Читати книгу - "Донька пастора"

чітко окресленими рисами, які, у поєднанні з гладким чорним волоссям та аурою настояної меланхолії, надавали їй подібності з портретами Ван Дейка. Причаївшись за рулонами кретону біля вікна, вона спостерігала за розмовою Дороті з містером Ворбертоном. Якщо ви робите щось, що не обов’язково бачити місіс Семпрілл, то можете бути певні, що ця жінка неодмінно виявиться десь поблизу. Вона, як ті арабські джини, володіла вмінням матеріалізуватися там, де її менш за все хотіли бачити. Її пильного ока не оминав жодний промах, хай би яким незначним він був. Містер Ворбертон казав, що вона — як ті чотири вершники Апокаліпсису: «Така ж всюдисуща, усе бачить та все знає, і ні миті не спочиває, ні вдень, ні вночі».

— Дороті, люба, — проворкотіла місіс Семпрілл скорботним солодкавим голосом людини, яка намагається якомога делікатніше сповістити вам погані новини. — Мені конче потрібно з вами поговорити. Я мушу розповісти вам дещо настільки жахливе, що у вас волосся стане сторч!

— У чому річ? — приречено мовила Дороті, чудово знаючи, що саме місіс Семпрілл хоче їй розповісти: у тої була лише одна тема для розмов.

Вони вийшли з крамниці і тепер крокували вулицею. Дороті котила велосипед, а місіс Семпрілл дріботіла поруч малюсінькими пташиними кроками, нахиляючись усе ближче і ближче до Дороті, так що мало не торкалася ротом її вуха, мірою того як її історія ставала все делікатнішою.

— Ви, може, помічали в церкві дівчину, — почала вона, — яка завжди сідає на краю лави, тієї, що найближче до органа? Така доволі гарненька дівчина з рудим волоссям. Гадки не маю, як її звати, — додала місіс Семпрілл, яка поіменно знала кожного чоловіка, жінку та дитину у Кнайп-Гілл.

— То Моллі Фріман, — сказала Дороті. — Небога Фрімана, що торгує овочами.

— Моллі Фріман, кажете? То так її звуть? А я й не знала. Що ж...

Акуратний червоний ротик наблизився ще більше, скорботний голос понизився до трагічного шепоту. Місіс Семпрілл почала виливати на Дороті потік брудних наклепів, у яких були замішані Моллі Фріман і шестеро молодиків, що працювали на заводі з переробки цукрового буряку. Уже через кілька хвилин історія стала настільки обурливою, що Дороті, почервонівши до кінчиків вух, відсторонилася від нашіптуючих губ місіс Семпрілл і зупинила велосипед.

— Я не хочу цього слухати! — різко сказала вона. — Я знаю, що це неправда. Це не може бути правдою! Моллі Фріман — добра, тиха дівчина... вона була однією з найкращих серед моїх дівчат-скаутів і завжди люб’язно допомагала з церковними базарами. Вона б нізащо не стала робити того, про що ви розповідаєте.

— Але, Дороті, люба! Кажу вам, я на власні очі бачила...

— Мені байдуже! Негарно говорити такі речі про людей. Навіть якби це було правдою, не слід таке повторювати. У світі й так вистачає лиха, нічого ходити й дошуковуватися його.

— Дошуковуватися?! — видихнула місіс Семпрілл. — Моя люба Дороті, можна подумати, хтось би хотів чи мусив шукати! Біда в тому, що нині, куди не повернися, в очі так і лізе вся та мерзенна розпуста, в якій потопає наше місто.

Місіс Семпрілл завжди щиро дивувалася, коли її звинувачували в тому, що вона навмисне вишукує скандали. Ніщо, казала вона, так її не печалить, як вид людських пороків; от тільки вони самі постійно трапляються їй на очі, і лиш непохитне почуття обов’язку змушує її переказувати ці непристойності. Зауваження Дороті, замість того щоб втихомирити, лише заохотили місіс Семпрілл, і та почала просторікувати про загальний моральний занепад Кнайп-Гілл, ще одним підтвердженням якого була поведінка Моллі Фріман. Отож від Моллі Фріман та шести її молодиків місіс Семпрілл перейшла до доктора Гейсорна, міського лікаря, від якого завагітніли вже дві медсестри із сільської лікарні, а тоді до місіс Корн, дружини міського клерка, яку знайшли посеред поля геть п’яною після того, як вона перепила одеколону, а далі до вікарія церкви Святого Ведекінда у Міллборо, який вплутався у величезний скандал з хлопчиною-хористом, і так далі, одне вело до іншого. Якщо слухати її достатньо довго, у всьому місті й навколишніх селах не залишилося б душі, про яку місіс Семпрілл не розповіла б вам якихось огидних подробиць.

Важко було не помітити, що всі її історії були не просто брудними й наклепницькими, але також завжди щедро приправленими всілякими збоченнями. Порівняно з іншими пліткарями Кнайп-Гілл, вона була як Фройд проти Боккаччо. Після її історій у вас могло скластися враження, що Кнайп-Гілл з його тисячею жителів вміщував більше порідь зла, ніж Содом, Гоморра та Буенос-Айрес разом узяті. Та й справді, слухаючи про життя мешканців цих «рівнинних міст околиці[31]» нашого часу — від менеджера місцевого банку, що розтринькує гроші своїх клієнтів на дітей від другої коханки, до офіціантки у шинку «Пес і пляшка», яка розносить напої, одягнена в одні лише атласні туфлі на високих підборах; від старої міс Ченнон, вчительки музики, котра часом прикладається до пляшки джину зі свого таємного сховку і полюбляє строчити анонімні листи, до Меггі Байт, доньки пекаря, яка народила трьох дітей від власного брата, — так от, слухаючи про всіх цих людей, молодих і старих, бідних та багатих, що потопають у страхітливих вавилонських пороках, починаєш дивуватися, як це небо ще не розверзлося і праведний вогонь не стер Кнайп-Гілл з лиця землі. Але, хоч спочатку від кількості непристойностей у вас в’януть вуха, та, якщо послухати довше, з часом від розповідей місіс Семпрілл починає віяти одноманітністю. Адже у місті, де кожен є перелюбцем, педофілом чи наркоманом, навіть найганебніший скандал втрачає свою гостроту. Зрештою, місіс Семпрілл була гірше, ніж просто наклепницею, вона була занудою.

Що ж до того, наскільки люди вірили її словам, траплялося по-різному. У багатьох випадках усі сходилися на думці, що вона просто стара пліткарка й у всьому, що вилітає з її брудного рота, нема ні слова правди; а часом траплялося так, що її звинувачення потрапляли на родючий ґрунт і бідолашній жертві були потрібні місяці, а то й роки, щоб очистити своє ім’я. Місіс Семпрілл, поза сумнівом, доклала руку до розриву не менш ніж пів дюжини заручин і стала причиною незліченної кількості подружніх сварок.

Увесь цей час Дороті всіляко намагалася спекатися місіс Семпрілл: вона поступово збочувала поперек вулиці й тепер котила велосипед по правому краю тротуару, але місіс Семпрілл не відставала і ні на мить не припиняла нашіптувати. Лише коли