Читати книгу - "Пропоную тільки інтим, Белла Сніжна"

Час на жаль, не гумовий, і я, зібравшись з силами, йду в душ. Після знову бігаю, збираючи свої речі. Заходить Рома якраз тоді, коли я вже одягла білизну.

Дивиться на мене. Простягає мої речі. Дякую, одягаюся. Він стоїть дивиться. Сподіваюся не думає, що я щось вкрала у нього або планую вкрасти. Хоча може. Адже ми з ним практично не знайомі і він цілком може мені не довіряти.

У тиші ми взуваємось, виходимо з квартири. Йдемо до машини. Рома відкриває мені двері. Сам сідає на водійське місце. Виїжджаємо.

- Адресу скажеш? - запитує він, коли ми проїхали пару світлофорів.

Кажу свою адресу. До будинку де я зараз живу їхати півтори години на громадському транспорті. На машині приїхали хвилин за тридцять. Рома припаркувався. І ми сидимо. Дивлюся у вікно на своє тимчасове пристанище. Після на Рому. Він дивиться на мене.

- Що? - питає.

Я посміхаюсь. Чудовий настрій.

- Можна тебе поцілувати? – питаю у відповідь.

Навіть більше, прошу дозволу. Рома киває, посміхаючись. Якою дитиною я йому зараз здаюся?

Піднімаюся до нього і цілую в щоку.

- Спасибі. І прощай. - відсуваючись говорю.

Хапаюся за ручку дверей, відкриваю. Пора повертатися в своє сіре життя. Але Рома не відпускає так просто. Встигає схопити мене за руку, тягне назад в салон. Впивається в мої губи поцілунком, змушуючи відповідати.

- До зустрічі. - каже відсуваючись.

- Останнє слово завжди за тобою? - питаю.

Але Рома виглядає немов втратив до мене інтерес, дивиться вперед.

- Я наберу тебе. - кидає він.

Киваю. Відчуваю, що якщо запитаю ще щось, то він сам мене випре з салону сказавши щось наостанок. Проводжаю поглядом його машину. А телефонами ми так і не обмінялися