Читати книгу - "Тектоніка почуттів, Ерік-Емманюель Шмітт"

ДІАНА: І як тобі Еліна?

РІШАР: Діано!

ДІАНА: Соромлива? Закохана? Чуттєва? Чи стримана?

РІШАР (вибухає сміхом, намагаючись приховати своє зніяковіння): Усього потроху. (Схоплюється.) Даруй, це ж... це моє особисте життя...

Від цих слів Діана здригається.

РІШАР: Це надто... інтимні речі... і мене дивує твоя цікавість...

ДІАНА (різко): Чи була кров?

РІШАР (шокований): Прошу?!

ДІАНА: Ти мене добре чув, Рішаре: я запитала, чи була в неї кров.

РІШАР: Але... (ніяковіючи) звісно, була...

І він одним хилом випиває склянку води, аби прийти до тями.

Ніби прокинувшись, він дивиться на Діану з тривогою.

ДІАНА: Зрештою, так навіть ліпше.

РІШАР: Діано, ти втрачаєш здоровий глузд...

ДІАНА: Ні, я просто перевіряю Еліну. За будь-яких обставин я поводжуся професійно.

РІШАР: Що ти верзеш?!

ДІАНА: Я вникаю в найменші деталі.

РІШАР: Діано, це аж ніяк не смішно!

ДІАНА: Хто сумнівався б. Я тут саме для цього.

РІШАР: А може, поясниш?

ДІАНА: Мова про те, чим заробляла твоя дружина раніше.

Дістає з сумки теку і простягає Рішарові.

ДІАНА: Почитай це.

РІШАР: Що це таке?

ДІАНА: Досьє. Складене моїм підлеглим. Тут чорним по білому написано, що до знайомства з тобою Еліна була повією.

РІШАР: Прошу?

ДІАНА: Повією! Читай.

Кидає документи йому в руки. Він не хоче їх брати.

РІШАР: Не буду.

ДІАНА: Тут зібрано докази.

Вона розкриває теку, підсуває її до нього і починає пояснювати.

ДІАНА: Ось фотографії. За чіпляння до перехожих її заарештовували неодноразово. Чимало штрафів. Словом, вона професіоналка.

РІШАР: Ні, ні!

Він тремтячими руками, вражений, відсуває від себе теку.

РІШАР: Я... не можу повірити в це.

ДІАНА (виправляє його): Ти не хочеш повірити. Однак це документи. Мені принесли їх вранці. На жаль, надто пізно.

Він хапає папери, відсуває їх, потім знову бере, потім кидає собі на коліна й на підлогу та стогне.

РІШАР: Що я накоїв! Господи, що я накоїв!

Діана задоволено спостерігає за ним. Йому важко підібрати слова.

РІШАР: Як я міг не помітити?! Навіщо зайшов так далеко?

ДІАНА: Ти був засліплений.

РІШАР: Це найбільша помилка у моєму житі.

ДІАНА (різко): Я так не думаю.

Він здивовано обертається до неї.

ДІАНА: Найбільшою помилкою було залишати мене.

РІШАР: Авжеж... якби не це, нічого не сталося б.

ДІАНА: Дійсно: нічого! (Вона підводиться і зневажливо дивиться на нього.) Якби ти не покинув мене, я не мусила б шукати на вулиці це гидке жабеня, селити її у своїй квартирі, вигадувати історійку про нещасну студентку, за якою назирає доброчесна мамця без шеляга за душею! Який пафос! І фарс. Який фарс!

Витягає з сумки другу теку.

ДІАНА: Тримай. Це досьє на Родіку. Також повія. І така ж мати Еліни, як я — Папи Римського!

Жбурляє документи перед Рішаром. Він щось белькоче, вже геть нічого не розуміючи... Діана, вже не в змозі опанувати себе, звільняє нарешті лють, що місяцями кипіла в ній.

ДІАНА: Одного дня ти заявив, що вже не кохаєш мене. Уяви: я про це тоді вже підозрювала, боялася цього! Однак, аби зберегти гідність, я сказала, що також скочуюсь у прірву. А ти з полегшенням зітхнув і запропонував дружити! Дружити! На біса мені твоя дружба, га?! Мені потрібне було або твоє кохання, або нічого! Тоді я вирішила помститися тобі. (Шаленіє.) Так, це була я! Я влаштувала цей маскарад. А ти — варто відзначити — шубовснув у нього миттю! Пірнув, не вагаючись! Я могла б від тебе це приховати, однак не зуміла відмовити собі в задоволенні розповісти тобі про це!

РІШАР: Але чому? Чому?

ДІАНА: Бо я ненавиджу тебе!

Він із люттю встає. Здається, ніби він зараз ударить її.

Вони стоять одне проти одного, не відводячи поглядів, вона твердо дивиться йому в очі.

РІШАР: Я тебе ненавиджу теж.

ДІАНА: Овва!

Він ледве стримує бажання вдарити її, однак тримає себе в руках.

Напруження між ними нестерпне.

РІШАР: І мені не подобається ця ненависть.

ДІАНА: О, я також зневажаю себе за те, що так сильно ненавиджу тебе, однак не можу нічого вдіяти. Зрештою, я вже звикла.

РІШАР (з болем): Діано, яка ж ти негідниця!

ДІАНА: А хто мене такою зробив?

Вона кидається до дверей, потім зупиняється на сходах.

ДІАНА: Зненавидь мене! Будь ласка, ненавидь мене щонайдужче! Вітаємо в товаристві обманутих, любий Рішаре! О, я так тут на тебе чекала, місяцями ховаючись у тіні! І дуже рада приймати тебе нарешті тут! Сподіваюся, ти страждатимеш не менше за мене — а то і більше.

Вона виходить.

Рішар стоїть скам’янілий.

За якусь мить з’являється в льолі Еліна — легка, повна кохання, ніби сплетена з шовку.

ЕЛІНА: Рішаре... ти уже встав...

Він не відповідає.

Вона підходить до нього.

ЕЛІНА: Коханий, з ким ти розмовляв?

Вона тулиться до нього.

Хай як дивно, він їй це дозволяє.

Ба більше — бере її в обійми, пристрасно цілує у вуста. Довгий поцілунок. Сповнений пристрасті. Поцілунок, який своїм запалом вражає саму Еліну.

Після цього він м’яко відсторонюється від неї.

РІШАР: Ось так, востаннє.

Вона хоче повернутися до нього. Він ухиляється.

ЕЛІНА: Рішаре...

РІШАР (зломленим голосом): Ні, це кінець...

Він безладно кружляє кімнатою. Варто їй зробити крок назустріч, як він відступає, знаходячи новий шлях для відступу.

ЕЛІНА: Рішаре, що сталося?

Він понуро схиляє голову, не здатний щось відповісти.

ЕЛІНА: Я вже тобі не подобаюсь?

РІШАР (зі сльозами на очах): О ні, подобаєшся...

ЕЛІНА: Хіба ця ніч не була прекрасною?

РІШАР (ще дужче знічений): О, так...

Вона намагається обійняти його. А він тікає, ніби страшиться її.

ЕЛІНА: Та що я такого зробила?

РІШАР: Ти... я...

Він роззирається і завершує голосом, що тремтить.

РІШАР: Ідеш не ти — іду я.

ЕЛІНА: Рішаре...

РІШАР: Саме так. Ти залишиш собі цю квартиру. Мені вона ніколи не подобалася, однак після цієї ночі в мене є принаймні один приємний спогад звідси.

Він увесь тремтить. З очей струменять сльози. Він ніби дитина, з якою несправедливо вчинили: Рішар кохає Еліну й мусить покинути її.

РІШАР: Прощавай, Еліно. Папери про розлучення я тобі надішлю.

ЕЛІНА: Рішаре! Рішаре!

Коли вона кидається до нього, він зупиняє її і рукою, що ледве слухається його, вказує на документи, розкидані по підлозі.

Там вона бачить досьє, які принесла Діаною. Щоб зрозуміти,