Читати книгу - "Врятуй мене, Лаванда Різ"

Життя тривало. Цей факт Кетлін констатувала кожен раз, коли прокидалася після важкого сну, приголомшена заспокійливим та снодійним, які вона ковтала щовечора, так як без них її мучили постійні кошмари.

Вона вставала, безрадісно човгала у ванну, снідала, намагалася посміхатися батькам і поспішала до коледжу, де завантажувала себе по повній, не надто  звертаючи уваги на спроби Міранди спокусити її розвагами та навмисно ігноруючи чемного Галлахена, який знаючи, що їй це не доставляє задоволення,  робив це спеціально, вітаючись з нею по кілька разів на день, а вона при цьому тільки закочувала очі.

Але одного разу, Міранда сіла у свій «внутрішній танк» і понеслася напролом.

- Ти повинна піти зі мною, якщо ти адекватна, як стверджуєш!

- Нічого я не повинна! І доводити тобі я теж нічого не збираюся! Мене ...

- Що, влаштовує? Та не бреши! Собі в першу чергу не бреши! Ти боїшся. Але я не прошу кидатися у вир. Ти можеш спробувати, поступово, маленькими порціями. Коли видужуючий хворий піднімається з інвалідного візка, то він не біжить в перший же день п'ять кілометрів, а робить для початку маленькі дрібненькі кроки.

- Слухай, ці твої медичні порівняння мене вже дістали!

- Кетлін, це буде класна вечірка, давай тільки заглянемо, якщо тобі стане погано - відразу ж підемо! Домовилися? Ну, хоч подивишся, як я здорово танцюю! Кетлін, зроби мені такий подарунок, адже у мене скоро день народження.

- О, Боже! Ну і пощастило ж мені зустріти сім'ю шантажистів! Ти як реп'ях! Значить, не даси мені спокійно жити?!

- У-у, - похитала головою Міранда, переможно посміхаючись.

- Що ж, але тільки ненадовго, і якщо що - тільки мене й бачили!

Увечері вона заїхала за нею, і коли Міранда зупинила машину біля чоловічого гуртожитку, Кетлін знову помітно напружилася.

- Ти не казала, що це буде тут.

- А ти думала, що це буде піжамна вечірка у першокурсниць? Ні, тут звісно  будуть хлопці, і дівчата. Це не злобні тварюки, а хлопці з групи Ештона! Кетлін, не сходь з розуму, це звичайні люди, ти їх бачиш майже кожного дня  у коледжі. Ештон зараз вийде, зустріне нас, і не потрібно дивитися на мене такими очима, ніби я веду тебе виривати зуби без наркозу!

Вечірка схоже вже була у розпалі, і Кетлін почало нудити вже з порога. Вона не знаходила тусуючих у клубах диму підпитих хлопців прикольними і раніше, ще за життя братів, але зараз це її чомусь ще й шалено дратувало. А ось Міранда, лише тільки почувши музику, одразу завелася. В одному вона мала рацію  - танцювала вона дійсно класно.

Кетлін прилаштувалася в кутку, подумки благаючи, щоб її ніхто не помічав, вирішивши для себе, що вона пробуде тут рівно десять хвилин і змиється.

Але тут ... заграла інша музика. Знайома ... дуже, ... до болю. У танцюючій  парі, в молодику з темним волоссям та в білявій дівчині, їй привиділися вони з ... Меттом. Дихати стало важко. Немов «зверху» навмисне знущалися над нею, перевіряючи на міцність. Її знову почало бити це зрадницьке  тремтіння. Помітивши вихід на рятівний балкон, Кетлін вискочила, зачинивши двері. Але музика все одно лунала і сюди! Вона з усіх сил затиснула долонями вуха, намагаючись дихати. А мозок відчайдушно кричав: «Не можу! Не можу! Більше без нього не виходить! Метт!»

Раптом до неї хтось легенько торкнувся. Кетлін відсахнувшись, озирнулася.

Кевін, мовчки , простягав їй склянку з водою. Так само мовчки, Кетлін дістала з кишені кофти свої пігулки, і тремтячою рукою взяла склянку.

- Хочеш піти звідси? - стримано промовив він, не зводячи з неї уважних очей .

Кетлін кивнула.

- Я можу відвезти тебе додому.

Кетлін знову кивнула, не дивлячись на нього.

- Але ти хотіла б зникнути, щоб тебе ніхто не помітив?

Тепер Кетлін підняла на нього очі. В її наповнених болем очах з'явилося відверте здивування. І вона знову кивнула.

- Пішли, - Кевін різко смикнув складену пожежну драбину, що стикалася з балконом. Він перебрався на неї першим, простягнувши їй руку. І Кетлін було вже не важливо, аби швидше забратися звідси.

- Тут високо , - промовив знизу Кевін, стрибнувши з останньої сходинки. - Ставай мені на плече. Не бійся. Я не впущу.

Вона і не боялася впасти. Більший жах викликали у неї руки, які підхопили її. Правда, він одразу її відпустив. Добігши до стоянки, а вони чомусь обидва бігли, Кевін швидко скочив в машину і відкрив їй дверцята.

 Кетлін мовчала, немов язика проковтнувши. Тільки дивилася в бічне скло, натягнувши рукава і заховавши в них долоні. Кевін нічого не питав. Просто зосереджено вів машину. Хоча, Кетлін, звичайно, цього не помічала, він все ж таки іноді пильно поглядав в її сторону.

Він м'яко пригальмував навпроти її будинку, мабуть ще в той раз запам'ятавши де вона живе. Помітивши у вікнах світло та силуети батьків, Кетлін раптом так відчайдушно відчула небажання вилазити і зараз в такому стані показуватися їм на очі. Вона не хотіла їхніх розпитувань, їхнього  хвилювання, не хотіла знову читати на їхніх обличчях глибокий жаль. Це вже було вище її сил. Кетлін важко зітхнула і здригнулася, тому, що по лобовому склу  раптово затарабанив дощ. Кевін повільно простягнув руку і включив двірники. Він не квапив її.