Читати книгу - "І-цзін. Книга змін, Є. М. Тарнавський"

який є найважливішим у цій ситуації, що показано й символічно: тут знаходимо єдину слабку межу, до якої тяжіють усі інші. Хоча це ще не позиція володаря, а лише наближеного до нього, проте в усьому контексті цієї ситуації вказано на такого підданого, котрий, володіючи знанням істини, може сам керувати подіями. Дві умови потрібні йому: правдивість і обачність. Усі його дії можуть досягти успіху лише тоді, коли вони базуються на його власному безпосередньо новому акті пізнання. Тим самим тут вказується на керівну роль нового пізнання в момент подолання ним перешкод, які виникають із минулого, і тим самим це вже не сьогодення. Обачність тут особливо необхідна ще й тому, що дія цього щабля простягається, як ми побачимо, і на наступній, тобто на майбутнє. Тому про таку правдивість та обачність текст каже прямо, а не образно: «Слабка риска — на четвертому місці. Володій правдою. Коли виступає кров, виходь обачно. Осуду не буде».

5

Уже й сама сприятливість цієї позиції (другого позитивного підйому всього процесу) може бути достатньо доброчинною. Однак для нього потрібна попередня підтримка; безперервно успадковувати ту правду, яка досягнута раніше, ось те, що робить це становище сприятливим. Ця допомога попереднього щабля й є тим збагаченням від сусіди, про яке каже текст. Це вже не збереження самих лише знань, здобутих у минулому, це збереження плоду нового пізнання, укріпленого в найсприятливіших для цьо­го умовах. Текст тут такий: «Сильна риска — на п’ятому місці. Володій правдою в безперервній спадкоємності. Збагатишся завдяки твоєму сусідові».

6

Кінець аналізованого процесу, коли його позитивні досягнення, його гідності не лише знайдені, але і закріплені за їхнім носієм, ознаменований вирішенням тієї напруженості, що характеризує його загалом. Однак ніяка консервативність тут неприпустима, особливо консервативність менш прогресивної жінки. Це призвело б до того, що живе пізнання стало б мертвою традицією. Але з цього ще не випливає, що з такими досягненнями можна рекомендувати агресивний виступ. На це вказує образ місяця, який перебуває у повній фазі. Справді, якщо місяць вже досягнув повноти, то він має піти до зменшення. Так само з необхідністю, збитків буде завдано і тому, хто в такий момент вирішення напруженості, не даючи йому правильно прозвучати, звернеться відразу до агресії; остання не відкидається взагалі, але вона розглядається як окрема ситуація, й саме їй присвячена наступна гексаграма. Тут же увага спрямована на вирішення, на закінчення всього попереднього процесу, що показано в тексті так: «Сильна риска — нагорі. Вже йде дощ, вже [все на належному] місці. Вшанування носія чеснот. Стійкість жінки — жахлива. Місяць наближається до повного. Шляхетному чоловікові похід — до жалю».

№ 10. Лі. Наступ

Реакцією на початок обмеження зовні є такий момент: коли навіть незначні сили знову набутого значення починають своє позитивне просування вперед. Все минуле (і в цьому сенсі — зовнішнє) протистоїть у своїй звичній і тому руйнівній для нового пізнання переконливості. Тому останнє у своєму виступі вперед наражається на небезпеку. Щоб уникнути цього, необхідна підтримка нової ідеї з морального боку, з боку лагідної привітності (ознаки, що символізує в нижній, внутрішній триграмі «вирішення»), лише тоді можливе настання нового пізнання на зовнішні напружені сили. І цей наступ завжди може і має бути настільки обережним і м’яким, що той, хто діє в найжахливіших обставинах, не постраждає. Пізнавальна здатність при цьому прямує до кінцевої істини, від якої мають бути відкинуті всі випадкові відтінки, що виникають від недбалого ставлення до неї, що має привести до наступної гексаграми «розквіт». Тому така діяльність має бути обережною до парадоксальності, як це зазначено і в образі тексту: «Наступи на хвіст тигра так, аби він не вкусив тебе самого. Розвиток».

1

На першому щаблі розвитку процес існує тільки idealiter, і тому він — лише в можливості, а не в дій­сності. Але тільки перехід у дійсність надає процесу прагматичності, конкретизуючи тим самим те, що індивідуалізує його. До цього процес мислимий лише як можливість такої дії, і відрізняється від кожної іншої ідеї процесу лише специфікою цієї, а не іншої дії. Ця специфіка існує наразі, певна річ, тільки в загальних поняттях, а не в матеріальній конкретності. Однак і вона, як план на майбутнє, вказує на можливість безбідного розвитку процесу. У тексті читаємо: «Сильна риска — на початку. Найпростіший наступ. Якщо підеш уперед, осуду не буде».

2

Основна причина наступу полягає в невдоволенні тим, чим людина володіє. З прагнення до нього людина переходить до подолання перешкод і до реального наступу. Відтак, на цьому етапі вже недостатній найпростіший наступ як такий, що позбавлений будь-якого індивідуального забарвлення. Тут воно вже конкретизоване певним об’єктом наступу. Однак така індивідуалізація відіграє лише відносну роль, бо надмірна індивідуалізація загрожує відривом від оточення і тому — загибеллю. Натомість урівноваженість, показана вже в самій (другій, центральній) позиції, — рівновагу між старим і знову набутим знанням. Ось те, що тут особливо необхідно. Досягнення такого спокою має давати людині повне задоволення; і вона не потребує оцінки та визнання своєї діяльності зовні, з боку інших людей. Вона, як відлюдник на самоті, продовжує свій наступ на нове набуття пізнання, в тексті ж бачимо таке: «Сильна риска — на другому місці. Шлях, яким ми йдемо, — зовсім рівний. Людині, котра ховається, стійкість — на щастя».

3

У наступі, більш ніж деінде, необхідне гармонійне поєд­нання пізнання та дії. Мало знати суть наступу, треба ще знати і його метод. Недостатньо цінувати одне знання, треба ще більше цінувати його реалізацію. Без останньої виходить якась неповноцінність та однобічність. Саме вона й показана в образах тексту. Часто стається, що в період кризи люди марно міркують про реальну сутність, не коригуючи свої дії цим знанням. Від цього навіть їхнє обмежене знання остаточно грубіє і стає мертвою схемою. Але саме такі закостенілі люди діють безуспішно під час кризи. У тексті це набуває такого образу: «Слабка риска — на третьому місці. Й одноокий може бачити; й одноногий може наступити. Але якщо так наступити на хвіст тигра, то він вкусить цю людину. Нещастя. Воїн діє замість великого володаря».

4

Переживання попередньої кризи має своїм позитивним наслідком те, що в ньому пізнається неповноцінність однобічного розвитку і з’являється прагнення долати, яке і здійснюється тут. Звісно, це не відбувається просто, і на цьому щаблі людина ще позбавлена повного усвідомлення свого правильного шляху, і тому вона ще сповнена страхом. У неї ще вириваються волання жаху, але якщо вона доведе до кінця розпочатий процес гармонізації, то її чекає щастя. В такому випадку вона вже буде рухатися вперед, не відступаючи. У тексті це показано так: «Сильна риска — на четвертому місці. Наступити на хвіст тигра: ой-ой! Врешті-решт — щастя».

5

Увесь накопичений у минулому досвід настання перетворюється в таку силу, що вже стає необхідним наступ. Треба на нього зважитися. Інакше людина зупиниться в той момент, коли особливо сприятливі умови для наступу, для пізнання на практиці реальної сутності. Тому