read-books.club » Публіцистика » Спогади. Том 2, Карл Густав Еміль Маннергейм 📚 - Українською

Читати книгу - "Спогади. Том 2, Карл Густав Еміль Маннергейм"

179
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Спогади. Том 2" автора Карл Густав Еміль Маннергейм. Жанр книги: Публіцистика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 12 13 14 ... 107
Перейти на сторінку:
поширення цих думок серед провідних парламентських і партійних кіл, у чому мені віддано допомагав друг генерал Вальден. Щоб стимулювати цікавість преси до північноєвропейської орієнтації, я запрошував журналістів до себе додому на обговорення цього питання й на зустрічах торкався мовної боротьби. Щоправда, існували кола, які не підтримували ідею північноєвропейської орієнтації, хоча не через практичні сумніви: знаючи військову й політичну слабкість керованої соціалістами Швеції, ці люди не сподівалися на допомогу звідти. Вони, як і раніше, звертати погляд на Німеччину. Але врешті-решт ущух опір цих кіл, і я, посилаючись на громадську думку, запропонував урядові, щоб Фінляндія офіційно задекларувала свою позицію.

Це і сталося, коли прем’єр-міністр Ківімякі, який активно підтримував мої прагнення, 5 грудня 1935 року виступив у парламенті з такою заявою про цілі, визначені урядом у зовнішній політиці Фінляндії:

У Фінляндії поширене уявлення, що серед скандинавських країн, з якими вона межує, насамперед Швеції найменше загрожує участь у війні або втягування у воєнні чи інші небезпечні міжнародні інциденти. А, отже, вона має найкращі передумови для збереження нейтралітету. І в інтересах Фінляндії теж насамперед зберегти нейтралітет держави, тому природно, що Фінляндія орієнтується на Скандинавію, з якою нашу країну більшою мірою, ніж з будь-ким іншим, пов’язує, крім історії, ще й економічна політика й культура, а також зумовлений ними однаковий світогляд. Фінляндія вважає своїм обов’язком — що, власне, передбачено угодою Ліги Націй — утримувати оборонне відомство відповідно до власного економічного потенціалу, щоб мати змогу захистити свій нейтралітет, територіальну недоторканність і суверенітет від загрози, хоч би звідки вона йшла, і щоб цим зі свого боку полегшити для всіх північноєвропейських країн збереження спільного нейтралітету. Водночас до найсуттєвіших завдань фінляндської зовнішньої політики й далі належить досягнення співпраці між Фінляндією та країнами Скандинавії, щоб забезпечити спільний нейтралітет північноєвропейських країн.

Цю заяву парламент схвалив одностайно. Я щиро сподівався, що таке відверте висловлення Фінляндією власної позиції в той чи той спосіб знайде відгук у Скандинавії, насамперед у Швеції, і що ця декларація у свій час — адже колективна безпека здавалася дедалі нереальнішою — спричиниться до укладення часткової угоди про взаємодопомогу в межах системи Ліги Націй. Розвиток подій засвідчив, що зобов’язання, прописані в статуті Ліги Націй, не буде застосовано в первинному обсязі, а отже, йшлося до спроб запровадити їх у межах регіональних груп. А ще, як здавалося, існували підстави сподіватися, наче скандинавська орієнтація Фінляндії переконає СССР у тому, що нашим намаганням є забезпечити нейтралітет і ніщо інше.

Ці сподівання не справдилися. 1936 року на асамблеї Ліги Націй шведський представник повідомив, що «уряд Швеції не має бажання укладати угод, які розширяють зазначені в статуті зобов’язання, навіть таких, що охоплюватимуть лише регіональні групи країн». Що стосується позиції совєтського уряду, то, як можна було судити з нечисленних відомих нам російських заяв, СССР вважав, наче в мирний час скандинавська орієнтація Фінляндії не суперечить його інтересам, але війна може створити нові реалії в разі нападу на СССР котроїсь із великих держав через територію Фінляндії без її згоди й згоди інших північноєвропейських країн. Це навряд чи можна було витлумачити інакше, ніж що совєтський уряд анітрохи не зважав на захист скандинавського нейтралітету порівняно з німецькою загрозою і що Совєтському Союзові байдуже на скандинавську орієнтацію Фінляндії, допоки Швеція утримується від офіційного висловлення позиції й ефективного зміцнення оборони.

Часом лунає питання, чому Фінляндія не контактувала зі шведським урядом до офіційної декларації парламенту. Дехто з політиків, які навіть хотіли висунути Швеції певні умови, таки цього вимагав, але я зі свого боку вважав такі дії неприйнятними, адже вони могли призвести до негативного підсумку. Натомість я сподівався, що наша окрема заява матиме вплив — якщо не одразу, то із часом — і спричинить відповідну шведську ініціативу.

У січні 1936 року мені було доручено репрезентувати Фінляндію й президента республіки на похороні короля Ґеорґа V. У Лондоні, куди я прибув літаком, мене зустріли, крім друга й родича, посла Ґрипенберґа, ще й генерал сер Джордж Макдонаф і підполковник Ліз, наданий до моїх послуг. Напередодні жалобної церемонії король Едуард VIII прийняв у Букінгемському палаці всіх іноземних представників, які приїхали на похорон, і я мав нагоду висловити йому співчуття від імені президента й фінляндського народу. У цьому блискучому товаристві я зустрів короля Данії, який із зацікавленням розпитував про фінляндські справи, а також приємного норвезького принца-наступника.

Наступного ранку жалобна процесія пройшла від Вестмінстерського абатства до Падинґтонського вокзалу, а звідти поїхала потягом до Віндзора, де відбулося поховання. Величезний натовп облямовував дорогу, якою прямувала процесія, від вокзалу до Віндзорського замку. Труну, що стояла на лафеті, тягли за линву кількадесят матросів, і всі, крім членів королівської родини, які їхали в кареті, повільно крокували за ними довгим кортежем. Хода тривала дві години й була дуже втомливою.

За кілька днів після похорону я зробив прощальний візит до короля Едуарда VIII. Він розпочав розмову проханням переказати президентові республіки подяку за те, що той доручив мені поїхати на похорон. Я зі свого боку подякував за те, що король захотів прийняти мене й надав нагоду ще раз запевнити його в співчутті Фінляндії Британській імперії в день її національної жалоби. Потім король поцікавився підсумками Тижня Британії у Фінляндії, і я коротко ознайомив його з нашими торговельними зв’язками і з планами закупівлі літаків.

Далі король звернув розмову на Німеччину й запитав, чи був я нещодавно там і що думаю про розвиток ситуації. Я відповів, що, на мій погляд, можна по-різному ставитися до націонал-соціалізму, але годі заперечити — він поклав край комунізму в Німеччині, що є корисним для всієї західної цивілізації. Король погодився зі мною, і я повів далі, що не слід дозволяти емоціям впливати на ставлення до цієї країни: колись націонал-соціалістичну владу заступить якась інша, але залишиться безперечно позитивний факт, що міць німецьких комуністів розбито. Король теж зазначив, що вважає комунізм всесвітньою загрозою, і принагідно розповів ось що:

Позавчора в мене сидів Литвинов і пояснював, що світову революцію пропагував Троцький, але теперішні можновладці в Росії аж ніяк не поділяють таких прагнень. Вони лише хочуть у власній країні втілити в життя ідею найкращої, на їхню думку, форми врядування і найкращих соціальних умов, а зовнішньої пропаганди в їхній програмі немає. У цьому він намагався запевнити мене, дуже добре обізнаного з їхньою діяльністю що в Англії, що у Франції й Південній Америці.

Ми обмінювалися думками, і я зазначив: скидається на те, що у

1 ... 12 13 14 ... 107
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Спогади. Том 2, Карл Густав Еміль Маннергейм», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Спогади. Том 2, Карл Густав Еміль Маннергейм"