Читати книгу - "І-цзін. Книга змін, Є. М. Тарнавський"

4

Після пережитої кризи наближення знову можливе, однак внутрішню спорідненість вже не відновити. Для неї час уже втрачено. І єдине, що тут можливе, — це зовнішня, просторова близькість, яка в цих умовах також має значення. Якщо мова йшла про внутрішню спорідненість понять, то тепер уже — про близькість їхнього співставлення. При цьому, звісно, межі співмірних понять розділяють їх, як і поєднують, тобто «зближують». Для успіху тут потрібна лише стійкість збереження такого status quo. Найдавніша коментаторська традиція вважає цю близькість близькістю до правителя його радників, між якими вона може підтримуватися не в силу внутрішнього співзвуччя, а лише в силу підпорядкування радників верховній владі. У тексті читаємо: «Слабка риска — на четвертому місці. Зовнішнє наближення до нього. Стійкість — на щастя».

5

Якщо раніше наближення розглядалося з точки зо­ру тих, хто наближаються, то тепер воно розглядається з точки зору того, до кого наближаються. Цей об’єкт наближення показаний єдиною світловою рискою, до якої, через полярність, тяжіють й усі інші. Тут достатньо однієї ознаки цього об’єкта, його явності, що викриває відтінок явності до всього процесу наближення. Однак це не пасивне допущення безформного та вільного наближення, а зовсім визначене оформлення свободи наближення. Воно показане в образах, запозичених із обрядів Стародавнього Китаю. Як на це вказує один із визначних коментаторів — сунсь­кий Чен І-чуано, вже при династії Чжоу існував культовий обряд царського полювання, за якого загоничі ставилися лише з трьох боків поля. Четвертий бік залишали відкритим, і дичина, яка втекла від царського полювання, цілком могла уникнути смерті. Таким чином, убитими ставали лише ті тварини, які сунули прямо на мисливця, яким «життя не було потрібне» і вони «самі віддавали його». Вважали, що така дія володаря є сильнодіючим прообразом для всього населення, що виявляються зайвими якісь заборони. Так показана ця свобода, оформлена все ж рамками необхідності. Доволі поширений текст висловлює це такими словами: «Сильна риска — на п’ятому місці. Явлене наближення. Царю слід ставити загоничів лише з трьох боків і упускати дичину, що попереду. Тоді для городян не буде заборон. Щастя».

6

Останній щабель вказує на певний перерозвиток. Відповідним є і перерозвиток наближення. У ньому втрачене відчуття об’єкта наближення, і залишається лише наближення невідомо до чого. Одне безцільне прагнення. Безвихідь цього стану в лаконічній фразі тексту показана так: «Слабка риска — нагорі. Наближення до нього позбавлене головного. Нещастя».

№ 9. Сяо-чу. Виховання малим

Як і в двох попередніх гексаграмах, в цій одна риска одного типу, протистоячи п’ятьом рискам іншого, є об’єктом їхнього прагнення. Така ферментна дію меншини вже намічалася в попередньому, але тут вона підкреслюється з особливою силою і поступово чинить свою дію на весь процес. У ньому розглядається, так би мовити, зародження впливу протилежного. Воно ще цілком перебуває у зовнішньому середовищі, яке відрізняється пасивною податливістю (показаною у властивості горішньої триграми «податливість»), і протистоїть максимальному напруженню творчості, показаному в нижній триграмі. Так тут слабкість починає долати силу, чинячи останній перешкоди. З іншого боку, тут мається на увазі протистояння і опір індивіда всьому його навколишньому оточенню. Щоб збагнути, в якому сенсі тут ідеться про перешкоду, необхідно взяти до уваги, що тут є неперекладна гра слів, бо це проходить червоною ниткою через коментаторську літературу, слово, що позначає тут «перешкоду», таким самим чином позначає і «виховання». Адже перешкоди, якщо їх долають, є найкращим засобом виховання, і з чогось негативного перетворюються в позитивне, діє фактор виховання волі та витримки. Що ж є «завадою», подолання якої тут діє виховним чином? Відповідь на це показана в дещо дивному за автохтонністю образі. Справа в тому, що в Китаї дощові хмари частіше рухаються зі сходу — з моря. Творці ж тексту «Книги змін» — плем’я Чжоу, як свідчить переказ, прийшли із заходу. Тому для авторів захід служив метафорою минулого. Хмари, що йдуть із заходу (з минулого), не дають плідного дощу. Нехай виховання позначає можливість розвитку, але воно — лише в подоланні минулого; те, що воно не спроможне подолати сьогодення, розумілося повністю серед іцзіністів, і один із них, Вань І, в своєму коментарі заявляє: «Абсолютно мудрий, правлячи світом, не зневажає обмежений народ. Будда, рятуючи всіх, не нехтує навіть демонами. І споглядаючи свідомість, переможно рухаючись вперед, хіба злякається тимчасових перешкод? Вони наче каміння, що не може затримати колесо воза, вони ніби удар по дзвону, який змушує його звучати; гейби точильний камінь для ножа, на якому той стає гострішим. Коли свині підходять до золотої гори, це збільшує її виблиск; коли паморозь і сніг вкривають сосни та кедри, вони стають прекраснішими. Ось чому тут мова йде про розвиток». Із таким змістом доводиться усвідомлювати і те, як спогади про пройдені щаблі пізнання, перешкоджаючи новому акту пізнання, якому необхідно їх подолати, є матеріалом для його виховання. Цими думками коментаторської літератури насичений такий текст: «Виховання малим. Розвиток. Щільні хмари і не йде дощ: вони — з нашої західної околиці».

1

На самому початку цього процесу, коли сповнене творчих сил внутрішньо протистоїть перешкоді, легке, як подих вітру (горішня триграма символізує також і вітер), суєта дрібних клопотів і справ збиває людину з прийнятого ним пізнавального творчого шляху, виступаючи в його власних неорганізованих і рвучких прагненнях. Необхідно відразу ж одержати перемогу над собою, відтіснити на належне місце ці прагнення та залучити себе знову в природні взаємини з оточенням, повернутися до дисципліни. З цього приводу в тексті читаємо: «Сильна риска — на початку. Який осуд того, що повернувся на власний шлях? Щастя».

2

Таке повернення на власний шлях можливе і на наступному щаблі, хоча воно і дещо утруднене наближенням до перешкод, спокушаючи зійти зі шляху. Однак це позиція найгармонійнішого розкриття творчих сил, тому саме тут можливо впливати ними на перешкоди так, що вони перетворюються в засіб виховання, як про це докладніше сказано загалом у вступі до цієї гексаграми. Лаконічний текст тут каже: «Сильна риска — на другому місці».

3

У момент кризи триває дія, але в умовах, що змінилися, стали несприятливими, одна сила, хоча б навіть і сила творчості, діяти вже не може. Вона позбавлена всіх необхідних обставин. Це показано в образі тексту, що промовляє достатньо виразно і не вимагає пояснень. Настає той внутрішній розлад, який, наприклад, у сім’ї показується розладом між чоловіком і дружиною. Це — окремо зазначений момент, коли неможливо синтезувати знову набуте знання і переконання, що склалися раніше, з протиріччями навколишнього середовища, які можуть бути і незначними, проте тут навіть їх досить для завади позитивному руху пізнання вперед. З цього приводу в тексті знаходимо такі слова: «Сильна риска — на третьому місці. У колісниці випали спиці. Чоловік і дружина відводять погляди».

4

Вплив попереднього щабля тут ще продовжує позначатися, створюючи достатньо небезпечну ситуацію, на яку натякає текст в образі крові, що виступила. Але нормальність взаємин цієї позиції й її сил в цій гексаграмі вказує на можливість успішного результату для справи. Також це саме той момент,