться для початку! Книга виглядає пошарпаною, схоже, її читали і не раз. Навряд чи ця книжка комусь потрібна, тож, прихопивши її, я повернулася до покоїв. Зручно розташувалася на м'якому дивані, закинула ноги на пуф і заглибилася у читання.

Отже, королівство очікувано називається Мірадейя. Столиця як встигла дізнатись ще вранці - Амідея. З півночі та сходу Мірадейю омивають відповідно Північне та Блакитне моря. Столиця знаходиться на східному узбережжі у Смарагдовій затоці. Форма правління - монархія. Якщо інформація у книзі актуальна, короля звуть Бернард II, а королеву - Маргарита Еланська.

На заході королівство сусідствує з Феріденом, країною, у якій форма державного правління магократія, тобто править рада магів. Там є Глава ради, але він скоріше реалізує волю ради, а короля немає. На півдні сусідом Мірадейї є Еланія, це теж королівство.

Історія Мірадейї довга і славна, всіляких королів, королев та подій була тьма-тьмуща, а з нової історії - років десять тому вони воювали з Феріденом, і цю війну мірадейці виграли завдяки драконам.

Драконам? Нічого собі! Я вже звикла, що цей світ просочений магією як повітрям, але дракони? От би їх побачити!

Що стосується населення королівства, то воно ділиться на простих людей, магів і драконів. Маги бувають звичайні та аристократія. Дракони - це завжди аристократи.

Щодо магії потрібно розібратися. Я швиденько пролистала книгу.

Ага, знайшла: магія - це вид енергії, вона розлита у навколишньому світі. Маги - це люди, які володіють вродженою здатністю поглинати цю силу із зовнішнього середовища - від стихій, від спілкування з вищими силами або відбираючи її у інших магів. Останнє не заохочується, усіляко забороняється та карається.